Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 35

— Ми — одружені й спаровані. Окрім моїх запевнень, непотрібно більше жодного доказу. Стосовно ж решти, то це не твоя справа, Філіпе, — твердо сказав Метью, рішуче стаючи межи мною та своїм батьком.

— О, Маттеусе, скільки можна! — зморено протягнув Філіп. — Діана — неодружена жінка-сирота, і в цій кімнаті я не бачу братів, які її б підтримали й захистили. Тому вона — моя справа.

— Ми одружені в очах Господа.

— Однак ти не відразу взяв її, ти вичікував. А що ти вичікував, Метью? Якогось знамення? Вона тебе хоче. Це видно мені з того, як вона на тебе дивиться. Для більшості чоловіків цього достатньо. — Філіп пронизав поглядом спершу сина, а потім мене. Мені пригадалося дивне небажання Метью в цьому відношенні, і занепокоєння та страх поширилися моїм тілом, мов отрута.

— Ми знали один одного недовго. Але навіть на початку я знав, що буду з нею — і лише з нею — решту свого життя. Ти ж знаєш, що написано на тому персні, Філіпе: «a ma vie de coer entier».

— Віддати жінці все своє життя — це безглуздо, якщо не віддати їй і все своє серце. Ти б звернув більше уваги на завершальну частину отої фрази на персні, а не лише на її початок.

— Я віддав їй своє серце, — сказав Метью.

— Не все без останку. Якби ти дійсно це зробив, то всі члени Конгрегації були б уже мертві, угоду між створіннями було б безповоротно порушено і ви були б там, де вам належить бути, а не в цій кімнаті, — грубо зауважив Філіп. — Не знаю, як робиться шлюб у тому вашому майбутньому, але в мою епоху шлюб — це те, за що варто померти.

— Пролиття крові в ім’я Діани — не відповідь на наші сьогоднішні труднощі. — Незважаючи на спілкування з батьком упродовж сторіч, Метью вперто не бажав визнавати те, про що я вже встигла здогадатися: узяти гору в суперечці з Філіпом де Клермоном було неможливо.

— А хіба кров відьми нічого не важить? — Обидва чоловіки здивовано повернулися до мене. — Ти ж убив відьму, Метью. А я убила вампіра, маньясанга, щоб не втратити тебе назавжди. Оскільки сьогодні ми ділимося один з одним своїми таємницями, то твоєму батьку також не завадило б знати правду. — Ескалація ворожнечі, спричинена нашими стосунками, призвели до загибелі Джиліан Чемберлен та Жюльєти Дюран.

— А ти вважаєш, що маєш час для залицяння? Для чоловіка, котрий вважає себе освіченим, твоє глупство, Метью, є гідним подиву, — з огидою мовив Філіп. Метью сприйняв образу з боку свого батька навіть оком не моргнувши, а потім виклав свою козирну карту.

— Ізабо прийняла Діану як свою доньку.

Але Філіпа не так легко було взяти голіруч.

— Ані Богу, ані твоїй матері так і не вдалося привчити тебе сміливо й чесно поставати перед наслідками власних дій. — Філіп вперся руками у стіл і погукав Алена. — Оскільки ви — не спаровані, то непоправної шкоди завдано не було. Цю справу можна вирішити іще до того, як про неї хто-небудь дізнається і родина зазнає руйнації. Я пошлю до Ліона людину, щоб вона знайшла там Діані відьму, яка допоможе їй краще розібратися зі своїми здібностями. А поки я цим займатимуся, ти, Метью, пошукаєш оту книгу.

А потім ви обоє вирушите додому, де забудете про це неподобство і заживете окремо — кожен своїм життям.

— Ми з Діаною йдемо до моїх апартаментів. Разом. Інакше, допоможи мені Господи…

— Перш ніж скінчиш промовляти цю погрозу, подумай, чи маєш ти достатньо сил, щоб її виконати, — невимушено кинув Філіп. — Ця дівчина спатиме одна — і біля мене.

Я відчула протяг — то розчинилися двері. У тому протязі відчувався запах воску та меленого перцю. Ален швидко обдивився довкола, помітивши гнів Метью і непоступливий вираз на обличчі Філіпа.

— Тебе перехитрили, Маттеусе, — сказав Філіп своєму сину. — Не знаю, чим ти там займався, але ти став слабохарактерним. Здавайся. Визнай поразку, поцілуй свою відьму і побажай їй доброї ночі. Алене, відведи цю жінку до кімнати Луїзи. Вона у Відні. Або у Венеції. Мені ніяк не вдається встигати за цією дівчиною в її безкінечних мандрах.

