Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 162

На пагорбах за містом уже палали яскраві багаття, а на носах барок та човнів, що пливли Темзою, підскакували й падали на хвилях ліхтарі. Із такої відстані на тлі темної річної води вони були схожі на світлячків. Я почула сміх, музику та звичайні звуки життя, до яких я так звикла за кілька місяців свого перебування в середньовічному Лондоні.

— Отже, ми встигли побачитися з королевою, побували вночі в Королівській біржі й навіть взяли участь у виставі, а не просто стояли осторонь і спостерігали, — сказав Метью, загинаючи пальці.

— А ще ми знайшли Ешмол-782. Я дізналася, що я ткаля і що магія — не така строго дисциплінована штука, як мені спершу здавалося. — Я окинула поглядом місто, згадавши перші дні, коли Метью знайомив мене з його об’єктами-орієнтирами, щоб я не загубилася. А тепер я й сама могла їх відшукати й назвати. — Онде — Брайдвел, — показала я. — І собор Святого Павла. А там — арени для ведмежих боїв. — Я обернулася до мовчазного вампіра, який стояв поруч. — Дякую тобі за цю ніч, Метью. Ми іще ніколи не гуляли отак удвох на людях. Це було фантастично.

— Я не дуже вдало до тебе залицявся, еге ж? Нам слід було провести більше отаких ночей — з танцями та спогляданням зірок. — Він підняв обличчя, і на його блідій шкірі блиснуло місячне сяйво.

— Ти майже світишся, — тихо сказала я, легенько торкнувшись його підборіддя.

— І ти теж. — Руки Метью ковзнули по моїй талії, обнімаючи нашу дитину. — До речі, твій батько дав нам цілий список заходів.

— Ми порозважалися. Ти сотворив магію, повівши мене до біржі, а потім здивувавши оцим краєвидом.

— Що ж, залишається іще два пункти. Тоді дама має право вибору: або я повию на місяць, або ми покохаємося.

Я посміхнулася і відвернулася, чомусь засоромившись. Метью підняв було голову й приготувався.

— Не здумай вити. Бо варта прибіжить, — зі сміхом заперечила я.

— Значить, залишаються поцілунки та обійми, — ніжно мовив Метью, притуляючи свої вуста до моїх.

Наступного ранку всі наші домочадці тільки й знали, що позіхали впродовж усього сніданку, бо гуляли аж до світанку. Том із Джеком щойно прокинулися і жадібно поглинали мисками вівсянку, коли раптом зайшов Гелоуглас і щось пошепки сказав Метью. На обличчі Метью відбився сум — і в роті в мене враз пересохло.

— А де татко? — скочила я на ноги.

— Подався додому, — хрипко відповів Гелоуглас.

— А чому ви його не зупинили? — спитала я його, відчуваючи, як мої очі наливаються слізьми. — Не може бути, що він подався додому. Мені ж треба було іще кілька годин із ним поспілкуватися!

— Вам би не вистачило всього часу на світі, тітонько, — сказав Гелоуглас із сумним виразом на обличчі.

— Але ж він навіть не попрощався… — оніміло мовила я.

— Батько ніколи не має прощатися зі своєю дитиною, — зауважив Метью.

— Стівен попросив мене передати вам ось це, — сказав Гелоуглас. То був аркуш паперу, складений дитячим човником.

— Татку погано вдавалися лебеді, — сказала я, витираючи очі, — зате човники він робив просто чудові. — І я обережно розгорнула листа.

— Ти казала мені, що магія — це просто здійснене бажання. Може, заклинання — це ніщо інше, як просто слова, в які ти віриш усім своїм серцем, — сказав Метью, кладучи руки мені на плечі. — Він любить тебе. І любитиме вічно. Я теж.

Його слова вплелися в ниті, що поєднували нас — відьму та вампіра. У них чулася переконаність у своїх почуттях: ніжності, шанобливості, постійності, надії.

— І я тебе кохаю, — прошепотіла я, підсилюючи його заклинання своїм.

39

Мій батько полишив Лондон, так належним чином і не попрощавшись. Я ж вирішила облаштувати свій від’їзд інакше. У результаті завершальні дні мого перебування у місті стали складною тканиною зі слів та бажань, заклинань та магії.

