Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 171

— Ти, сестра, не можеш брехати. Чому ж ти хочеш, щоб я прикидався?

Вона тільки зітхнула. У цей час Річард і сестра Верна проїжджали під аркою у зовнішній стіні замку. Дорога, що проходила через внутрішній двір, була обсаджена деревами. З вікон лився світ. Біля дальньої стіни, прикрашеної фризом з різьбленими зображеннями коней, стояли лавки.

Незабаром вони в'їхали на кінний двір. Хлопчаки-слуги в акуратних чорнокоричневих лівреях підійшли до них прийняти коней. Річард став розвантажувати свої речі.

— Не треба турбуватися, Річард, — зауважила сестра. — Тут є кому зайнятися твоїми пожитками.

— Ніхто не повинен торкатися моїх речей, крім мене, — відповів він.

Вона знову зітхнула і похитала головою, а потім наказала хлопчикові віднести її речі на місце. Той вклонився і накинув мотузку на Джека. Кінь уперся.

Хлопчина вдарив його батогом.

— Ворушися, бидло! — Вилаяв він коня.

Джек заіржав і спробував вирватися.

У наступну мить хлопчик-слуга на очах у Річарда відлетів до паркана, стукнувся об нього і впав на землю. До нього кинулася розсерджена сестра Верна, кричачи:

— Не смій бити коней! Як би тобі сподобалося, якщо б я те ж саме зробила з тобою? — Хлопчисько, онімівши від несподіванки, тільки тряс головою. Якщо я ще раз побачу щось подібне, ти вилетиш з роботи, але спершу я відшмагаю тебе батогом.

Слуга поспішно кивнув. Сестра Верна свиснула, підкликаючи коня. Коли Джек підійшов до неї, вона заспокоїла його, відвела до стайні і подбала про те, щоб його напоїли і дали сіна. Річард постарався, щоб вона не помітила його усмішки.

Коли вони вийшли з кінного двору, сестра сказала:

— Пам'ятай, Річард, тут немає жодної сестри або навіть послушниці, яка між ділом не могла б тебе відкинути до стіни таким же чином.

Коли вони ввійшли в коридор, прикрашений дерев'яними панелями і жовто-синіми килимами, їх вже чекали три жінки. При вигляді сестри Верни вони страшно зраділи.

— Сестра Верна!

— О, люба сестра!

Всі троє були явно молодші сестри Верни.

Верна ніжно вітала дівчат:

— Сестра Феба! Сестра Амелія, сестра Жанет! Як я рада бачити вас! І як давно ми не бачилися.

Кругловида сестра Феба, не звертаючи уваги на Річарда, запитала:

— Де ж він? Чому ти не привела його до нас? Верна кивком вказала на Річарда:

— Ось він. Річард, це мої подруги: сестри Феба, Амелія і Жанет.

Сестри, не вірячи своїм очам, втупилися на Річарда, уражені його далеко не дитячим віком і солідним ростом. Нарешті, оговтавшись від подиву, вони сказали, що дуже раді його бачити, і знову повернулись до сестри Верни.

— Звістка про ваше прибуття переполошила весь Палац! — Вигукнула сестра Феба.

— З тих пір, як ти вирушила за Річардом, до нас більше ніхто не надходив, — повідомила Амелія. — Всі прямо згорають від нетерпіння побачити його.

Здається, для них це буде великий сюрприз. — Вона почервоніла. — Особливо для наймолодших сестер. Господи, який він здоровань!

Річард згадав, як він, ще в дитинстві, в негоду сидів удома. Його мама розмовляла зі своїми подругами так, начебто його не було в кімнаті. Вони говорили про те, як він росте, мама розповідала, як він їсть і скільки читає.

Зараз він відчув приблизно таку ж незручність, як і тоді.

Сестра Феба, мабуть, помітила це і з посмішкою торкнулася його руки.

— Не звертай уваги! Нам, звичайно, не варто говорити про тебе так, ніби тебе тут немає. Ласкаво просимо, Річард, в Палац пророків.

Річард мовчки дивився, як сестри з цікавістю роздивляються його. Амелія захихотіла і повернулась до сестри Верни:

— Здається, він не дуже балакучий.

— Він досить говіркий, — відповіла та і ледве чутно додала — Дякуйте Творцеві, що він поки що мовчить.

— Ну що ж, ходімо? — Запропонувала сестра Феба.

Несподівано сестра Верна запитала:

— Сестра Феба, що це за воїни в незнайомій мені формі, яких я бачила в місті? Феба задумалась.