— А ти, — продовжив Філіп, — окидаючи сина поглядом своїх янтарно-жовтих очей, — підеш униз і чекатимеш, доки я закінчу листи Гелоугласу та Рейлі. Ти вже давно не був удома, і твої друзі бажають знати, чи справді Єлизавета Тюдор — це потвора з двома головами та трьома грудьми, як багато хто вважає.

Не бажаючи повністю капітулювати, Метью взяв мене пальцем за підборіддя, зазирнув мені глибоко у вічі й поцілував дещо емоційніше, аніж, вочевидь, очікував його батько.

— Оце і все, Діано, — різко й грубо попередив мене Філіп, коли Метью завершив поцілунок.

— Ходімо, мадам, — сказав Ален, кивнувши на двері.

Лежачи з розплющеними очима в ліжку незнайомої жінки, я слухала, як виє надворі вітер, і обдумувала все, що трапилося. Я мала розібратися з численними незрозумілостями та болісним відчуттям зради. Я знала, що Метью мене кохає. Але він мав знати, що інші поставлять під сумнів ті клятви, які ми дали один одному.

Минали години, і я втратила всяку надію на сон. Підійшовши до вікна і вдивляючись у світанок, я намагалася збагнути, чому наші плани були викриті цілком і повністю за такий короткий проміжок часу і яку роль відіграв Філіп де Клермон, а також секрети Метью в тому, що ці плани зазнали фіаско.

9

Коли наступного ранку двері моєї кімнати рвучко розчинилися, я побачила Метью, що стояв, прихилившись до кам’яної стіни. Судячи з його стану, йому теж не вдалося анітрохи поспати. Він ураз скочив на ноги на втіху двох дівчат-служниць, які захихотіли позаду мене. Їм іще ніколи не доводилося бачити його таким: пожмаканим та скуйовдженим. Його обличчя затьмарювала похмура гримаса.

— Доброго ранку, — сказала я, ступаючи вперед і погойдуючи яскраво-червоними спідницями. Як і ліжко, в якому я спала, служниці та майже все, чого я торкалася, ця одіж належала Луїзі де Клермон. Сильний задушливий запах цибету та троянд, поширюваний декоративними завісами, які оточували ліжко, всю ніч не давав мені спати. Я глибоко вдихнула холодне чисте повітря і вловила в ньому слабкий аромат конюшини та кориці, який, безперечно, ішов від Метью. Щойно я відчула цей аромат, як частина втоми враз покинула моє тіло, і я, заспокоєна його звичністю, іще глибше закуталася в чорну шерстяну мантію без рукавів, яку дівчата накинули мені на плечі. Ця мантія нагадала мені про мої наукові регалії і водночас захистила від холоду.

Обличчя Метью дещо просвітліло, коли він притиснув мене до себе і поцілував зі своєю захоплюючою одержимістю кожною деталлю. А дівчата-служниці все хихотіли й підбадьорювали його своїми ремарками. Раптом я відчула своїми литками подув холодного повітря — то додався іще один свідок нашого поцілунку. Ми перервали поцілунок.

— Ти вже надто дорослий, щоб проводити всю ніч у передпокоях, Маттеусе, — прокоментував його батько, просовуючи з сусідньої кімнати свою рудувато-каштанову голову. — Дванадцяте сторіччя тобі, бач, не підходило, і ми дозволили тобі цілком заглибитися у поезію. Благаю, приведи себе в порядок, щоб можна було показатися на люди, і відведи Діану униз. Від неї тхне, як від вулика в розпал літа, тому челядь не відразу призвичаїться до її запаху. Нам не потрібне випадкове й трагічне кровопролиття.

— Його можливість різко зменшиться, якщо ти припиниш своє втручання. Те, що ти розділив нас, це абсурд! — мовив Метью, беручи мене за лікоть. — Ми — подружжя.

— Ні, ви не подружжя, дякуючи богам. Ідіть униз, а я невдовзі до вас приєднаюся. — І, скептично похитавши головою, Філіп зник.

Коли ми сиділи напроти один одного за одним із довгих столів у великій прохолодній залі, Метью мовчав, мов у рот води набравши. У цю годину в приміщенні було мало людей, а ті, хто зазирали, швидко ретирувалися, побачивши не надто привітний вираз його обличчя. Переді мною на стіл поставили вино з прянощами та гарячий, щойно з плити, хліб. Я воліла б попити чаю, але була не проти й вина. Метью почекав, коли я зроблю перший добрячий ковток, а потім заговорив.