Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 179
— Тільки б ти не пробував звалити кота, — пробурмотів Джон, куняючи. Навіть для лютововка бійка з сутінькотом не минулася б дурно.
Джон загорнувся у кобеняка і витягся попід скелею. Заплющивши очі, він побачив уві сні лютововків.
Їх було п’ять, хоча мало бути шість, до того ж розсіяних далеко один від одного. Джон відчув глибокий відчай, почуття неповноти, порожнє місце у серці. Ліс був величезний та холодний, а вони — такі малі, такі розгублені. Десь там блукали його брати і сестра, та він загубив їхній запах. Він сів на задні лапи, підняв голову до неба, що темніло, і лісом залунав його плач — довгий, самотній, жалібний. Коли плач завмер, він нашорошив вуха і дослухався, та єдиною відповіддю було зітхання сніговію.
«Джон?»
Виклик пролунав звідкілясь ззаду — тихіший за шепіт, але водночас сильний. Хіба буває на світі мовчазний крик? Він повернув голову в пошуках брата, намагався побачити хоч слід кощавої сірої тіні серед дерев, але там не було нічого, саме тільки…
Оберіг-дерево.
Здавалося, воно росло просто зі скелі. Бліді корені звивалися з безлічі тріщин та тонких, як павутинка, щілинок. Дерево було тендітне й молоденьке проти звичайних оберіг-дерев, які він бачив раніше. Але поки він дивився, воно росло, гілля витовщувалося і тягнулося до неба. Він сторожко обійшов гладкий білий стовбур, поки не натрапив на обличчя. Просто на нього витріщилися червоні очі. Люті очі, але чомусь раді його бачити. Оберіг-дерево мало обличчя його брата. Але хіба брат завжди мав три ока?
— Не завжди! — відповів мовчазний крик. — Тільки після гайворона!
Він принюхався до кори, відчув вовка, дерево та хлопчика, але під ними ще й інші запахи: насичені брунатні пахощі теплої землі, жорсткий сірий запах каменю і ще щось — страшне, жахливе. «Смерть», зрозумів він. То були пахощі смерті. Він сахнувся назад, хутро стало дибки, ікла вишкірилися.
— Не бійся, мені у темряві добре. Ніхто тебе не бачить, а ти бачиш усіх. Але спершу мусиш розплющити очі. От бачиш! Саме так. — Дерево сягнуло вниз і доторкнулося до нього.
І раптом він знову опинився у горах, глибоко вгрузнувши лапами у сніговий замет на краю високого урвища. Просто перед ним Вискливий Пересув відкривався у простору порожнечу — довгу трикутну долину, схожу на кольорову ковдру з клаптів, де змішалися усі фарби осіннього дня.
Один кінець долини затикала, наче чіп барило, стиснута між гір широка біло-блакитна стіна, мовби намагаючись розштовхати їх плечима. На мить він вирішив, що уві сні потрапив назад до замку Чорного. А тоді усвідомив, що дивиться на річку криги у кількасот сажнів заввишки. Під блискучою крижаною скелею розташувалося велике озеро, де у темно-синій воді відбивалися навколишні гори, вкриті сніговими шапками. Він побачив у долині людей — велетенське скупчення у кілька тисяч. Дехто з них копав великі ями у напівзамерзлому грунті, а інші вправлялися у військовому ремеслі. Ось велика купа вершників на конях, не більших за мурах, нападала на стіну щитів; їхня потішна битва долинала до нього шурхотом сталевого листя на вітрі. Табір людей не мав жодного військового порядку: ані ровів, ані загострених паль навколо, ані рівних довгих конов’язей. Незграбні курені з дернини та намети зі шкур були безладно розкидані по всій долині, нагадуючи віспини на обличчі землі. Він побачив недбало складені копиці сіна, відчув сморід кіз та овець, коней та свиней, а найбільше за все — собак. З-над тисячі багать здіймалися струмки диму.
«То не військо і не місто. А цілий народ, зібраний разом.»
На тому березі озера ворухнувся один з пагорбів. Він придивився і побачив, що то не мертва земля, а живий кошлатий звір зі змією замість носа та величезними іклами, яких не мав і найбільший вепр на світі. А верхи на ньому їхало теж щось величезне, незрозуміле, з надто товстими ногами та стегнами, аби скидатися на людину.
Раптом від пориву холодного вітру хутро стало дибки, повітря завищало швидкими крилами. Коли він підняв очі до крижано-білих гірських вершин навколо, просто з неба каменем впала якась тінь. Повітря розірвав вереск. Він побачив блакитно-сіре пір’я на широких крилах, що затулили сонце…
— Привиде! — заволав Джон, рвучко сівши. Він ще досі відчував пазурі, біль… — Привиде, до мене!
