Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. - Страница 150

Серце є осереддя багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей. Серцеві притаманні всі ступені радощів, од радости серця свого(Іс. 65, 14) до того, що моє серце та тіло моє линуть до Бога Живого(Пс. 83, 3), поживу приймають із радістю та в сердечній простоті(Дії. 2, 46); всі ступені скорбот, від сумного настрою, коли серце засмучене(Пр. 25.20), до щонайглибшого горя, коли людина кричатиме від сердечного болю(Іс. 65, 14) й коли вона відчуває, що від цього тремтитьїї серце і зрушилось з місця свого(Йов. 37, 1); всі ступені ворожості, від ревнощів і гіркої заздрості(Пр. 23, 17; Як. З, 14) до гніву у серцях своїх,коли люди скреготали зубами на нього(Дії. 7, 54) й коли серце розпалиться помстою (5 М. 19, 6); всі ступені незадоволення, від неспокою, коли туга на серці людини чавить її(Пр. 12, 25), до відчаю, коли серце приходить у розпач(Екл. 2, 20); нарешті, всі види страху від побожного тремтіння (Єр. 32, 40) до божевілля, сліпоти й тупоумства (5 М. 28, 28), до того, що омліває мій дух у мені, кам’яніє в нутрі моїм серце(Пс. 143, 4). Серце мліє й тріпоче від тоски (Єг. 5, 1; Єр. 4, 19); за різницею у стражданнях воно робиться, немов віск(Пс. 22, 15) або висохлим (Пс. 102, 5), розпалюється і в нутрі моїм коле(Пс. 39,4; Пс. 73,21), робиться зламаносердим або розривається(Єр. 23, 9; Пс. 147, 3). У тузі людина робиться лякливою та м’якосердою(5 М. 20, 8). Від жалю серце перевертається(Ос. 11, 8). Благодійне слово Боже діє на серце, як огонь той палючий(Єр. 20, 9); серце палаєй горить, коли на нього падає промінь божественного слова (Лк. 24, 32).

Нарешті, серце є осереддя моральнісного життя людини. У серці поєднуються всі моральнісні стани людини, від щонайвищої таємничої любові до Бога, яка волає: Бог? скеля серця мого й моя доля навіки(Пс. 73, 26), до тієї зарозумілості, яка, обожнюючи себе, ставить своє серце нарівні з серцем Божимі каже: Я Бог(Єз. 28, 2). З огляду на різні моральнісні недуги серце робиться запаморочливим(Рим. 1, 21), затужавілим(Іс. 6, 10), твердим(Іс. 63, 17), камінним(Єз. 11, 19), нелюдським, звіриним(Дан. 4, 13). Є серце люте(Єр. 16, 12), серце суєтне (Пс. 5, 10), серце нерозумне(Рим. 1,21). Серце є вихідне місце всього доброго та злого у словах, думках і вчинках людини, є добрий чи злий скарб людини: добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе(Лк. 6, 45). Серце є таблиця, на якій написаний природний моральнісний закон; тому погани виявляють діло Закону, написане в серцях своїх(Рим. 2, 15). На цій самій таблиці пишеться й закон благодійний: “Слухай же ти. Мій народе,? волає Господь,? бо буду ось Я говорити Ізраїлеві, і буду свідчити на тебе: Бог, Бог твій Я”(Пс. 50, 7), і на їхньому серці його напишу(закон благодійний) (Єр. 31, 33). Тому слово Боже посіяне в серці(Mт .13, 19); сумління має своє опертя в серці(Євр. 10, 23); Христос через віру замешкав унаших серцях(Ес. З, 17); також назнаменував нас, і в наші серця дав завдаток Духа(2 Кор. 1, 22). І нехай мир Божий панує у ваших серцях(Кол. З, 15); бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам(Рим. 5, 5). Благодійне світло Бога у серцях нашихзасяяло (2 Кор. 4, 6). Проте з іншого боку грішникові диявол укинув у серцелихі наміри (Ів. 13, 2), сатанайого серце наповнивлихими задумами (Дії. 5, 3), До неуважних слухачів слова Божого зараз приходить сатана, і забирає слово, посіянев серцях їх (Мр. 4, 15).

