Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. - Страница 149

Для з'ясування, хоча лише попередньої, сутності цього підземного світу, для відмежування його від всіх інших областей буття, ми намагалися досі насамперед відмежувати його від усього, на чому лежить печатка свідомості й усвідомленості; або, вірніше, цим шляхом ми намагалися просто навести думку читача на цей світ. Може бути, нам хоч певною мірою вдалося це останнє завдання; нам вдалося, можливо, пояснити, про що, власне, йде мова, коли ми говорили про наше "душевне життя". Ця область безпосередньо намічається через відмежування її від предметного світу, а так як предметний світ нам даний як "зміст нашої свідомості", то розмежувальна лінія проходить через область нашої свідомості. Все, що є в нашій свідомості власне-свідомого або "розумного", виражає відношення нашої свідомості до предметного світу або ж до яких-небудь інших, теж об'єктивних сторін буття, але не є душевним життям як таким; останнє ми знаходимо лише там, де ми помічаємо в собі своєрідний комплекс явищ зовсім іншого, позарозумного й необ'єктивного порядку, де ми натрапляємо на конфронтуючу й протиборчу об'єктивному світу й розуму стихію сліпого, хаотично безформного внутрішнього буття - таємничий і настільки знайомий нам світ мрій, страстей, афектів і всіх взагалі безпосередньо пережитих станів нашого "я", непояснених "розумно", тобто з категорій і понять об'єктивного світу, а перейнятих зовсім іншими началами.

Ці вказівки, звичайно, ще не дають шуканого нами точноговідмежування області душевного життя. Відмінність "сліпих" переживань від світу, що розкривається предметній свідомості, від усього розумного і осмисленого не тільки залишається поки саме невизначеним, але здатне викликати серйозні сумніви по суті. Чи може взагалі душевне життя бути чимось протилежним "свідомості?"Чи не є, навпаки, "свідомість", як це показав ще Декарт і як це ясно, очевидно, з будь-якого самоспостереження, основна, конститутивна ознака саме всього "душевного", на відміну від тілесного, "неодушевленого"? Тому, щоб відповісти на ці міркування, нам потрібно усвідомити поняття свідомості й точно визначити її відношення до області "душевного життя".

Франк С.Л. Душа человека./ Предмет знания. Душа человека. «Харвест» . – М.: «АСТ», 2000. – С.

Юркевич, Памфіл Данилович

(1826 – 1874)

Українській філософ, педагог. Філософський світогляд Юркевича сформувався у межах духовно – академічної традиції філософування з її опертям на засади християнського теїзму, на розуміння абсолюту як “живого” Бога, творця і промислителя, свободної і свідомої особистості.

Юркевич закладає підвалини “онтологічної гносеології”, що згодом стає однією з характерних ознак релігійної метафізики. Пафос діяльного моральнісного духу, яким проникнуті філософські переконання , зумовлює його тяжіння до сфери практичної філософії, перевагу в його творчості етичної, педагогічної та психологічної проблематики. Юркевич – один із теоретиків філософії серця (кордоцентризму).

СЕРЦЕ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ У ДУХОВНОМУ

ЖИТТІ ЛЮДИНИ, ЗГІДНО З УЧЕННЯМ СЛОВА БОЖОГО.

Хто читає з належною увагою слово Боже, той легко може помітити, що в усіх священних книгах і в усіх богонатхненних авторів серце людське розглядається як осереддя всього тілесного й духовного життя людини, як найістотніший орган і щонайближче містище всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками. Передовсім ми зберемо деякі місця із священного Писання, з яких буде видно, що ці погляди священних авторів на сутність і значення людського серця в усіх царинах людського життя відрізняються визначеністю, ясністю й усіма ознаками свідомого переконання, а відтак зіставимо це біблійне вчення з поглядами на цей предмет, які панують у сучасній нам науці.

