Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 152

Метью різко крутнув мене, став навколішки і, матюкнувшись, розірвав тканину навколо рани. Поклавши вільну руку мені на живіт, він розшукав поглядом мої очі.

— Я в нормі. Ми в нормі, — запевнила я його.

Він підвівся — очі його почорніли, а на скроні проступила пульсуюча жилка.

— Пане Ройдон! — скрикнув Джек, бочком підсуваючись до Метью. Його підборіддя тремтіло. Метью блискавично випростав руку і схопив хлопця за комір, не даючи йому змоги підійти до мене ближче. Джек і оком не моргнув. — Пане Ройдон, вам привидівся кошмар?

Метью опустив руку, відпускаючи хлопця.

— Так, Джеку. Жахливий кошмар.

Джек просунув руку в долоню Метью.

— Я побуду біля вас, доки він не минеться. — Мої очі защипало від сліз. Саме це раніше казав Метью малому, коли на того напосідали кошмари.

Метью мовчки стиснув йому руку на знак згоди і вдячності. Отак і стояли вони — один високий, широкоплечий і сповнений надприродного здоров’я, а другий худорлявий та незграбний, що тільки зараз почав позбуватися ознак, залишених жорстокістю й неувагою. Лють Метью почала спадати.

— Коли Енні сказала мені, що тебе захопила якась вампірка, я навіть уявити не міг… — почав було він, але замовк, переповнений емоціями.

— То все Крістофер винуватий! — скрикнула Луїза, відсовуючись подалі від ошалілого демона. — Він сказав, що тебе зачаклували. Але я чую в тобі запах її крові. Ти не зачаклований, ти нею харчуєшся.

— Вона — моя пара, — лиховісним тоном відказав Метью — І вона вагітна.

Марлоу аж засичав од сказу. І штовхнув поглядом мій живіт. Пораненою рукою я інстинктивно прикрила мою дитину від погляду демона.

— Н-н-неможливо… Це неможливо, Метью ж нездатен… — розгубився Кіт. — І продовжив, швидко шаленіючи: — Вона навіть зараз заворожила його! Як же ти могла його так зрадити?! Хто є справжнім батьком вашої дитини, пані Ройдон?!

Колись Мері Сідней намислила собі, що мене зґвалтували, і я не стала переконувати її, що це не так. Гелоуглас спочатку приписав дитину померлому коханцю чи чоловіку і цим пояснив появу в Метью охоронного інстинкту та наш швидкий роман. Для Кіта ж існувала лише одна можливість: я наставила роги чоловікові, якого він кохав.

— Хапай її, Хенкоку! — благально скрикнула Луїза. — Ми не можемо допустити, щоб ця відьма зробила свого байстрюка членом родини де Клермонів.

Хенкок схрестив на грудях руки і, поглянувши на Луїзу, похитав головою.

— Ти намагався убити мою пару. Ти пролив її кров, — відказав Метью. — А дитина — не байстрюк. Це моя дитина.

— Але ж це неможливо, — сказала Луїза, але голос її прозвучав невпевнено.

— Дитина і справді моя, — гнівно повторив її брат. — Плоть від плоті моєї. Кров від крові.

— У її жилах тече кров вовчиці, — прошепотіла Луїза. — Вона — ота відьма з пророцтва. Якщо її дитя залишиться жити, воно всіх нас знищить!

— Заберіть їх геть з очей моїх, — кинув Метью зловісним голосом. — Бо я порву їх на шматки і згодую псам. — Він завалив частокіл і схопив за шкірку свого приятеля та свою сестру.

— Нікуди я не піду… — запручалася Луїза але, поглянувши униз, побачила, що рука Хенкока міцно оповила її лікоть.

— Та ні, любенька, ти підеш туди, куди я тебе поведу, — спокійно сказав він. А потім зняв перстень Ізабо з її пальця і кинув Метью. — Здається, оця штука належить твоїй дружині.

— А що робити з Кітом? — спитав Волтер, обережно поглянувши на Метью.

— Можеш посадити їх під замок разом із Луїзою, бо вони просто мліють один від одного, — сказав Метью і штовхнув демона до Рейлі.

— Але ж вона… — почав було Волтер.

— Харчуватиметься ним? — скривився Метью. — Вона й так уже ним харчується певний час. Бо вампір може вповні відчути дію вина чи наркотика лише через кров теплокровного створіння.

Волтер зважив настрій Метью і кивнув головою.

— Гаразд, Метью. Ми виконаємо твої побажання. Відвезіть Діану та дітей до Блекфраєрса. А решту залиште Хенкоку й мені.