Як осереддя всього тілесного й багатоманітного духовного життя людини, серце називається джерелом життя або витоками життя: над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя(Пр. 4, 23); воно є круг життянашого (Як. З, 6), тобто коло або колесо, в обертанні якого полягає все наше життя. Тому воно становить щонайглибшу частину нашого єства: людське серце найлукавіше над все та невигойне,? хто пізнає його?(Єр. 17, 9). Ніколи зовнішні виявлення слова, думки й справ не вичерпують цього джерела: захована людина серця(1 Петр. З, 4) відкрита лише для Бога: бо Він знає таємності серця(Пс. 44, 23). Станом серця виражається ввесь душевний стан (Пс. 51, 12; Пс. 84, 3). Людина повинна віддати Богові одне своє серце, щоби зробитися Йому вірною у думках, словах і справах: дай мені, сину мій, своє серце,волає до людини Божа премудрість (Пр. 23, 26).

Відповідно до цих поглядів на вартість і значення серця в людському єстві, священні автори говорять у переносному розумінні про серце неба(5 М. 4, 11), серце землі(Мт. 12, 40), серце моря(Йона. 2, 4). У такий самий спосіб духовну зміну в серці вони позначають іноді у переносному розумінні як зміну тілесну. Так читаємо в одному з найчудовіших місць пророка Єзекіїля: і вийму з їхнього тіла серце камінне, і дам їм серце із м’яса, щоб вони ходили за уставами Моїми, і додержували Мої постанови та виконували їх(Єз. 11, 19 — 20). Апостол Павло пише до коринтян: Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають! Виявляєте ви, що ви? лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця(2 Кор. З, 2 — 3). Ці висловлювання показують цілком визначено, що священні автори визнають осереддям усього тілесного й органом усього духовного життя людини те саме тілесне серце, якого биття ми відчуваємо у наших грудях. Коли людина страждає духовно, то це тілесне серце зрушає з місця свого (Йов. 37, 1). …

Підносячи у такий спосіб значення серця для людського життя, священні автори знали при цьому ясно й визначено, що голова людини, яку наука визнає переважно містищем душі, має справді близький і щільний зв’язок з явищами душевного життя й є щонайважливішим їхнім органом. …

Лице головиє вираженням і немовби живим дзеркалом душевних станів людини, так що взагалі вже й з вигляду можна спізнати чоловіка, і з обличчя видно хто розумний(Сир. 19, 29), розсвітлює мудрість людини обличчя її, і суворість лиця її змінюється(Екл. 8, 1). Богоспілкування, що його сподобився Мойсей на Сінаї, виявилося в особливому просвітленні лиця його: лице його стало променіти(2 М. 34, 29). У найславнішому переображенні нашого Господа обличчя Його, як те сонце, засяло(Мт. 17, 2). Радість і торжество ангола, посланого до гроба Господня, щоби сповістити людям про воскресення Спасителя, відобразилися на його світлоносному обличчі: його ж постать була, як та блискавка(Мт. 28, 3). Тому лице Божеозначає повне одкровення Божої слави, до прийняття якої людина не здатна у перебіжному житті: ти не зможеш побачити лиця мого,говорив Господь Мойсею, бо людина не може побачити Мене? і жити(2 М. 33, 20).

Отже, священні автори знали про високе значення голови у духовному житті людини; а проте, повторюємо, осереддя цього життя вони вбачали у серці. Голова була для них немовби видимою вершиною того життя, яке початково й безпосередньо вкорінене у серці. “Голова, ? каже один тлумач священного писання, ? є для зовнішнього явища те саме, що серце для внутрішньої душевної діяльності, й лишень стосовно цього їй приписується панівне значення з біблійної точки зору”. Втім, вищенаведені фрагменти священного Писання дають цілком визначену думку, що голова має значення органу посередницькогоміж цілісним єством душі й тими впливами, яких вона зазнає ззовні або згори, й що при цьому їй належить сан урядувальний у цілісній системі душевних дій. З цими загальними визначеннями не може не погодитися психологія, хоч би якими, втім, були її особливі поняття про цей предмет. Але так само можна наперед припустити, що зазначені явища душевної діяльності у голові ще не вичерпують цілого єства душі: з необхідності мислення ми повинні припустити деяку первинну духовну сутність, яка потребує згаданого посередництва й урядувальної дії голови. Ця первинна духовна сутність має, згідно з ученням слова Божого, своїм щонайглибшим органом серце. …