Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 15

- Немає проблем, - відповіла я, дивуючи, що то за "речі", і сподіваючись, що то не стосується Пері.

Мама зачинила двері після того, як вони пішли, і опустилася на диван, важко зітхнувши.

- Я ж правильно зробила, що покликала Гебріела і його батька сюди, так? - запитала я. - Я маю на увазі, Джоні не збиралася розкривати усе те, що вона знала. Вона збиралася зникнути, тому що дуже егоїстична для того, щоб приділити час.

- Вона збиралася зникнути, - сказала мама киваючи. - Безумовно вона не хоче вплутуватися в розслідування. Вона не хоче розмовляти з поліцією. Безумовно вона не хоче розповідати їм про Джоела, але не через те що вона егоїстка.

- Тоді ж чому?

- Тому що вона боїться.

Глава 10

Першим, що я зробила, коли зайшла в "Смакоту", це просканувала місце на предмет знаходження злих офіціанток, але дякувати Богу Дешева Хвойдочка не працювала. Я знайшла Гебріела на його звичайному місці. Його очі спершу засяяли, коли він побачив мене, а потім він знову змусив себе нахмуритись. Я сіла навпроти нього.

- Про що ти хотів поговорити зі мною?

Цього разу він нахмурився щиро.

- Ніякого "привіт" або "як пройшов твій день"?

Я зрозуміла, що він хотів пропустити цю недовгу розмову, адже, вочевидь, не міг витримати мене. Я знизала плечима і взяла меню.

Після декількох хвилин мовчання Гебріел прочистив горло.

- Вчора в офісі мера я помітив, що ти знайома з його сином, Джастіном. Ви двоє близькі?

- Ні.

Я точно не збиралась розповідати цю історію Гебріелу.

- У вас є історія?

Що це було? Спершу він поводив себе так, ніби зацікавився мною. Потім дізнався, що я екстрасенс і ставився до мене, як до злочинця. Тепер же ревнував до Джастіна. Непослідовні почуття? Я опустила меню.

- Чому твій батько не захотів працювати зі мною над справою? Чому він змусив тебе? І чому ти так не любиш екстрасенсів?

Він стиснув губи.

- Це особисте.

- Так само, як і моя історія з Джастіном.

Я знову підняла меню.

Ми сиділи в тиші, поки офіціантка не взяла замовлення, закривши обличчя меню. Я дістала телефон з кишені шортів і написала Пері. Де він був? Не те щоб я була невдоволена роботою - те читання дало нам найбільшу зачіпку. Але на Пері не було схоже так підставити маму, не сказавши і слова. Особливо враховуючи те, що відбувалось з ним.

Офіціантка принесла наші напої і я зробила великий ковток своєї содової.

- Як там справи з Джоні? - спитала я через мить.- Вона розповіла твоєму батьку про Джоела, хлопця?

- Так, він тепер головний підозрюваний. Як тільки його знайдуть, йому поставлять запитання.

Я повинна була сказати очевидне.

- Ти маєш подякувати мені та моїй мамі за те, що поговорив з нею. Джоні вже збиралась тікати. Вона не хоче брати в цьому участі.

Він потер підборіддя.

- Я думав про це. Ти б подумала, що кращий друг, особливо з почуттям вини, захотів би допомогти.

Я збовтала напій соломинкою, кубики льоду дзвякнули об скло.

- Мама сказала, що Джоні боїться Джоела.

- Вона сказала це твоїй мамі?

Сказала? Не зовсім те слово, яке б я використала, але якщо ми хотіли провести обід без сварок, я не збиралась казати йому, що мама вловила це з думок Джоні. Дякувати Богу я була врятована прибуттям нашої їжі. Гебріел вкусив свій сендвіч, а я полила соусом з маленької пластикової чашки свій салат і продовжила розмову.

- Що ще нового в справі?

Він зробив паузу на хвильку, дожовуючи.

- Виявилось, що в "Смакоті" є камера спостереження, розміщена в кутку будівлі напроти автостоянки.

Я майже вдавилась власним салатом. Ця плівка показала б Пері, який йшов поряд з Вікторією.

- Правда?

- Вони встановили її роки тому, коли мали проблему з неправомірним використанням сміттєвого бачка. І ніколи не оновлювали її. Вона доісторична. Вони все ще використовують відеокасети. - Він похитав головою на таку лажу з технологічним оновленням. - Менеджер міняє плівку кожен день і зберігає її протягом місяця. Звичайно в них немає плівки з тієї ночі. І, враховуючи що офіс не замикається, не захищається і неприбраний, вони навіть не знають чи її викрали, чи просто не туди поклали.