Коли я йшла на останнє побачення з Гуді Альсоп, її двійник сумно чекав мене наприкінці провулку. І мовчки поплентався за мною, коли я почала підніматися сходами до покоїв моєї наставниці.

— Значить, ти нас покидаєш, — мовила Гуді Альсоп, сидячи у кріслі біля каміна. Вона була у вовняній одежі, на ній була вовняна шаль, а в каміні палав сильний вогонь.

— Ми мусимо повернутися. — Я нахилилася і поцілувала стареньку в пергаментну щоку. — Як ви сьогодні почуваєтеся?

— Та трохи краще, дякуючи зіллю Сюзанни. — Гуді Альсоп закашлялася, і сила кашлю була така, що її крихка фігура аж зігнулася навпіл. Коли напад припинився, вона уважно поглянула на мене ясними очима й кивнула. — Час дитинці прижитися.

— Вона вже прижилася, — посміхнулася я у відповідь. — Я маю нудоту як доказ. Хочете, назву інші докази? — Мені не хотілося, щоб Гуді Альсоп брала на себе якийсь додатковий тягар — хоч емоційний, хоч фізичний. Сюзанна була стурбована слабкістю здоров’я моєї наставниці, а Елізабет Джексон уже перебрала на себе частину обов’язків, які зазвичай виконує старійшина громади.

— Не треба. Мені про це розповіла Кетрін. Казала, що твоя Кора кілька днів тому літала туди-сюди, пирхаючи та щебечучи, як це зазвичай буває, коли вона знає якусь таємницю.

Ми з моїм дракончиком дійшли згоди, що вона обмежить свої польоти до одного разу на тиждень, і то лише уночі. Я неохоче погодилася також на другий нічний політ у ті дні, коли на небі не було місяця, бо тоді ризик, що хтось побачить її і помилково прийме за вогнисту прикмету нещастя, зводився до мінімуму.

— Так он куди вона літала, — посміхнулася я. Корі в компанії відьми було приємно, а Кетрін подобалося змагатися з нею, хто сильніше дихне вогнем.

— Ми всі дуже раді з того, що Кора знайшла, чим себе зайняти, окрім видиратися на димарі та верещати на привидів. — Гуді Альсоп показала на крісло напроти. — Може, посидиш зі мною? Бо богиня може й не дати нам іншої можливості.

— Ви чули новини з Шотландії? — спитала я, сідаючи.

— Не чула нічого після того, як ти розповіла мені, що посилання на вагітність не врятувало Юфемію Маклін від вогнища. — Здоров’я Гуді Альсоп почало різко погіршуватися від тієї ночі, коли я сказала їй, що молоду відьму з Бервіка спалили на багатті попри намагання Метью врятувати її.

— Метью нарешті вдалося переконати Конгрегацію, що ця безперервна спіраль звинувачень та страт має припинитися. Двоє обвинувачуваних відьом відмовилися від своїх показів, заявивши, що вони були вирвані у них тортурами.

— Напевне, Конгрегація настільки отетеріла, коли за відьму вступився вер, що аж припинила свої переслідування. — Гуді Альсоп кинула на мене різкий погляд. — Якби ви залишилися, він усе одно б себе видав. Метью Ройдон живе у світі недомовок та напівправди, але іще нікому не вдавалося уникнути викриття. А з огляду на дитину, ви маєте бути вдвічі обережнішими.

— Неодмінно будемо, — запевнила я її. — До речі, я не зовсім впевнена, що мій восьмий вузол є достатньо міцним для подорожі у часі. Зважаючи на Метью та дитину.

— Дай погляну, — сказала Гуді Альсоп, простягаючи руку. Я нахилилася і вклала мотузки їй у долоню. Я збиралася під час подорожі використати всі дев’ять мотузок і загалом зробити дев’ять різних вузлів. Жодне заклинання не передбачало більшої кількості вузлів.

Напрактикованими пальцями Гуді Альсоп зробила вісім схрещень у червоній мотузці, а потім зв’язала докупи кінці, роблячи вузол значно надійнішим. — Я роблю це отаким чином, — сказала вона. То був напрочуд простий витвір, із розімкнутими витками та закрутками, як кам’яний візерунок у соборі біля вікон.

— А мій був несхожий, — похмуро посміхнулася я. — Такий звивистий та заплутаний…