Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 90

Мені й на думку не спадало, що Сату могла про це знати. Зважаючи на те, що розповіла мені Гуді про ставлення до ткаль з боку одноплемінників, Пітер Нокс та його поплічники в Конгрегації могли запідозрити, що я також приховую таємницю ткацтва. Від цієї думки у мене аж мурашки по шкірі побігли. Метью взяв мене за руку і огорнув її своїми долонями.

— Можливо, й здогадалася, але я не можу стверджувати цього з цілковитою впевненістю, — відповіла Гуді Альсоп із ноткою винуватості в голосі. — Однак упродовж часу, відпущеного нам богинею, ми мусимо зробити все, що зможемо, для підготовки Діани до майбутнього.

— Стоп, — сказала я, ляснувши долонею по столу. Перстень Ізабо різко вдарився об його дубову поверхню. — Ви розмовляєте так, наче моє ткацьке вміння — уже доконаний факт. А тим часом я навіть свічки не здатна запалити. Мої здібності — магічні! У моїй крові — вітер, вода і навіть вогонь!

— Якщо я здатна побачити душу твого чоловіка, Діано, то не дивуйся, що я маю здатність бачити й твої таланти. Ти — не вогневідьма й не вітровідьма, що б ти там про себе не думала. Ти не здатна керувати цими стихіями. А якщо у тебе вистачить глупства зробити таку спробу, то ти можеш знищити себе.

— Але я колись мало не потонула у власних сльозах! — уперто відказала я. — А заради порятунку Метью навіть убила жінку-вампіра, кинувши в неї стрілу відьмовогню. Моя тітка розпізнала цей характерний запах.

— Вогневідьмі не потрібні стріли. Вогонь вилітає з неї і влучає у ціль за одну невловиму мить, — заперечила Гуді Альсоп, хитаючи головою. — То були лише прості прояви ткацької магії, дитино, породжені коханням та відчаєм. Богиня милостиво позичила тобі ці магічні здібності, коли тобі це було конче необхідно, але не наділила тебе силою абсолютного контролю над цими стихіями.

— Позичила, — сказала я сама собі і подумки перебрала події останніх місяців та спалахи магії, яка ніколи не поводилася так, як хотілося мені. — Так он чому ці здібності то з’являлися, то зникали. Значить, насправді вони ніколи не були моїми.

— Жодна відьма не може володіти такою величезною міццю, бо інакше порушиться баланс світів. Ткаля ж обережно вибирає з довколишньої магії ту, яка їй потрібна, і творить дещо нове.

— Але ж існують, напевне, тисячі заклинань, уже не кажучи про привороти й зілля. Що б я не зробила, воно навряд чи буде оригінальним і новим. — Я провела рукою по лобі, і точка, де Філіп зробив свою позначку, здалася мені холодною на дотик.

— Усі заклинання звідкись беруться, Діано: з нагальної потреби, з туги, з проблеми, яку не можна розв’язати жодним іншим способом. Вони беруться також і від інших людей.

— Перша відьма, — прошепотіла я. Декотрі створіння вважали, що Ешмол-782 є першим гримуаром, книгою, що містить початкові оригінальні заклинання та чари, вигадані нашими одноплемінниками. Ось іще один зв’язок між мною та отим загадковим манускриптом. Я поглянула на Метью.

— Перша ткаля, — лагідно поправила мене Гуді Альсоп, а також ті, хто був після неї. Ткалі — це не просто відьми, Діано. Сюзанна — видатна відьма, яка знає більше про всю магію, що існує на землі, ніж будь-яка з її сестер у Лондоні. Та, незважаючи на всі її таланти, вона не може зіткати жодного заклинання. А ти — можеш.

— Та я навіть не уявляю, звідки почати, — сказала я.

— Ти ж вилупила оте курча, — зауважила Гуді Альсоп, показавши на жовтенький пухнастий клубочок, який міцно спав.

— Але ж я не збиралася його вилуплювати! Я просто намагалася розбити яйце! — заперечила я. Тепер, коли я знала, що таке стрільба з лука, до мене дійшло, в чому суть проблеми. Моя магія, як і мої стріли, летіли мимо цілі.

— Очевидно, що ні. Якби ти просто намагалася розбити яйце, то ми зараз ласували б омлетом у чудовому виконанні Сюзанни. Ти явно думала про щось інше. — Курча погодилося з нею. Воно прокинулося й голосно писнуло.

Вона мала рацію. Я дійсно мала на думці інше: нашу дитину, її майбутнє та її безпеку.