— Я запевнила його, що нема про що турбуватися. Із дитинчам усе нормально, — сказала я, опускаючи свою сорочку. Ми приїхали прямо додому, та Метью все одно послав П’єра за Гуді Альсоп та Сюзанною. А тепер будинок мало не лускався від сердитих вампірів та відьом. — Може, вам удасться його переконати.

Сюзанна вимила руки в тазику гарячої мильної води.

— Якщо ваш чоловік власним очам не повірить, то я нічого не зможу зробити, щоб переконати його. — Вона гукнула Метью. Із ним прийшов Гелоуглас, і вони стали удвох на порозі, заповнивши собою увесь дверний отвір.

— Ти й справді в нормі? — схвильовано спитав Гелоуглас.

— У мене зламаний палець і тріснуте ребро. Ці ушкодження я могла отримати, скажімо, скотившись зі сходів. Дякуючи Сюзанні, мій палець повністю зажив.

Я простягнула руку. Вона й досі була напухлою, тому перстень Ізабо мені довелося надягнути на палець другої руки, але ворушити пальцями я могла безболісно. Рана ж у боці мала загоїтися не так швидко. Метью відмовився лікувати її вампірською кров’ю, тому Сюзанні довелося накласти на неї кілька швів і припарки.

— У поточний момент є багато підстав ненавидіти Луїзу, — похмуро мовив Метью, — але є одна пом’якшуюча обставина: вона не хотіла тебе убивати, і їй можна за це подякувати. Луїза цілиться бездоганно. І якби вона дійсно хотіла проштрикнути списом твоє серце, ти вже давно була б мертвою.

— Щось Луїза надто непокоїлася отим пророцтвом, яким Герберт колись поділився з Ізабо.

Гелоуглас та Метью обмінялися поглядами.

— Це нісенітниця, — зневажливо кинув Метью. — Ідіотське висловлювання, яке Герберт вигадав, щоб полякати маман.

— То було пророцтво Меридіани, еге ж? — Я це кістками відчувала відтоді, як Луїза вперше згадала про нього. Ці слова навіяли мені спогад про огидний дотик Герберта в замку Ля-П’єр. І недавні спогади про те, як повітря довкола Луїзи аж тріщало від електричних зарядів, наче вона була Пандорою, яка підняла ляду скрині, де зберігалися давно забуті магічні таємниці.

— Меридіані хотілося налякати Герберта перспективами на майбутнє. І їй це вдалося, — сказав Метью, похитавши головою. — До тебе це не має жодного стосунку.

— Твій батько — лев. Ти — вовк, — сказала я, відчувши в грудях крижаний холод. Це засвідчило: щось зі мною не так, є щось хибне там, куди ніколи не проникає світло.

Я поглянула на свого чоловіка, одного з дітей темряви, про яких ішлося в пророцтві. Перша наша дитина вже померла. Я відгородилася від цих думок, наче віконницями від світла, не бажаючи довго тримати їх ані в серці, ані в душі, щоб вони там не закарбувалися. Але цей прийом не спрацював. Надто щирими ми були з Метью, надто відвертими, щоб тепер щось від нього приховувати. Або від себе.

— Тобі нема чого боятися, — запевнив Метью, легенько торкнувшись своїми губами моїх вуст. — У тобі надто багато життя, щоб ти стала провісницею руйнації й смерті.

Я дозволила йому запевнити себе, але своїм шостим відчуттям проігнорувала ці запевнення. Десь і якось уже вивільнилася смертельно небезпечна сила. Навіть зараз я відчула, як її ниті стискаються, тягнучи мене до темряви.

36

Я чекала під вивіскою «Золотий Гусак», поки Енні вибирала тушковане м’ясо для сьогоднішньої вечері, як раптом незмигний погляд вампіра висмоктав із повітря всякий натяк на літо.

— Отче Габбард, — сказала я, повертаючись у бік холодного погляду.

Той побіжно зиркнув на мої ребра.

— Зважаючи на те, що трапилося в Гринвічі, я здивований, що ваш чоловік відпускає вас до міста одну. І зважаючи на те, що ви вагітні його дитиною.

Мій вогнедишний дракон, чий охоронний інстинкт після того інциденту вкрай загострився, огорнув хвостом мої стегна.

— Усі знають, що вампіри не можуть бути батьками дітей теплокровних жінок, — зневажливо заперечила я.

— Здається, коли йдеться про таку відьму, як ви, то неможливе стає можливим. — Похмурий вираз Габбарда став іще похмурішим і суворішим. — Наприклад, більшість створінь і досі вважають, що зневага Метью до відьом залишається незмінною. Тому мало хто схвально сприйме звістку про те, що це він врятував Барбару Нап’єр від кострища у Шотландії. — Метью продовжував приділяти багато часу як подіям у Бервіку, так і пліткам, що ширилися поміж людьми та створіннями в Лондоні.