Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Гра престолів - Мартін Джордж - Страница 139
— Пане воєводо, я не розумію. Що сталося з моїм батьком?
— Я наказав тобі сісти, — буркнув Мормонт.
— Сісти! — верескнув крук.
— І випити, хай тобі грець. Накази треба виконувати, Сніговію.
Джон всівся і ковтнув вина.
— Князя Едарда кинуто до в’язниці. Його звинувачують у зраді. Стверджують, що він змовився з Робертовими братами, аби відібрати трон в принца Джофрі.
— Ні, — миттю відповів Джон. — Це неможливо. Мій батько ніколи б не зрадив короля!
— Хай там як, — мовив Мормонт, — про те не мені судити. І не тобі.
— Але ж то брехня, — наполягав Джон. Як його батька могли вважати зрадником? Вони там що, усі з глузду з’їхали? Князь Едард Старк ніколи б не зганьбив своєї честі… адже так?
«Він породив байстрюка», прошепотів тихий голосочок всередині. «Де тут честь? А твоя мати, вона хто? Він навіть імені її тобі не схотів сказати.»
— Пане воєводо, що з ним зроблять? Скарають на горло?
— Про це не можу сказати напевне, хлопче. Я напишу листа. Я знав колись декого з королівських радників. Старого Пицеля, князя Станіса, пана Барістана… Не знаю, що вчинив або не вчинив твій батько, та він князь найвельможнішого роду. Йому мають дозволити вдягти чорне. Відають боги, як нам не вистачає таких видатних людей, як пан Едард.
Джон знав, що в минулі часи іншим звинуваченим у зраді вже дозволяли відновити свою честь на Стіні. Чому б не дозволити те саме князеві Едарду? На Стіні разом з батьком… Думати про таке було дивно, а ще якось невтішно. Яке жахливе свавілля — позбавити його Зимосічі та примусити вдягти чорне. І все ж, якщо нема іншої заміни страті…
Але чи дозволить Джофрі? Джон згадав принца у Зимосічі — як він брав на кпини Робба та пана Родріка у дворі. Джона він взагалі не помітив: байстрюк був чимось таким, що не заслуговувало навіть на принцове презирство.
— Пане воєводо, але чи послухає вас король?
Старий Ведмідь здвигнув плечима.
— Хлопчак на троні… Гадаю, він послухає своєї матері. Шкода, що з ними немає карлика. Він дядько того хлопчака і бачив наші скрути, коли приїжджав у гості. Погано, що твоя вельможна мати полонила його…
— Пані Старк не є моєю матір’ю, — сухо нагадав йому Джон. Тиріон Ланістер став йому другом. Якщо князя Едарда стратять, її вина буде не меншою за королевину.
— Пане воєводо, що відомо про моїх сестер, Ар’ю та Сансу? Вони були разом з батьком. Чи ви знаєте…
— Пицель про них нічого не пише. Поза сумнівом, з ними поводитимуться шляхетно. Я запитаю про них у листі.
Мормонт сумно захитав головою.
— Все це не могло статися у гірший час. Саме зараз, коли держава так потребує сильного короля… бо попереду в нас темні дні та холодні ночі, я відчуваю це кістками…
Він кинув на Джона довгий проникливий погляд.
— Сподіваюся, ти не намірився вчинити якусь дурість, хлопче.
«Він мій батько», хотів вигукнути Джон, але знав, що Мормонт не захоче нічого чути. В нього висохло в горлі, й він примусив себе ковтнути ще вина.
— Твій обов’язок тепер тут, — нагадав йому князь-воєвода. — Твоє старе життя скінчилося, коли ти вдяг чорне.
Крук хрипко повторив:
— Чор-р-не.
Мормонт не звернув на нього уваги.
— Що коїться у Король-Березі — то не наш клопіт.
Коли Джон не відповів, старий допив вино і мовив:
— Ти можеш піти. Сьогодні твоя поміч не знадобиться. А завтра допоможеш написати того листа.
Джон не пам’ятав, як підвівся і вийшов зі світлиці. Наступне, що він усвідомив, були баштові сходи і думка: «Там мій батько і мої сестри. Як це може бути не мій клопіт?».
Знадвору один з вартових зиркнув на нього і мовив:
— Кріпись, хлопче. Боги жорстокі.
«Вони знають», зрозумів Джон.
— Мій батько — не зрадник, — прохрипів він. Слова застрягали у горлянці, наче прагнули його задушити. Здіймався вітер; у дворі стало холодніше. Примарне літо дійшло кінця.
