Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 18

— Усе скінчилося, вгамуйся. Більше так не роби, — сказав він із притиском.

— Метью, я здатна відчувати смак сонячного світла, — сказала я, охоплена панікою. — І я маю здатність бачити час, який ховається по кутках.

— Ця жінка зачарувала вера. Це витівки диявола, — прошипіла вдовиця Бітон.

І вона позадкувала, виставивши, мов вила, свої пальці, щоб відвести небезпеку.

— У Вудстоці диявола немає, — повторив Том твердим голосом.

— Ви маєте книжки, повні химерних символів та магічних заклинань, — сказала вдовиця Бітон, махнувши рукою у бік Евклідових «Елементів». «Як добре, — подумала я, — що вона не чула, як Кіт читав рядки з „Доктора Фауста“».

— То математика, а не магія, — заперечив Том.

— Називайте це як хочете, але я побачила правду. Ви — такі ж, як і вони, і запросили мене сюди для того, щоб втягнути у свої підступні плани.

— Як хто? — спитав Метью різким голосом.

— Та вчені з університету. Своїми запитаннями вони змусили двох відьом покинути сільце Данз Т’ю. Вони хотіли наших знань, а скінчили тим, що засудили жінок, які ті знання мали. У Фарінгдоні якраз починав утворюватися відьмацький клан, але всі відьми порозбігалися хто куди, коли впали в око таким чоловікам, як ви.

Для відьми клан означав безпеку, захист і участь у справах громади. Без клану відьма була значно вразливішою до заздрощів та забобонної ненависті з боку своїх сусідів.

— Та ніхто й не думає виганяти вас із Вудстока, — заспокійливо сказала я, але щойно зробила до старої крок, прагнучи примирення, як та знову позадкувала.

— У цьому домі криється зло. І всі в селі про це знають. Учора пан Денфорт проповідував парафіянам про ті небезпеки, які впадуть на наші голови, якщо ми дозволимо цьому злу пустити коріння.

— Я — одинока відьма, так само, як і ви, і не маю родини, яка могла б мене захистити, — сказала я, сподіваючись на її співчуття. — Пожалійте мене, перш ніж хтось інший встигне виявити, хто я є насправді.

— Ви — не така, як я, і мені не потрібні проблеми. Ніхто не пожаліє мене, коли село зажадає крові. Я не маю вера, який захистив би мене, не маю лордів та придворних джентльменів, які б заступилися за мою честь.

— Метью — володар Ройдон — не дозволить заподіяти вам лиха, — я підняла руку, присягаючись.

Та вдовиця Бітон не йняла мені віри.

— На верів покладатися не можна. Що робитимуть селяни, коли дізнаються, ким насправді є володар Ройдон?

— Ця справа стосується лише нас двох, удовице Бітон, — застерегла я.

— Ти що, дівчино, з дуба впала — віриш у те, що одна відьма буде захищати іншу? Світ довкола нас жорстокий і небезпечний. Жодна з нас більше не може почуватися у безпеці. — Стара з ненавистю витріщилася на Метью. — Відьми гинуть тисячами, а боягузи з Конгрегації навіть пальцем не поворухнуть. Чому так, вере?

— Досить, — холодно сказав Метью. — Франсуазо, будь ласка, проведіть удовицю Бітон.

— Я піду і піду з задоволенням. — Стара випрямилася настільки, наскільки дозволяли її вузлуваті зігнуті кістки. — Але запам’ятайте мої слова, володарю Ройдон. Кожне створіння в околиці підозрює, що ви — жахлива потвора, що харчується кров’ю. Коли вони дізнаються, що ви переховуєте відьму з такими лихими здібностями, то Господь буде нещадним до тих, хто пішов проти Його волі.

— Прощавайте, вдовице Бітон, — відказав Метью, повертаючись до старої спиною, але бабця вперто хотіла залишити останнє слово за собою.

— Стережися, сестро, — кинула вона, виходячи з кімнати. — Ти надто яскраво сяєш як для нинішніх часів.

Усі присутні втупилися у мене поглядами. Відчувши дискомфорт від такої уваги, я завовтузилася.

— Дайте своє пояснення, — стисло мовив Волтер.

— Діана не мусить давати вам ніяких пояснень, — відрізав Метью.

Волтер мовчки підняв руку на знак згоди.

— Що сталося? — спитав мене Метью більш врівноваженим тоном, вочевидь вважаючи, що йому я маю дати пояснення.

— Сталося те, що я й передбачала: ми сполохали вдовицю Бітон. Відтепер вона робитиме все можливе, щоб відсторонитися від мене.