— А, ці війська… — Вона махнула рукою. — Кілька років тому у нас трапився переворот. У той час тебе якраз не було. У Старому світі знову новий уряд.

Тепер замість всіх цих королів у нас імператор. — Вона подивилася на сестру Жанет. — Як вони там себе називають?

Сестра Жанет задумалась, дивлячись в стелю.

— Ага, ну так. Вони називають себе «Імперський Орден», і у них є імператор, це ти вірно сказала. Сестра Феба похитала головою:

— Все це дурниці. Уряди приходять і відходять, а Палац пророків залишається. Рука Творця захищає нас. Так підемо ж, треба познайомити наших.

Вони довго йшли по пишних залах і коридорах. Річард відчував себе як на ворожій території. І ще він відчував, що магія меча намагається захистити його. Поки що він тримав лють меча під контролем. Часом він ловив — сердиті погляди сестри Верни. Вже вона-то добре його знала.

Нарешті вони увійшли у величезний зал з двома ярусами балконів і зі склепінчастою стелею, прикрашеною фресками, які зображували безліч людей в просторих шатах, що оточували сяючу фігуру. Паркет був викладений з темних і світлих квадратиків. У залі знаходилося, здається, не менше ста жінок, причому багато стояли на балконах. На другому ярусі Річард помітив кілька хлопчиків і дорослих чоловіків. Жінки — очевидно, всі сестри Світла, були у святкових вбраннях самих різних кольорів і фасонів, від скромних до кокетливих. Чоловіки і хлопчики також були одягнені по-різному, але дуже скромно — так, як, на думку Річарда, личило тільки високородним панам.

При їх появі настала тиша. Потім всі вибухнули оплесками.

Сестра Феба вийшла на середину залу і підняла руку, закликаючи всіх до мовчання.

Оплески стихли.

— Сестри! — Голос Феби тремтів від хвилювання. Прошу всіх привітати сестру Верну, яка повернулася додому. — Оплески поновилися, але сестра Феба знову підняла руку. — А тепер я хочу представити вам нашого нового учня, нове дитя Творця. — Вона зробила жест, немовби запрошуючи Річарда виступити вперед. Він підійшов до Феби, за ним — сестра Верна.

Сестра Феба пошепки запитала:

— Річард… чи є у тебе прізвище?

— Сайфер, — відповів він неохоче. Вона повернулася до слухачів.

— Привітаємо ж Річарда Сайфера, який прибув до Палацу пророків!

Знову пролунали оплески. Річарда злило, що він опинився в центрі уваги. Присутні жінки були різного віку — від тих, кого цілком можна було назвати бабусями, до таких, яких ще навряд чи можна було назвати жінками, пухкенькі й худорляві, блондинки і брюнетки. Річард звернув увагу на жінку, що стояла поблизу. Вона посміхалася йому так, наче він був дорогою її серцю людиною, і штовхала ліктем зарозумілу жінку, свою сусідку, щоб та аплодувала разом з усіма.

Річард уважно оглядав зал, вивчаючи входи і виходи, розташування коридорів і пости. Коли оплески нарешті вщухли, до нього підійшла дівчина в блакитній сукні з білим мереживом — зовсім, як весільна сукня Келен, Незнайомка зупинилася прямо напроти нього. Вона була років на п'ять його молодше, на голову нижче, з пишними каштановим волоссям і великими карими очима.

Дівчина дивилась на Річарда в усі очі. Вона повільно підняла руку і, обережно торкнувшись пальцями його щоки, стала гладити його бороду.

— Воістину, Творець почув мої молитви, — прошепотіла вона. Потім, наче прокинувшись, відсмикнула руку і почервоніла. — Я… я… — Почала вона, запинаючись.

Нарешті, опанувавши себе, дівчина повернулась до сестри Верни:

— Я — Паша Маєс, послушниця третього ступеня, напередодні посвячення. Мені доручено піклування про Річарда.

Сестра Верна роблено посміхнулася:

— Здається, я пам'ятаю тебе, Паша. Твої успіхи радують мене. Я передаю тобі Річарда. І нехай благословить вас Творець.

Паша, гордо усміхаючись, повернулась до Річарда. Деякий час вона продовжувала дивитися на нього, потім привітно сказала:

— Я рада познайомитися з тобою, молодий чоловік. Мене звуть Паша. Ти поступаєш в моє розпорядження. Я повинна допомагати тобі в заняттях і у всьому, що тобі буде необхідно. Я буду твоєю наставницею. Можеш звертатися до мене з усіма питаннями, і я зроблю все можливе, щоб тобі допомогти. Ти, здається, тямущий хлопець. Думаю, справи у нас підуть добре.