Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 175
— Твій Баель все набрехав, — відповів Джон, тепер уже певний.
— Е ні, — заперечила Ігритта, — просто бардівська правда — вона інша, ніж твоя і моя. Та й взагалі: ти просив казку, ось тобі казка.
Вона відвернулася, заплющила очі й, здавалося, заснула.
Світанок і Кворин Піврукий нагодилися разом. Чорні камені перетворилися на сірі, східне небо полиловіло, і Вуж побачив унизу розвідників, що пробиралися нагору. Джон збудив полонянку і тримав її за лікоть, поки сходив зустрічати братів. На щастя, з гори вів інший шлях — на північний захід, і значно пологішими стежками, ніж та, якою вони потрапили нагору. Разом вони чекали у вузькій ущелині, доки не з’явилися чорні братчики з бахмутами у поводі. Привид ринув уперед, щойно їх винюхав. Джон сів навпочіпки, дав лютововкові зімкнути щелепи на зап’ястку, потягати руку туди й сюди. Це була така гра, в яку вони часто і звично гралися. Але зиркнувши вгору, він побачив, що Ігритта вибалушила на них обох великі побіліли очі, схожі на курячі яйця.
Кворин Піврукий не сказав нічого, коли помітив полонянку.
— Там було троє, — повідомив Вуж. І більше ані слова.
— Ми проминули двох, — відповів Міляк, — або те, що від них лишили коти.
Він окинув дівчину кислим поглядом, підозріливо кривлячись.
— Вона здалася, — мовив Джон, бо відчував, що це важливо.
Обличчя Кворина нічого не виражало.
— Ти знаєш, хто я такий?
— Кворин Піврукий. — Проти нього дівчина виглядала малим дитям, але дивилася зухвало.
— Скажи-но мені чесно. Якби я втрапив до рук твоїх людей і здався, то який би зиск з того мав?
— Повільнішу смерть, ніж деінде.
Здоровань-розвідник зиркнув на Джона.
— Ми не маємо чим її годувати. І не можемо гаяти людину, щоб її стерегти.
— Шлях перед нами небезпечний і без неї, — додав Джура Долобрід. — Один крик, коли потрібно сидіти тихо, і ми всі приречені.
Міляк витяг кинджала.
— Та нічого, один сталевий цілунок — і замовкне навіки.
Джонові всохла горлянка. Він безпорадно роздивлявся братчиків.
— Вона здалася мені в полон.
— Тому саме ти й мусиш зробити те, що треба, — мовив Кворин Піврукий. — Ти від крові Зимосічі й братчик Нічної Варти.
Він зиркнув на решту загону.
— Ходімо, браття. Лишимо його самого. Справа піде легше, якщо ми не дивитимемося.
Кворин повів розвідників крутою звивистою стежкою в напрямі блідого рожевого сонця, що виткнулося крізь гірську западину. За якийсь час поруч з дичацькою дівчиною лишилися тільки Джон та Привид.
Джон гадав, що Ігритта спробує втекти, але вона стояла, чекала, дивилася на нього.
— Ніколи не вбивав жінку, ге?
Коли Джон хитнув головою, вона мовила:
— Ми помираємо так само, як чоловіки. Та ти не мусиш мене вбивати. Манс тебе прийме, я знаю. Є таємні стежки. Гави ніколи нас не зловлять.
— Я така сама гава, як вони, — мовив Джон.
Вона кивнула, наче здаючись.
— Ти мене спалиш… потім?
— Не можу. Дим хтось побачить.
— Воно-то так. — Вона здвигнула плечима. — Гаразд. Є й гірші місця для останнього впокоєння, ніж черево сутінькота.
Джон витяг Пазур з-за плеча.
— Хіба ти не боїшся?
— Уночі боялася, — визнала вона. — Та зараз сонце вже зійшло.
Вона відкинула волосся, щоб оголити шию, і стала на коліна.
— Рубай сильно та вірно, гайворон. Бо інакше повернуся і буду тебе лякати.
Пазур був коротший і легший за батьків Лід, але скутий з того самого валірійського булату. Джон торкнувся краю клинка, зважуючи, де має впасти удар. Ігритта затремтіла.
— Холодно, — мовила вона. — Давай вже швидше.
Джон здійняв Пазура над головою, міцно вхопивши обіруч. «Один удар, усією вагою тіла.» Подарувати їй швидку та чисту смерть — на це він спроможний, адже є сином свого батька. Хіба ні? Хіба не так?
— Ну ж бо! — заохотила його дівчина через мить. — Гей, байстрюче, не барися! Мені хоробрості надовго не стане.
Не відчувши удару, вона повернула голову і зиркнула на нього.