— Дивно… Вона мала бути зговірливою. Я зробив тій жінці багато послуг, — пробурмотів Метью.

— А чому ти не сказав їй, ким я тобі доводжуся? — тихо спитала я.

— Можливо, з тієї ж причини, з якої ти не сказала мені, що здатна зробити зі звичайним плодом із саду, — парирував він, беручи за лікоть. Метью обернувся до своїх друзів. — Мені треба поговорити зі своєю дружиною. Тет-а-тет. — І з цими словами вивів мене з кімнати.

— Ага — тепер я знову стала твоєю дружиною! — вигукнула я, вириваючи лікоть з його хватки.

— Ти ніколи не переставала бути моєю дружиною. Але не кожен має знати подробиці нашого приватного життя. А тепер поясни, що ж там сталося? — вимогливо спитав він, стаючи біля акуратно підстриженого паркового живоплоту.

— Нещодавно ти зробив правильне зауваження: моя магія змінюється. — Я відвернула погляд убік. — Щось схоже вже трапилося раніше з квітами в нашій спальні. Переставляючи їх місцями, я відчула смак ґрунту та повітря, в яких вони зростали. І ті квіти зів’яли від мого дотику. Я спробувала загнати сонячне світло назад, у плід, але воно мені не підкорилося.

— Поведінка вдовиці Бітон мала спустити з ціпка відьмовітер, бо ти почувалася немов загнаний у пастку звір, або ж відьмовогонь, бо ти відчула небезпеку. Можливо, подорож у часі якимось чином пошкодила твою магію, — похмуро припустив Метью.

Я закусила губу.

— Не треба мені було зриватися й демонструвати свої здібності.

— Вона відразу ж здогадалася, що ти потужна відьма. Бо запах її страху заповнив усю кімнату. — В очах Метью з’явилося занепокоєння. — Мабуть, ми зарано показали тебе чужим людям.

Але вже запізно було жалкувати.

Представники «Школи ночі» повним складом з’явилися у вікні, притиснувши свої бліді обличчя до шибки, від чого на склі немов з’явилося сузір’я.

— Волога зіпсує її сукню, Метью, а це — єдине, що виглядає на ній більш-менш пристойно, — дорікнув Джордж, висовуючи голову з вікна. З-за його плеча вигулькнуло ельфоподібне обличчя Тома.

— Мені страшенно сподобалося! — вигукнув Кіт, розкривши іще одне вікно з такою силою, що аж шибки заторохтіли. — Ота баба — ідеальна відьма. Я вставлю вдовицю Бітон в одну з моїх п’єс. А що вона витворяла з дзвінком — хто б міг подумати, га?

— Твої колишні стосунки з відьмами не забуті, Метью, — кинув Волтер, ступаючи по хрусткому гравії разом із Генрі. — Вона буде говорити. Жінки на кшталт удовиці Бітон завжди говорять.

— Якщо вона скаже щось проти тебе, Метью, то чи буде це підставою для занепокоєння? — тихо поцікавився Генрі.

— Холе, ми — створіння у світі людей. Тому підстави для занепокоєння існують завжди, — похмуро відповів Метью.

5

Може, представники «Школи ночі» й влаштовували між собою філософські дебати, але в одному пункті їхні думки збігалися: треба було знайти ще одну відьму. Метью відправив Джорджа з Кітом розпитати в Оксфорді, а заодно дізнатися про мій загадковий алхімічний манускрипт.

У вівторок після вечері ми зайняли свої місця довкола каміна у великій залі. Генрі й Том читали й сперечалися через астрономію та математику, а Кіт із Волтером грали в кості за довгим столом, обмінюючись ідеями про свої найновіші літературні проекти. Я читала вголос із Волтерового примірника «Королева-чарівниця», вправляючись у вимові й отримуючи від читання цього твору так само мало втіхи, як і від прочитання більшості лицарських та любовних романів Єлизаветинської доби.

— Початок занадто різкий, Кіте. Ти так нажахаєш публіку, що вона втече з театру ще до другої дії, — не погодився Волтер. — І побільше пригод. — Отак вони годинами препарували «Доктора Фауста». Поява вдовиці Бітон внесла в ці дискусії свіжий струмінь.

— Ти — не мій Фауст, Волте, попри всі твої претензії на інтелектуальність, — різко відказав Кіт. — Лишень поглянь, що ти наробив своїм втручанням у роман Едмунда. Спершу «Королева-чарівниця» була бездоганно цікавою легендою про короля Артура.