Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 16

Я зітхнула і взяла сарафан. Мені не можна носити червоне, але блідий рожевий таки йде до мого волосся. Він був не дуже красивим, але зручним. Я працювала сьогодні, а не чіпляла хлопців. Особливо нікого конкретного.

Дякувати Богу, Гебріел запізнився на п'ять хвилин, і до того часу, як він постукав у двері я закінчила з помадою і всунула ноги у сандалі. Я відкрила двері.

- Надіюсь я не змусив тебе чекати... - його голос стих, коли він відверто розглядав мене.

- Що? - Спитала я, поклавши руку на стегно.

Він блиснув диявольською посмішкою.

- Маленька рожева сукня. Ти виглядаєш мило.

Що мені здавалось огидним, для нього було милим. Цікаво, що б він сказав про тісні сукні. Мої очі також оглянули його. Він вдягнув джинси і сорочку Yankees. Він не виділявся на фоні місцевих, але змушена визнати, він сміховинно добре підібрав сорочку. Його коротке темне волосся було вологим, ніби він щойно прийняв душ. Я відчула, що моє обличчя зашарілось, тому відвернулась.

- Заходь.

Він зупинився і роздивився фойє.

- Я був тут лише хвилинку, коли ми прийшли за Джоні. В мене не було часу оцінити це місце. - Він зробив паузу. - Не те, на що я очікував.

- А чого ти чекав? Що ляльки вуду будуть звисати з стелі?

Він посміхнувся.

- Мабуть, одна маленька для мене.

- Вона схована під моїм ліжком.

Він м'яко засміявся і пішов до великого переднього вікна.

- Мабуть добре жити так близько до набережної та пляжу.

- Зазвичай так. Хоча ночі, подібні до цієї, можуть бути голосними. Тисячі людей якраз перед твоїм двором.

- І в тебе не має вибору, крім як піти туди кожного року, так?

- Так, але в мене ніколи не було місії. - Я потерла руки одна об одну. - Може підемо?

- Ага. Бери свій телефон. Я вважаю, що нам варто прогулятися і пошукати цього хлопця або його друзів.Той, хто знайде його першим може зателефонувати або написати повідомлення іншому.

Я дала Гебріелові фото Біллі і Френкі, яке я роздрукувала, взявши з чиєїсь сторінки на Фейсбуці, отож тепер він мав уявлення кого шукатиме. Мама вже пішла дивитися на феєрверки, а Пері був й досі поза зоною досяжності, тож я зачинила двері, після того як ми вийшли.

На пляжі було галасливо. Усюди були сім'ї, хихикаючі групки підлітків, парочки на ковдрах, бродячі групи чоловіків і жінок, що придивлялися один до одного. Багато було місцевих, але й добра половина туристів. Гебріел і я пройшли повз кіоски із дражливими запахами: бургерами на грилі і хот-догами, італійськими ковбасками, піццою, солодким льодом, морозивом, кренделиками.

Гебріел сказав:

- Я міг би витратити всю ніч на їжу.

- Не зараз. Після того, як я відстежу Біллі Ревілсона, ти зможеш винагородити чимось смаженим.

Він застогнав.

- Будь ти проклятий, голос розуму. Добре, давай розділимося і розширимо територію пошуку.

Я кивнула і повернула вліво, проходячи повз велику трибуну, де грав шкільний гурт. Я намагалася виглядати розслабленою, і в той же час шукати Біллі та Френкі у цьому морі облич. Я протиснулася крізь групку, жуючих гумку дівчат, я упізнала в них старших дівчат з моєї школи.

- Він такого не сказав!

- Так, сказав! І ти не повіриш, що сказала вона!

Будь ласка, хто-небудь скажіть мені, що я не буду такою ж докучливою, якщо матиму подруг.

- Звичайно будеш.

Я розвернулася навкруги і ледь не вляпалася обличчям в солодку вату. Я посунула фіолетову хмаринку цукру і поглянула на матір. Вона була одягнена в білу, з короткими рукавами селянську блузку і клаптеву спідницю.

- Ти повинна припинити слухати мої думки без мого дозволу, мамо. Це не круто.

Вона відірвала клаптик солодкої вати і вклала його мені до рота, аби я замовкла.

- Я зробила це ненавмисно, Клеріті. Я прогулювалася уздовж, слухаючи натовп.

- Нарила щось цікаве?

- Насправді, так. Той синок детектива, не може припинити зиркати на твої ноги. Він у захваті від маленької рожевої сукні, що на тобі. Настільки, що через це злий на себе. - Вона похитала головою.