Решта світлого дня пройшла як уві сні. Джон не міг сказати, де він блукав, що робив, з ким розмовляв. Привид вештався разом з ним, принаймні це він пам’ятав. Мовчазна присутність лютововка дарувала якусь втіху. «В дівчат навіть і того нема», подумав він. «Їхні вовки могли б їх вберегти, але Панночка мертва, Німерія втекла, і мої сестрички лишилися самі-самісінькі.»
До заходу сонця почав дмухати північний вітер. Джон чув, як він вищить уздовж Стіни та над її крижаною верхівкою, коли крокував до трапезної на вечерю. Гоб зготував ячневий крупник з олениною, добряче заправлений морквою та цибулею. Коли кухар ляпнув Джонові у миску зайвого ополоника, а зверху додав хрусткого окрайця свіжого хліба, хлопець зрозумів, що то означає. «Він знає.» Джон озирнувся палатою, побачив, як швидко відвертаються голови та опускаються очі. «Усі знають.»
До нього підскочили друзі.
— Ми попрохали септона запалити свічку за твого батька, — розказав Матар.
— Ми знаємо, що то брехня, усі знаємо, ба навіть Грен, — додав Пип.
Грен кивнув, а Сем схопив Джона за руку.
— Ти мій новий брат, отож князь тепер і мені як батько, — мовив товстун. — Якщо хочеш поїхати до божегаю і помолитися старим богам, я поїду з тобою.
Оберіг-дерева росли за Стіною, але він розумів, що Семів намір твердий. «Вони — мої брати», подумав Джон. «Так само, як Робб, Бран і Рікон…»
А тоді він почув сміх, різкий та злий, наче удар батога, і голос пана Алісера Терена.
— Якби ж тільки байстрюк, а то ще й байстрюк зрадника! — кпинив той до людей навколо себе.
За один миг ока Джон скочив на стола з кинджалом у руці. Пип хапнув був його, але він вивільнив ногу, побіг столом і вибив миску з руки пана Алісера. Крупник розхлюпався довкола, просто на братчиків. Терен сахнувся назад. Здійнявся гамір, та Джон Сніговій нічого не чув. Він замахнувся на пана Алісера кинджалом, прагнучи поцілити просто у холодні оніксові очі, але Сем кинувся між ними, не даючи проходу, Пип повис на плечах, наче мавпа, Грен ухопив за руку, а Ропух викрутив кинджала з пальців.
Набагато пізніше, коли його відвели до власної келії, з’явився сам Мормонт з круком на плечі.
— Я казав тобі не робити дурниць, хлопче! — гримнув Старий Ведмідь.
— Хло-опче, — докірливо каркнув птах.
Мормонт хитнув головою з відразою на лиці.
— А я ж покладав на тебе такі надії.
В нього забрали ножа і меча та наказали не виходити з келії, поки не збереться старшина і не вирішить, що з ним робити. Щоб забезпечити виконання наказу, коло дверей поставили вартового. Друзів до Джона не пускали, та зовсім самотнім він усе-таки не сидів, бо Старий Ведмідь зглянувся і дозволив йому тримати коло себе Привида.
— Мій батько — не зрадник, — мовив він до лютововка, коли пішли усі інші. Привид мовчки глипнув на нього. Джон скупчився коло стінки, обхопив руками коліно і втупився у свічку на столі коло вузького ліжка.
Полум’я блимало і хиталося, навколо рухалися тіні, у кімнаті наче потемнішало та похолоднішало. «Сьогодні я не спатиму», подумав Джон.
Але мабуть, усе-таки задрімав. Бо коли прокинувся, ноги затекли й судомилися, а свічка вже догоріла. Привид стояв на задніх, шкрябаючись у двері. Джон аж злякався, який він уже виріс здоровенний.
— Привиде, що таке? — покликав він тихо. Вовк повернув голову і глянув на нього згори, шкірячи ікла у мовчазному гарчанні. «Чи він з глузду з’їхав?», спитав себе Джон.
— Це ж я, Привиде, — пробурмотів він, намагаючись не показати страху. Але не міг подолати шаленого тремтіння. Коли це стало так холодно?
Привид сахнувся від дверей. Там, де він шкрябав дерево, залишилися глибокі сліди. Джон спостерігав за звіром, з кожною миттю все більше непокоячись.
— Там хтось є, так? — прошепотів він. Лютововк принишк і відповз назад; хутро на карку стало дибки.
«Вартовий», подумав він, «коло моїх дверей поставили вартового. Привид чує його через двері, ото й усе.»
Джон повільно зіп’явся на ноги. Його трусило, і він нічого не міг поробити, тільки шкодував, що не має меча. За три швидкі кроки він допався до дверей, вхопив ручку, потягнув досередини. І трохи не підстрибнув від гучного скрипу завіс.
- Предыдущая
- 139/203
- Следующая

