Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 34

— Метью, ти граєш в небезпечну гру, в якій можна втратити все, а здобути дуже мало. Після твого від’їзду Гелоуглас прислав мені повідомлення. Вершник вирушив іншим маршрутом і випередив тебе, прибувши раніше. Поки ти сюди добирався, король Шотландії заарештував більше сотні відьом і ув’язнив їх в Единбурзі. Не підлягає сумніву, що Конгрегація вважає, що ти зараз їдеш туди, щоб переконати короля Якова відмовитися від своїх планів.

— Тоді це іще одна причина забезпечити Діані твій захист, — жорстко зауважив Метью.

— А воно мені треба? Навіщо? — Холодний тон і вираз обличчя Філіпа засвідчували, що він казав те, що думав.

— Бо я кохаю її. І через те, що ти сам казав мені: Орден Лазаря існує для того, щоб захищати тих, хто сам себе не може захистити.

— Я захищаю інших маньясангів, а не відьом!

— Може, тобі слід ширше поглянути на світ, — уперто наполягав Метью. — Зазвичай, маньясанги цілком спроможні постояти за себе.

— Ти прекрасно знаєш, що я не зможу захистити цю жінку, Метью. Уся Європа ворогує через питання віри, і теплокровні прагнуть офірних цапів, яких можна було б звинуватити в їхніх теперішніх негараздах. І вони неминуче спрямовують свої погляди на створіння довкола себе. Однак ти цілком свідомо привозиш цю жінку — яка, за твоїми словами, є тобі парою і відьмою по крові — привозиш її в цей божевільний хаос. Ні. — Філіп емоційно похитав головою. — Звісно, ти можеш сподіватися, що твоє нахабство візьме гору, але я не стану наражати родину на небезпеку, провокуючи Конгрегацію та ігноруючи умови заповіту.

— Філіпе, ти мусиш…

— Не вживай цього слова у розмові зі мною! — гаркнув Філіп, тицьнувши в Метью пальцем. — Упорядковуй свої справи і повертайся туди, звідки прийшов! Отам і можеш просити допомоги в мене або в тіток цієї відьми! Не тягни свої негаразди у минуле, тут їм не місце.

Але у двадцять першому сторіччі у Метью не буде Філіпа, на чию допомогу можна було б розраховувати. Бо він на той час вже буде мертвий і лежатиме в могилі.

— Я ніколи й нічого у тебе не просив, Філіпе. До сих пір. — Атмосфера у кімнаті небезпечно охолола на кілька градусів.

— Ти мав би передбачити мою реакцію, Маттеусе, але ти, як і завжди, не подумав головою. А що, якби тут була твоя мати? Що, якби на Трір не опустилася погана погода? Ти ж знаєш, як вона ненавидить відьом. — Філіп витріщився на свого сина. — Знадобиться чималенька армія, щоб утримати її від того, аби розірвати цю жінку на дрібні шматочки, а в мене зараз кожен вояк на вагу золота.

Спершу була Ізабо, яка хотіла прибрати мене з життя свого сина. Болдвін навіть не намагався приховати свою зневагу до мене. Геміш, приятель Метью, остерігався мене, а Кіт відверто виказував свою неприязнь. Тепер настала черга Філіпа. Я стояла й чекала, коли батько Метью погляне на мене. І коли він це зробив, я сміливо зустріла його погляд. Філіп ошелешено заблимав.

— Метью не чекав такої зустрічі, мсьє де Клермон. Він сподівався на вашу підтримку, вірив вам, але виявилося, що в даному випадку його віра виявилася безпідставною. — Я зробила паузу, щоб перевести подих. — Я буду вам вдячна, якщо ви дозволите мені переночувати сьогодні у Сеп-Турі. Метью майже не спав кілька тижнів, а у знайомому місці йому спатиметься значно легше. Завтра я повернуся до Англії — без Метью, якщо це буде потрібно.

На мою ліву скроню впало пасмо мого новонабутого кучерявого волосся, і я підняла руку, щоб відкинути його, але відчула на своїй кисті міцну хватку Філіпа де Клермона. Не встигла я й оком моргнути, як Метью враз опинився біля свого батька і вхопив його за плечі.

— Де ви дістали ось це? — спитав Філіп, витріщившись на середній палець моєї лівої руки. Перстень Ізабо. Зі смертельною злобою в очах Філіп прикипів до мене поглядом. Його хватка стала іще міцнішою, і я відчула, як хруснули мої кості. — Вона нікому не віддала б мого персня, допоки ми обоє живемо.

— Вона й досі живе, Філіпе, — хрипкою скоромовкою сказав Метью, скоріше намагаючись просто повідомити батькові інформацію, аніж заспокоїти його.

