Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 142

— Із книгою ми застали Келлі. Він скоцюрбився над нею і скиглив, як божевільний. — Метью помовчав. — А книга щось йому відповідала вголос.

— Він каже правду, тітонько. Я чув слова, але не зміг їх розібрати.

— Тоді ця книга й справді є живою, — стиха мовила я.

— І насправді мертвою, — додав Гелоуглас, торкнувшись палітурки. — Це — дуже зла штуковина і дуже потужна.

— Коли Келлі помітив нас, він заверещав як різаний і почав виривати з книги сторінки. Не встиг я добігти до нього, як з’явилися стражники. І мені довелося вибирати між книгою та Келлі. — Метью на мить завагався, а потім спитав: — Я правильно зробив?

— Мабуть, що так, — сказала я. — Коли я виявила цей манускрипт в Англії, він уже був пошкоджений. І в майбутньому буде легше знайти ці сторінки-втікачі, аніж зараз. — Сучасні інформаційно-пошукові системи та бібліотечні каталоги стануть у великій пригоді, якщо знати, що шукаєш.

— Це коли сторінки до того часу не знищать, — зауважив Метью. — Якщо ж це станеться…

— Тоді ми ніколи не дізнаємося про всі таємниці цієї книги. Але навіть якщо сторінки дійсно зникнуть безповоротно, в твоїй сучасній лабораторії можна буде дізнатися про цю книгу набагато більше, аніж ми сподівалися, коли вирушали на її пошуки.

— Значить, ти готова повертатися? — спитав Метью. У його очах блиснула якась іскорка, але я не встигла зрозуміти, яка, бо він швидко її загасив. Що то було? Радісне збудження? Страх?

Я кивнула.

— Уже пора.

Ми тікали з Праги при світлі вогнищ. Усі наші родичі-створіння на Вальпургієву ніч поховалися, бо не хотіли давати підпилому натовпу задоволення бачити, як вони корчаться у вогні.

Холодні води Північного моря якраз стали придатними для навігації, а через весняну відлигу в гаванях скресла крига. Човни залишали порти, відпливаючи до Англії, і нам вдалося без затримки потрапити на один із них. Та коли ми відплили від європейського берега, розгулявся шторм.

У нашій каюті під палубою я застала Метью за дослідженням книги. Він виявив, що її зшили докупи за допомогою довгих пасом волосся.

— Боже милосердний, — промимрив він, — скільки ж нової генетичної інформації тут криється? — Не встигла я зупинити його, як Метью торкнувся язиком кінчика свого мізинця, а потім помацав ним краплини крові, які дощем сипалися з волосся дівчинки, зображеної на сторінці, яку не встиг вирвати Келлі.

— Метью! — перелякано скрикнула я.

— Так я й думав. Це чорнило містить кров. А якщо це так, то смію припустити, що золоте й сріблясте листя на цих ілюстраціях прикріплене з допомогою клею, зробленого з кісток. Із кісток відьом, демонів та вампірів.

Корабель різко нахилився у підвітряний бік, і мій шлунок захвилювався й запротестував. Коли напад нудоти скінчився, Метью міцно обійняв мене. Розкрита книга лежала перед нами, а її рядки бігали сторінками, намагаючись знайти своє місце в новому порядку речей.

— Що нам вдалося зробити? — прошепотіла я.

— Ми знайшли Дерево Життя і Книгу Життя в одній обгортці, — відповів Метью, притулившись щокою до мого волосся.

— Коли Пітер Нокс сказав мені, що ця книга містить усі початкові відьомські заклинання, я відказала йому, що він — божевільний. Я не могла уявити собі, що хтось виявиться настільки безвідповідальним і дурним, що всі ці знання збере в одному місці. — Я доторкнулася до книжки. — Але в цій книзі криється набагато більше, бо ми й досі не знаємо, що означають її слова. Якщо вона потрапить до лихих рук у наші часи…

— …її можна буде використати для того, щоб усіх нас знищити, — завершив Метью.

Я вигнула шию, щоб поглянути на нього.

— І що ж тоді нам із нею робити? Забрати з собою в майбутнє чи залишити тут?

— Не знаю, серденько, дійсно не знаю. — Він пригорнув мене до себе, приглушуючи своїми грудьми шум шторму, що лютував надворі, гепаючи хвилями в корпус корабля.