Джон опустив меча.
— Тікай, — пробурмотів він.
Ігритта витріщилася на нього.
— Негайно! — гримнув він, — поки до мене глузд не повернувся. Хутко!
Вона обернулася і хутко втекла.
Санса IV
Південне небо почорніло від диму, що піднімався від сотень віддалених пожеж і мацав брудними пальцями зірки на небі. На тому березі Чорноводної вогонь горів щоночі від обрію до обрію, а на цьому Біс випалив усе, що йому заважало: докові клітки та комори, домівки та бурдеї — геть усе за межами мурів міста.
Навіть у Червоному Дитинці повітря смакувало попелом. Коли Санса знайшла пана Донтоса у тиші божегаю, він спитав, чи не плакала вона.
— То від диму, — збрехала дівчина. — Адже горить пів-королівської пущі.
— Князь Станіс хоче викурити Бісових дикунів. — Донтос розгойдувався, поки казав, тримаючись рукою за каштан. Велика винна пляма псувала червоно-жовті кольори його блазенського вбрання. — Вони вбивають розвідників, плюндрують його обоз. І самі теж палять ліс. Допіру Біс казав королеві, що Станісові доведеться вчити коней їсти попіл, бо в лісі їм не лишиться жодної стеблини трави. Я сам чув. Блазнем я чую багато такого, чого ніколи не чув лицарем. Усі балакають так, наче мене поруч нема… — Він схилився ближче, дихаючи вином просто їй у обличчя. — …а Павук платить золотом за кожне слово. Гадаю, Місячок шепоче йому на вухо вже багато років.
«Він знову п’яний. Мій бідний Флоріан — ось як він себе називає. Справді вбогий. Та іншого не маю.»
— Чи правда, що князь Станіс спалив божегай у Штормоламі?
Донтос кивнув.
— Він склав велике багаття з дерев на приношення своєму новому богові. Його змусила червона жриця. Кажуть, тепер ним править саме вона — підкорила і тіло, й душу. А ще він присягнувся спалити Великий Септ Баелора, коли візьме місто.
— Хай палить. — Коли Санса вперше побачила Великий Септ з його мармуровими стінами та сімома кришталевими баштами, то подумала, що нічого гарнішого в світі не будували одвіку. Втім, тоді ще Джофрі не стяв голову її батькові просто на сходах Септу. — Я радо побачу, як він палає.
— Тихше, дитино, боги вас почують.
— Чого б це? Моїх молитов вони ніколи не чують.
— Чують! Адже вони послали мене, хіба ні?
Санса поколупалася у корі дерева. В неї паморочилася голова; її ледь не лихоманило.
— Так, послали. Але яка з вас користь? Ви обіцяли відвезти мене додому, а я досі тут.
Донтос попестив її по руці.
— Я побалакав з одним знайомим чоловічком, добрим другом мені… та й вам теж, панно. Він винайме швидкий корабель і повезе нас у безпечне місце, коли настане час.
— Кращого часу, ніж зараз, не буде! — наполягала Санса. — Адже скоро почнеться битва. Про мене всі забули. Я можу втекти, коли захочу!
— Ой, дитино, дитино, — захитав головою Донтос. — Так, з замку ми, може, і втекли б. Але міські брами стережуть краще, ніж будь-коли. До того ж Біс заборонив увесь рух річкою.
Він казав правду. Чорноводна була така порожня, якою Санса її ще не бачила. Усі пороми відвели до північного берега, а торговельні кочі та думбаси або втекли, або були відняті Бісом та перероблені для битви. Виднілися тільки королівські військові галери, що без упину гребли вгору та вниз течію, лишаючись на глибокій воді, й обмінювалися хмарами стріл зі Станісовими лучниками, розташованими на південному березі.
Князь Станіс ще перебував у дорозі, але його передовий полк з’явився ще дві ночі тому, за нового місяця. Коли Король-Берег прокинувся, то побачив розмаїття наметів та прапорів. Санса чула, що людей там було п’ять тисяч — майже стільки ж, скільки золотокирейників у місті. Над ними майоріли червоні та зелені яблука дому Фосовей, черепаха Естермонтів, лис у квітах Флорентів. Очолював передовий полк пан Гвияр Моріген — уславлений південський лицар, якого тепер кликали Гвияр Зелений. На прапорі його летів гайворон, простягаючи чорні крила на тлі буремно-зеленого неба. Та схвилював місто не він, а блідо-жовті прапори, за якими на вітрі стриміли довгі загострені хвости, схожі на язики полум’я. Замість добре знаного княжого герба вони несли на собі знак самого бога: палаюче серце Господа Світла.
- Предыдущая
- 175/230
- Следующая

