Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 136
31
Та ніч позначила справжній початок нашого шлюбу. Метью став спокійнішим та зосередженішим, і таким я його ще ніколи не бачила. Лишилися в минулому різкі репліки, раптові зміни напрямку думок та імпульсивні рішення, котрі донині характеризували наші взаємини. Натомість Метью став методичнішим, стриманішим, але все одно смертельно небезпечним. Він став регулярніше харчуватися, виходячи на полювання як у місті, так і в сусідніх селах. У міру того як його м’язи міцнішали й набирали вагу, я, нарешті, побачила те, що колись побачив Філіп: його син, попри свої великі розміри, марнів через відсутність належного харчування.
А в тому місці у мене на грудях, де він пив кров, залишився сріблястий півмісяць. Він був не схожий на інші шрами мого тіла — йому бракувало грубої захисної тканини, такої характерної для решти шрамів. Метью пояснив це властивостями своєї слини, яка закрила місце укусу, водночас не даючи йому повністю загоїтися. Ритуал надпивання крові своєї пари, який виконував Метью, та мій новий ритуал відьминого поцілунку, який забезпечував мені доступ до його думок, давали нам відчуття глибшої інтимності. Ми не завжди кохалися, коли він приходив до мене у ліжко, але коли ми кохалися, то цей акт починався і завершувався отими двома разючими моментами абсолютної чесності, які знімали не лише сумніви Метью, а й мою найбільшу тривогу: що наші таємниці якимось чином нас же і знищать. І навіть коли ми не кохалися, ми говорили відверто й невимушено, про що більшість закоханих можуть тільки мріяти.
Наступного ранку Метью розповів Гелоугласу та П’єру про Беньяміна. Лють Гелоугласа спалахнула й згасла, зате П’єрів страх став тепер проявлятися кожного разу, коли хтось стукав у двері або підходив до мене на базарі. Вампіри шукали його день і ніч, і Метью сам планував ці пошукові експедиції.
Але Беньяміна ніде не можна було знайти. Наче у воду впав.
Настав і закінчився Великдень, і наші плани стосовно Рудольфового весняного свята, яке мало відбутися наступної суботи, дійшли до своєї фінальної стадії. Ми з маестро Хофнагелем перетворили Велику залу на квітучий сад за допомогою горщиків з тюльпанами. Я була в захваті від цього приміщення, з його склепінчастими конструкціями, що тримали арочний дах, наче віти плакучої верби.
— Ми сюди й апельсини імператорські перенесемо, — сказав Хофнагель, сяючи від задоволення цікавою роботою. — І павичів.
У день вистави слуги понаносили з палацу та собору вільні канделябри, щоб створити в гулкому кам’яному приміщенні ілюзію зоряного неба, а підлогу притрусили свіжим очеретом. Як сцену ми використали майданчик сходів, що вели до імператорської каплиці. То була ідея маестро Хофнагеля, бо в такому випадку я б мала змогу з’являтися на вершечку сходів, мов місяць, а Метью вирахував моє мінливе положення за допомогою однієї з астролябій пана Габермеля.
— А чи не надто ми заглиблюємося у філософію? — спитала я, відразу прикривши долонею рота.
— Це двір Рудольфа Другого, — сухо зауважив Хофнагель. — Тут не може бути надміру філософії.
Коли придворні прийшли на бенкет, то аж охнули в захваті від сцени, яку ми облаштували.
— Їм подобається, — прошепотіла я Метью з-за ширми, яка закривала нас від натовпу. Наше величне антре було призначене на десерт, а допоки ми заховалися на Лицарських сходах біля зали. Метью розважав мене оповідками про старі часи, коли він і сам приїздив на лицарський турнір. Коли ж я висловила сумнів у придатності зали для таких специфічних змагань, то він здивовано вигнув брову.
— А навіщо, по-твоєму, ми зробили залу такою великою, а стелю такою високою? Празькі зими можуть тривати до біса довго, а озброєні знуджені молодики вельми небезпечні. Краще нехай чимдуж кидаються один на одного, аніж затівають війни з сусідніми королівствами.
Вино лилося рікою, столи вгиналися від страв, і невдовзі шум у залі став оглушливим. Коли почали подавати десерти, ми з Метью нишком зайняли свої місця. Маестро Хофнагель намалював для Метью жвавий пасторальний пейзаж і неохоче виділив йому одне з апельсинових дерев, щоб він міг сидіти під ним на валуні, роль якого виконував ослін, укритий сірою повстю. Я мала чекати свого виходу, а потім вигулькнути з каплиці і стати за старими дерев’яними дверима, покладеними набік і розмальованими під колісницю.