— Але ця книга може також приховувати в собі відповіді на всі наші запитання. — Мене здивувало, що тепер, коли ми знали, що містить в собі книга, Метью був готовий з нею розстатися.

— Не всі, — сказав він. — Є одне запитання, на яке лише ти можеш дати відповідь.

— Яке саме? — спитала я, нахмурившись.

— Тебе нудить від шторму чи від того, що ти вагітна? — Очі Метью були такі ж буремні й важкі, як і небо над морем, і в них спалахували блискавки.

— Тобі краще це знати, ніж мені. — Ми кохалися лише кілька днів тому, невдовзі після того як я збагнула, що у мене сталася затримка.

— Я не відчув дитинча у твоїй крові й не чув биття його серця — наразі. Але помітив зміну твого запаху. Я запам’ятав його з минулого разу. Ти вагітна, але лише кілька тижнів.

— А мені здалося, що моя вагітність спонукатиме тебе залишити книгу в нас.

— Мабуть, мої запитання не потребують негайних відповідей, як здавалося мені раніше. — Підкреслюючи сказане, він поклав книгу на підлогу, прибираючи її з виду. — Я гадав, що вона розкаже мені, хто я і що роблю в цьому світі. Але, можливо, я вже знаю відповідь на це запитання.

Я мовчала, чекаючи пояснень.

— Після всіх моїх пошуків я дізнався, що є тим, ким завжди був: Метью де Клермоном. Чоловіком. Батьком. Вампіром. А живу я заради одного: залишити після себе слід на землі.

33

Пітер Нокс ішов подвір’ям Страгівського монастиря в Празі, ретельно обходячи калюжі. Він здійснював свій звичний щорічний об’їзд бібліотек Центральної та Східної Європи. Коли приплив туристів та науковців спадав до мінімуму, Нокс переміщувався від одного давнього книгосховища до другого, щоб пересвідчитися, чи в них за останній рік не вигулькнуло нічого такого, що могло б спричинити неприємності для Конгрегації і для нього. У кожній бібліотеці він мав надійного інформатора, штатного працівника на посаді достатньо високій, щоб мати доступ до книг та манускриптів, але не достатньо високій, щоб цей інформатор міг принципово виступити проти того факту, що декотрі раритети просто… зникали з бібліотек.

Такі візити Нокс робив регулярно відтоді, як захистив свою докторську дисертацію і почав працювати на Конгрегацію. Із часів Другої світової війни відбулося багато змін, і адміністративна структура Конгрегації також змінилася, йдучи в ногу з часом.

У результаті транспортної революції дев’ятнадцятого сторіччя залізниці та автомобілі уможливили новий стиль управління, коли кожен вид сам слідкував за порядком серед своїх представників, а не здійснював контроль над якоюсь географічною одиницею, як раніше. Новий стиль означав більше поїздок і обміну кореспонденцією, які стали можливими в Добу Пари. Філіп де Клермон багато допоміг у плані модернізації роботи Конгрегації, хоча Пітер Нокс підозрював, що зробив він це не стільки для впровадження прогресу, скільки для ретельнішого оберігання вампірських таємниць.

А потім світові війни зруйнували комунікаційні й транспортні мережі, і Конгрегації довелося повернутися до своїх старих методів управління. Було вирішено, що найбільш оптимальний шлях — це розбити земну кулю на сегменти, аніж гасати нею туди-сюди в пошуках якогось конкретного індивіда, звинуваченого у порушенні правил. Якби Філіп був живий, то ніхто б не насмілився запропонувати таку радикальну новацію. На щастя, колишній голова родини де Клермонів відійшов у кращий світ і тому не міг протистояти змінам. Інтернет і електронна пошта загрожували зробити такі поїздки непотрібними, але Нокс шанував традиції і дотримувався їх.

Шпигуном Нокса в бібліотеці Страгівського монастиря був чоловік середнього віку на ім’я Павел Сковайся. Він був смаглявий, як житній хліб, і носив окуляри комуністичної доби, які відмовлявся міняти на інші, й ніхто не знав, чи це небажання було викликане історичними або просто сентиментальними причинами. Зазвичай, двоє чоловіків зустрічалися в броварні монастиря з блискучими мідними чанами, де подавали прекрасне бурштинове пиво, назване на честь Святого Норберта, чиї тлінні останки спочивали неподалік.