Я почервоніла.

- А часом ти не нарила щось важливе?

- Щось на зразок людини, яка йде і думає: "Я убивця Вікторії Хаппел"?

- Саме так.

- Ні, так мені не пощастило. Але дорогенька, люди не прогулюються, думаючи про свої найбільші секрети увесь час. Вбивця може стояти поруч мене і усе, що я змогла б почути від нього це те, що він хоче купити курку-гриль.

- Ти бачила Біллі Ровлінсона чи Френкі Крідона? - запитала я.

Відраза скривила її рот.

- Ні. Чому ти розшукуєш цих негідників?

- Можливо, Біллі свідок у нашій справі. Або ж підозрюваний.

- Я буду тримати свої очі і мозок відкритими.

- Дякую. - сказала я. - Продовжуй насолоджуватися вторгненням у конфіденційність людей.

Мама поцілувала мене у щоку і попрямувала далі. Люди почали займати місця на пляжі, щоб подивитися феєрверки. Я протиснулася через масу ковдр і шезлонгів, бурмочучи вибачення, коли я наступала на край ковдри або чиїсь ноги. Я почула, як хтось викрикнув моє ім'я, кинула погляд убік і побачила Нейта, що йшов до мене. Він був похмурим, зовсім не схожий на звичного себе.

- Де твій брат?

- Ти теж його не бачив сьогодні? - запитала я, відчуваючи укол страху.

- Ні, і він повинен був зустрітися зі мною, щоб ми могли прийти сюди разом, але він не прийшов. Він мій звідник. Як такий сором'язливий хлопець як я, без допомоги звідника, зможе познайомитися з гарною дівчиною?

Нейт посміхнувся, але я спохмурніла. Мало того, що Пері підставив маму, так тепер ще й Нейта. Це не мій брат. Не той Пері якого я знала.

Я не хотіла вірити своїм відчуттям, що щось негаразд, отож начепила фальшиву посмішку на лице і запропонувала Нейту руку.

- Я буду твоєю звіднею на декілька хвилин. Давай пройдемося.

Він засміявся і обгорнув мою руку навколо своєї. Ми наблизилися до секції більш орієнтованої на родини. Гігантський місяць, що хитався, здавалося був найпопулярнішим атракціоном, на додаток там були ігри у карнавальному стилі, де діти могли витрачати 20 батьківських доларів, щоб виграти м'яку тваринку, яка коштує лише долар.

- Ти бачив Біллі Ровлінсона чи Френкі Крідона сьогодні ввечері? - запитала я Нейта.

Нейт почухав голову.

- Можливо я бачив Френкі. Я не певен.

Я випросталася.

- Ти пам'ятаєш де?

- Ні, вибач. Здається це важливо. У чому справа?

Я розмірковувала, як багато я можу йому розповісти.

- Ах, нічого серйозного.

Він посміхнувся.

- Значить так і буде.

- Що? - невинно запитала я.

- Ти пані Настав-час-допомогти-поліції і ти не можеш більше брататися із своїм самотнім другом репортером.

- Впіймав мене. - я підморгнула.

- То як там працюється з офіцером "Ням-ням"  - Саркастично додав він.

- Ти не захочеш знати - Я поворушила бровами.

Нейт несподівано залишив свою звичну безтурботну поведінку і став серйозним.

- Будь обережною з ним Клер.

Я відпустила його руку.

- Що ти маєш на увазі?

- Говорять дещо про нього і його батька...

- Клер. -  пролунав голос позаду мене. Не Нейт, але теж знайомий.

- Я піду. -  сказав Нейт, задкуючи. - Якщо ти побачиш того вилупка, скажи йому, що я сердитий на нього, через те що він мене кинув.

Я розвернулася.

- Вилупка?- запитав Джастін.

- Так, ти не один такий у місті. Хто ж знав?

Він всміхнувся. Кожного разу, коли я намагалася зробити йому боляче, він просто всміхався. Мені треба старатися краще.

- Ти виглядаєш прекрасно сьогодні, - сказав він, оглядаючи мене знизу догори. - Ти одягала цю сукню весною на пікнік. Пам'ятаєш, це був перший теплий день в сезоні...- Його голос стишився.

- Ти любиш віддаватися спогадам, Джастін, але у мене є робота, яку я маю зробити.

Я спробувала піти геть, але він м'яко схопив мене за руку. Закохана пара насупилася на нас, оскільки їм треба було відірватися один від одного, щоб обійти нас.