Гуді Альсоп кивнула головою.

— Я так і знала.

— Але ж я не вимовляла слів, не здійснювала жодного ритуалу і нічого не вигадувала. — Я просто повторювала те, чому мене вчила Сара. — Я тільки те й робила, що ставила деякі питання. Їх навіть важко назвати цікавими та оригінальними.

— Магія починається з бажання. А слова приходять набагато пізніше, — пояснила Гуді Альсоп. — Але навіть після цього ткаля інколи неспроможна звести заклинання до кількох рядків, щоб ним могла скористатися інша відьма. Декотрі ткацькі витвори вперто не бажають ставати заклинаннями, хоч як ми над цим не б’ємося. Вони призначені виключно для нашого вжитку. Саме через це нас і бояться.

«Усе починається з відсутності й бажання», — стиха мовила я. І знову минуле й сьогодення зіткнулися, коли я повторила перший рядок вірша, написаного на єдиній сторінці з манускрипту Ешмол-782, яку хтось колись прислав моїм батькам. Цього разу, коли в кутках спалахнуло світло й освітило запилені золотисто-блакитні пасма, я не стала відвертатися. Не відвернулася й Гуді Альсоп. Метью та Сюзанна простежили за нашими поглядами, але ніхто з них не помітив нічого незвичайного.

— Та отож. Бачиш, як час відчуває твою відсутність і хоче, щоб ти повернулася і знову увіткала себе в своє колишнє життя. — І Гуді аж засяяла, сплеснувши руками так, немов я подарувала їй зроблений мною красивий малюнок олівцем, а вона збирається причепити його на стіну, щоб усі бачили. — Утім, час іще не готовий до твого повернення. Якби був готовий, то блакитний колір світився б набагато яскравіше.

— Ви говорите так, наче поєднання магії та ремесла є цілком можливим, хоча це різні речі, — сказала я, й досі не переборовши своє збентеження. — Відьмацьке ремесло використовує заклинання, а магія — це вроджена здатність керувати стихіями, такими, наприклад, як повітря чи вогонь.

— Хто сказав тобі таку дурницю? — пирхнула Гуді. — Магія та відьмацьке ремесло — це як дві стежини, що перетинаються в лісі. А ткаля здатна стояти на цьому перехресті, спершись ногами на обидві стежини. Вона може також стати між ними, де сили найпотужніші.

На знак протесту проти розкриття його таємниці час голосно скрикнув.

— «Дитина поміж, відьма — вбік», — зачудовано промимрила я. Привид Бріджет Бішоп попередив мене про небезпеки, пов’язані з таким вразливим становищем. — Перед тим як ми сюди прибули, привид однієї з моїх попередниць, Бріджет Бішоп, сказав мені, що така моя доля. Напевне, вона знала, що я ткаля.

— І твої батьки це знали, — сказала Гуді Альсоп. — Мені видно останні рештки ниток, з яких було зіткано їхнє обмежуюче заклинання. Твій батько теж був ткачем. Він знав, що ти підеш його шляхом.

— Її батько? — спитав Метью.

— Чоловіки рідко бувають ткачами, Гуді, — заперечила Сюзанна.

— Батько Діани був надзвичайно талановитим ткачем, але не мав відповідної підготовки. Його заклинання було скоріше стулене докупи, аніж ретельно переплетене. Однак воно було зроблене з любов’ю і певний час добре прислужилося своєму призначенню — як і той ланцюг, що поєднує тебе з вером, Діано. — Той ланцюг був моєю секретною зброєю, яка забезпечувала мені відчуття того, що в свої найскрутніші хвилини я все одно міцно прив’язана до Метью.

— Тої ночі Бріджет сказала мені ще дещо: «Немає шляху вперед, на якому б не було його». Напевне, вона знала й про Метью, — зізналася я.

— А ти ніколи не розповідала мені про ту розмову, mon coeur, — зазначив Метью, і в голосі його прозвучало не стільки невдоволення, скільки цікавість.

— Перехрестя, стежини та смутні пророцтва тоді не видавалися мені важливими. А потім із нами трапилося стільки всього, що я просто забула. — Я поглянула на Гуді Альсоп. — До того ж, як я могла робити заклинання, коли нічого про них не знала?

— Ткалі оточені таємничою загадковістю, — сказала мені Гуді. — Наразі ми не маємо часу шукати відповіді на всі твої запитання, бо мусимо зосередитися на тому, щоб навчити тебе керувати магією, коли вона проходить крізь тебе.