— Не спробуй розсмішити мене, — застерегла я Метью, коли він цьомкнув мене у щоку і побажав удачі.
— Мені дуже подобаються важкі ситуації, — прошепотів він у відповідь.
Коли музичні акорди заповнили кімнату, придворні потроху позамовкали. Коли в приміщенні стало абсолютно тихо, Метью показав своєю астролябією на небеса, і маскарад почався.
Іще в процесі підготовки я вирішила, що найкращий метод постановки має полягати в мінімумі тексту і в максимумі танців. По-перше, кому захочеться, добряче попоївши, сидіти й слухати промови? Я достатньо часто бувала на академічних заходах, щоб переконатися в тому, що це — погана ідея. Синьйор Пасетті радо навчив декотрих придворних дам «танцю мандрівних зірок», що мало забезпечити Метью небесним предметом споглядання, коли він чекатиме появи своєї коханої місячної жінки. З огляду на те, що у виставі на деякі ролі були призначені відомі придворні красуні у фантастично розцяцькованих коштовностями платтях, маскарад швидко набув схожості зі шкільною виставою з таким її обов’язковим атрибутом, як захоплені батьки. Метью корчив кислі міни, наче ще трохи — і він більше не витримає цього видовища.
Коли ж скінчився танець, музики позначили мою появу гуркотом барабанів та вереском сурм. Маестро Хофнагель причепив на двері каплиці штори, і я тільки й мала, що пройти крізь них із поважністю богині (і при цьому не зачепитися за них своїм схожим на місяць головним убором, як уже не раз примудрялася під час репетицій), а потім задумливо витріщитися на Метью. А він, якщо буде на те воля Божа, зачудовано витріщатиметься на мене, при цьому не відволікаючись на споглядання моїх грудей.
Я зробила паузу, входячи в роль, вдихнула повні груди повітря і впевнено проштовхнулася крізь штори, намагаючись пливти, наче місяць по небу.
Придворні захоплено охнули й завмерли.
Задоволена тим, що мені вдалося таке переконливе антре, я поглянула на Метью. Його очі були круглі, наче блюдця.
«Ой, ні, тільки не це!» Я помацала пальцем ноги підлогу, але, як я й підозрювала, вже встигла піднятися над нею на кілька дюймів — і продовжувала підніматися. Я випростала руку, сподіваючись зачепитися за край моєї імпровізованої колісниці, і побачила, що моя шкіра випромінює сріблясте сяйво. Метью різко кивнув головою у бік моєї тіари та маленького сріблястого серпика місяця. Не маючи дзеркала, я й гадки не мала, що роблю, але боялася найгіршого.
— Ля Діосо! Чудово! Прекрасний ефект! — вигукнув Рудольф і, підвівшись, енергійно зааплодував.
Розгублені придворні невпевнено приєдналися до нього. При цьому декотрі спершу перехрестилися.
Повністю заволодівши увагою залу, я притиснула руки до грудей і закліпала очима на Метью, який на мій захоплений погляд відповів похмурою гримасою. Я зосередилася на необхідності спуститися додолу, щоб пройти до Рудольфового трону. Виконуючи роль Зевса, він сидів на найрозкішнішому різьбленому кріслі, яке тільки можна було знайти в запасниках палацу. Воно було огидне й позбавлене смаку, але чудово годилося для такої оказії.
На щастя, коли я наближалася до імператора, моє тіло більше не світилося і публіка вже не дивилася на мою голову так, наче я — бенгальський вогонь. Я присіла у реверансі.
— Мої вітання, Ля Діосо, — забубонів Рудольф, імітуючи здогадний голос верховного божества, але насправді він явно перегравав.
— Я кохаю прекрасного Ендиміона, — сказала я, підводячись і показуючи жестом у бік сходів, де Метью, влігшись на пухові перини, зображав глибокий сон. Текст я написала сама. (Метью запропонував свій варіант: «Якщо ти не відчепишся від мене, то прекрасний Ендиміон порве тобі горлянку», але я цей варіант відхилила, разом із пропозицією скористатися поезією Кітса.) — Він такий мирний, такий спокійний у своєму сні. Я — богиня і я ніколи не зістарюсь, а красень Ендиміон невдовзі зістариться й помре. Благаю вас, зроби його безсмертним, щоб він завжди був зі мною.
- Предыдущая
- 136/173
- Следующая