Серце є хранитель і носій усіх тілесних сил людини. Так, Давид виражає виснаження тілесних сил від тяжких страждань словами: серце моє зомліло(Пс. 40, 13); серце моє розколотилось, сила мене полишила(Пс. 38,11). Стомлений прочанин наснажує своє серце шматком хліба(Суд. 19, 5), й узагалі вино, що серце людське звеселяє, і хліб, що скріплює серце людське(Пс. 104, 15). Тому серце висихає, коли людина забуває їсти хліб мій(Пс. 102, 5). Непомірні обтяжують серцясвої обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами(Лк. 21, 34), серця свої вигодовують, немов би на день заколення(Як. 5, 5). Милосердний Бог сповнював харчами їжею й радощами серця ваші(Дії. 14, 17).

Серце є осереддя душевного й духовного життя людини. Так, у серці зачинається й зароджується рішучість людини на ті чи ті вчинки; у ньому виникають різноманітні наміри й бажання; воно є містище волі та її жадань. Ці дії намірів, бажання й рішучості позначаються виразами: віддався я всім серцем(Екл.1,13); Даниїл постановив у своєму серці(Дан. 1, 8); і було на серці мого батька Давида(1 Цар. 8, 17). Таке саме говорять вирази: серцем віруємо для праведности(Рим. 10, 10), як серце йому призволяє(2 Кор. 9, 7), щоб серцем рішучим трималися Бога(Дії. 11, 23). Стародавній Ізраїль повинен був приносити дари на побудову скинії, кожен за щедрим серцемсвоїм (2 М. 35, 5), і приходили кожен чоловік, кого вело серце його(2 М. 35, 21). Хто висловлював свої бажання, той казав, що було на серці його(1 Цар. 10, 2). Коли ми робимо що-небудь охоче, то наш учинок походить від серця(Рим. 6, 17). Кого ми любимо, тому віддаємо наше серце, й навпаки, того маємо у нашому серці: дай мені, сину мій, своє серце(Пр. 23, 26); ви в серцях наших(2 Кор. 7, 3); я маю вас у серці(Фил. 1, 7).

Серце є містище всіх пізнавальних дій душі. Міркування є заміри серця(Пр. 16, 1), порада серця: а моє серце дало мені раду(Неем. 5, 7). Пізнати серцем значить збагнути (5 М. 8, 5); знати всім своїм серцем? збагнути цілковито (Єг. 23, 14). Хто не має серця, щоб пізнати,той не має очей, щоб бачити, і вух, щоб слухати(5 М. 29, 3). Коли серце грубшає, то людина втрачає здатність помічати й розуміти найочевидніші явлення Божого промислу: і тяжкими зроби його уші, а очі йому позаклеюй(Іс. 6, 10). Узагалі ввесь нахил думки серця її? тільки зло повсякденно(1 М. 6, 5). Людина недобра має серце, що плекає злочинні думки(Пр. 6, 18). Брехливі пророки пророкують нікчемність і оману свого серця(Єр. 14, 14), висловлюють привиди серця свого, а не слово з уст Господніх(Єр. 23, 16). Думки є задуми сердець(1 Кор. 4, 5). Слово Боже спосібне судити думки та наміри серця(Євр. 4, 12). Що ми добре пам’ятаємо, закарбовуємо в душі й засвоюємо, те вкладаємо, покладаємо, складаємо й записуємо у серці своєму: і покладете ви ці слова Мої на свої серця(5 М. 11, 18); поклади ти мене, як печатку на серце своє(Пісн. 8,6); а Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм(Лк. 2, 19); напиши їх(заповіді премудрості) на таблиці серця свого(Пр. З, 3). Все, про що ми думаємо або що згадуємо, сходить на серці.У царстві слави подвижників, що страждали за правду й віру, не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце(Іс. 65, 17); і що на серці людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його(1 Кор. 2, 9).

Позаяк слово є явлення або вираження думки, то й воно виходить із серця: і з серця свойого слова подадуть(Йов. 8, 10); бо чим серце наповнене, те говорять уста(Мт. 12, 34). Й позаяк мислення є розмова душі з собою, то той, хто мислить, веде цю внутрішню розмову в серцісвоєму: говорив я був з серцем своїм(Екл. 1, 16); сказав був я в серці своєму(Екл. 2, 1); той злий раб скаже у серці своїм(Мт. 24, 48).