З’явився Міляк, схопив його, добряче струснув.
— Ану тихо! Ти що, зібрався дичаків навести? Що з тобою таке, хлопче?!
— Сон, — знесилено видихнув Джон. — Я був Привидом, дивився з гребня гори униз на замерзлу ріку, і тут щось на мене напало. Якийсь птах… може, орел…
Джура Долобрід вишкірився.
— А коли мені сниться сон, то завжди з гарними дівками. Аби ж частіше!
Підійшов Кворин.
— На замерзлу ріку, кажеш?
— Молочна витікає з великого озера при підніжжі льодовика, — втрутився Вуж.
— Там було дерево з обличчям мого брата. І дичаки… багато тисяч, я й не знав, що їх стільки є на світі. А ще велетні їхали на мамонтах.
Зі зміни світла Джон розсудив, що спав чотири чи п’ять годин. Голова йому боліла, потилицю, куди вчепилися пазурі, пекло вогнем. Але ж усе те сталося вві сні…
— Кажи все, що бачив, від початку до кінця, — наказав Кворин Піврукий.
Джон був збентежений.
— Та то ж лише сон.
— Вовчий сон, — заперечив Піврукий. — Крастер повідомив князеві-воєводі, що дичаки збираються коло витоку Молочної. Може, тому воно тобі й наснилося. А може, ти справді бачив те, що на нас чекає попереду за кілька годин. Отож кажи, не барися.
Джон почувався дурнем, розповідаючи такі речі Кворинові та іншим розвідникам, але підкорився наказові. Утім, ніхто з чорних братчиків не сміявся. Коли він скінчив, припинив посміхатися навіть Джура Долобрід.
— Перевертень? — похмуро спитав Міляк, дивлячись на Кворина. «Це він про орла?», зацікавився Джон. «Чи про мене?» Перевертні та варги жили у оповідках Старої Мамки, а не в тому світі, де минуло все його життя. І все ж посеред цієї ворожої, бляклої, камінно-крижаної пустки було неважко повірити в усе, що завгодно.
— Здіймаються холодні вітри. Мормонт цього боявся. Бенджен Старк теж відчував серцем. Мертв’яки ходять по землі, дерева знову мають очі. То чому ми маємо зневажати оповіді про варгів та велетнів?
— А чи мої сни теж справдяться? — спитав Джура Долобрід. — Хай Сніг-воєвода лишає собі мамонтів, а я хочу своїх дівок.
— Я служив Варті малим і дорослим. У розвідки ходив трохи не далі за всіх, — мовив Міляк. — Я бачив кістки велетнів, чув безліч чудернацьких казок. Годі вже слухати балачки. Хочу побачити все на власні очі.
— Аби ж вони тебе перші не побачили, Міляку, — зазначив Вуж.
Привид не з’явився, коли вони знову рушили в дорогу. До того часу дно пересуву вкрили тіні, сонце швидко сідало у бік зубчастих подвійних вершин велетенської гори, яку розвідники звали Рогулею.
«Якщо сон був правдивий…» Його жахала сама думка. Невже орел міг поранити Привида чи зіпхнути його з урвища? І що то за оберіг-дерево таке з братовим обличчям, що смерділо мороком та смертю?
Над вершинами Рогулі зник останній промінь сонця. Вискливий Пересув наповнився сутінками. Майже зразу стало холодно. Більше вони не лізли угору; грунт почав навіть знижуватися, хоча й не надто різко. Навколо стрічалися тріщини, поколоті лобаки, безладні купи каміння. «Скоро настане темрява, а Привида досі ані сліду.» Джонові аж серце краялося, але гукнути лютововка він не насмілювався. Адже почути міг не тільки звір.
— Кворине, — тихенько покликав Джура Долобрід. — Онде глянь.
Високо над ними ясно вимальовувалися проти сутінкового неба обриси орла, що сидів на виступі скелі. «Але ж ми бачили й інших орлів», подумав Джон. «Це не мусить бути саме той.»
Міляк ладен був випустити по ньому стрілу, та Джура його спинив.
— Птах сидить надто далеко, не дістанеш.
— Не хочу я, щоб він за нами дивився.
Джура здвигнув плечима.
— Я теж не хочу, та що поробиш. Нащо втрачати добру стрілу?
Кворин сидів у сідлі й довго роздивлявся орла, а тоді нарешті мовив:
- Предыдущая
- 179/230
- Следующая