— Але якщо Ізабо жива, тоді… — голос Філіпа урвався і розтанув у тиші. Якусь мить на його обличчі залишався ошелешений вираз, який поступово змінився виразом розуміння. — Що ж, я також, зрештою, не безсмертний. І коли почалися ваші останні негаразди, ти вже не зміг покликати мене на поміч.

— Не зміг, — насилу видавив із себе Метью.

— Однак ти залишив свою матір наодинці з ворогами. Як ти міг? — злісно напустився на нього Філіп.

— Із нею Марта. А Болдвін з Аленом потурбуються, щоб з нею не трапилося нічого лихого. — Слова Метью лилися заспокійливим потоком, але його батько й досі тримав мене за руку. Мої пальці почали німіти.

— Ізабо — і віддала мій перстень відьмі? Як дивно. Утім, він їй личить, — невимушено мовив Філіп, повертаючи мою руку до світла, яке йшло з каміна.

— Маман теж була такої думки, — тихо сказав Метью.

— Тоді… — Філіп різко замовк і похитав головою. — Ні, не треба. Не кажи мені. Жодна істота не має знати часу своєї смерті.

А моя мати передбачила свій моторошний кінець, а також кінець мого батька. Змерзла, виснажена та переслідувана власними невеселими спогадами, я почала тремтіти. Здавалося, батько Метью не помічав цього, так і продовжуючи витріщатися на наші руки, зате Метью це помітив.

— Відпусти її, Філіпе, — наказав Метью.

Філіп зазирнув мені у вічі й розчаровано зітхнув. Попри перстень на моїй руці, я не була його коханою Ізабо. Він зняв свою руку з моєї, і я відразу ж відступила від нього назад на поштиву відстань.

— Тепер, вислухавши історію Діани, ти надаси їй свій захист? — вимогливо спитав Метью, вдивляючись в обличчя свого батька.

— А це вам потрібно, мадам?

Я кивнула, стиснувши пальцями вигнутий підлокітник сусіднього крісла.

— Тоді згода. Лицарі Лазаря потурбуються про вашу безпеку.

— Дякую, батьку. — Метью рвучко обійняв Філіпа за плечі, а потім рушив до мене. — Діана втомилася. Побачимося завтра вранці.

— Нічого подібного, — кинув Філіп із протилежного кінця кімнати, наче батогом ляснув. — Твоя відьма під моїм дахом і під моїм захистом. Вона не спатиме з тобою в одному ліжку.

Метью взяв мене за руку.

— Діана далеко від власного дому, Філіпе. І вона не знайома з цією частиною замку.

— Вона не ночуватиме у твоїх апартаментах, Метью.

— А чом би й ні? — поцікавилася я, похмуро поглянувши на Метью, а потім на його батька.

— Бо ви обоє не спаровані, хоч яку б красиву брехню Метью вам не розповідав. І дякувати Богу, що ні. Може, нам, зрештою, і вдасться відвернути катастрофу.

— Не спаровані? — приголомшено спитала я.

— Обмін обіцянками та прийняття маньясанських уз іще не гарантує непорушної угоди, мадам.

— Він — мій чоловік в усіх відношеннях, — відказала я, відчуваючи, як мої щоки заливає рум’янець. Коли я сказала Метью, що кохаю його, він запевнив мене, що ми тепер спаровані.

— Ви також не належним чином одружені, принаймні не так, щоб витримати перевірку правильності вашого шлюбу, — продовжив Філіп. — А таких перевірок буде багато, якщо ви й далі наполягатимете на цій претензії. Метью завжди проводив у Парижі більше часу за книжками з метафізики, замість того, щоб вивчати закони. У цьому випадку, сину мій, твоя інтуїція мала б тобі підказати, як слід правильно чинити, якщо цього не зробив твій інтелект.

— Перед тим як вирушити в подорож, ми обмінялися клятвами вірності. І Метью подарував мені перстень Ізабо. — Упродовж останніх хвилин у Медісоні ми здійснювали щось на кшталт церемонії. Я подумки швидко перебрала події в їхній послідовності, вишукуючи потенційні слабкі місця.

— Маньясанське парування — це те, що знімає всі заперечення проти шлюбу, які висувають священики, юристи, вороги та суперники: фізичне поглинання. — Ніздрі Філіпа роздулися. — А ви іще в такий спосіб не поєдналися. Ваші запахи не лише дивні, а цілковито відмінні — як у двох окремих створінь замість однієї. Будь-який маньясанг збагне, що ви не повністю спаровані. Герберт та Доменіко, напевне, помітили це, щойно Діана опинилася поблизу них. Та й Болдвін також, це однозначно.