- Це дуже погано, - сказала я мляво.

Він кивнув, знову жуючи.

- Але ми дізнались, хто був у кімнаті над жертвою. Колись чула про хлопця на ім'я Вільям Ровлінсон?

- Біллі?

Чому я не здивувалась? Я поклала свою виделку. Я не думала про Біллі з того моменту, як ми зустрілись біля магазину, але саме ім'я цього придурка позбавляло мене апетиту.

Гебріел кивнув.

- Я вирішив, що ти знаєш його. Менеджер мотелю сказав, що він місцевий і забіяка.

- Біллі і його кращий друг - ідіоти. Я здивована, що вони змогли закінчити школу цього року. Що ще сказав менеджер про нього?

- Він зняв цю кімнату на ціле літо і нещодавно почав працювати як робочий персонал в мотелі.

- Рада чути, що він хоча б не паразитує на своїх батьках. Думала він буде жити вдома до сорока років.

- Ти його не любиш.

Я знов побовтала соломинкою.

- Давай не будемо про це. Я не шокована тим, що він продірявив підлогу, щоб дивитись за тим, що відбувається в ліжку знизу.

- Ти думаєш він тому зробив цю дірку?

- Він - збоченець. Навіщо тоді ще? - Я зробила паузу. - Чекай, ти підозрюєш його?

- А ти не думаєш, що він може вбити когось?

Я задумалась на мить. Я знала цього хлопця ще з дитячого садку. Я його ненавиділа, але все ж таки.

- Не знаю. Він звісно забіяка. Але вбивство? Думаю, все може бути.

А тоді я зрозуміла, що якщо поліція затримала Біллі, а Біллі міг бачити Пері в мотелі тієї ночі... і міг розказати це копам.

- Що він сказав про дірку, коли ви затримали його? Він був в кімнаті тієї ночі? Він бачив когось там з жертвою? - нервово спитала я.

Темні очі Гебріела вивчали моє обличчя.

- Є щось, чого ти не кажеш мені?

- Звичайно ні.

Я поклала руки на стегна.

Гебріел дивився на мене ще мить.

- Поліція була б рада запитати в Біллі ці питання, але, на жаль, ніхто не може знайти його. Менеджер мотелю не бачив його від суботнього ранку, коли він працював над несправною вентиляцією.

- А вбивство сталось ввечері в суботу. То його ніхто не бачив відтоді?

- Поліція питала в мотелі і його батьків вдома. Ніхто не бачив його.

- Знайдіть хлопця на ім'я Френкі Крідон і ви знайдете Біллі. В них одні мізки на двох. Вони не можуть жити один без одного.

Гебріел засунув руку в кишеню і вийняв звідти складений папірець.

- А що на рахунок цього сьогодні?

Він підсунув його через стіл і я розгорнула. Це був флайєр про феєрверки сьогодні.

30-тий Істпортський фестиваль феєрверків на міському пляжі! Ніч музичних розваг, ігор, їжі, феєрверків та святкування.

- Ти хотіла б піти? - спитав Гебріел.

- Більшість місцевих годять туди кожного року.

- То є шанс, що ці двоє будуть там?

Я знизала плечима.

- Є.

- Давай підемо туди.

Я засумнівалась.

- Разом?

- Якісь проблеми з цим?

Він потеплів у відношенні до мене? Може він змінював власну думку, повертаючись до першого враження? Або просто потребував, щоб я впізнала Френкі. Так, мабуть останнє, Клер. Перевір своє его.

Я всміхнулась.

- Ніяких проблем. Давай зустрінемось в мене вдома. Ми можемо піти звідти.

Коли Гебріел знову занурився у свою їжу, я нишком перевірила власний телефон. Ніякої відповіді від Пері. Де він міг бути? Він ніколи не відлинював від роботи, від домашнього заробітку.

Ще одне пояснення з'явилось в моєму мозку. Я похитала головою. Він би не втік. Нізащо. Лише з почуття провини.

За п'ять хвилин до зустрічі я стояла у бюстгальтері та трусиках. Три версії одягу були розкиданими по спальні. Я відкинула чорний топ і шорти-хакі як занадто простий варіант. Кинула світлий сарафан на ліжко - не підходить. Відкинула тісну мінісукню - розпусно. Що, до біса, я робила? Я перепробувала купу вбрання? Я намагалась вразити хлопця, який вважав мене скаженою білкою?