Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 172

Піймавши його похмурий погляд, вона на мить зніяковіла, але, швидко оговтавшись, знову посміхнулася:

— Перш за все, Річард, ми не дозволяємо учням носити зброю в Палаці пророків. Мені доведеться забрати твій меч. — Вона простягла руку.

Річард відчув, як спалахнула лють, що виходила від меча.

— Ти зможеш взяти мій меч тільки після моєї смерті!

Паша запитально подивилася на сестру Верну. Та повільно похитала головою, немов попереджаючи її. Паша знову перевела погляд на Річарда.

— Ну добре, про це ми поговоримо потім. Але Тобі варто навчитися хорошим манерам.

Коли Річард заговорив, від його тону Паша зблідла.

— Хто з цих жінок абатиса?

Паша пирхнула:

— Абатиси тут немає. Вона занадто зайнята, щоб…

— Відведи мене до неї.

— Абатису не можна побачити просто тому, що ти цього хочеш. Вона сама зустрінеться з тобою, коли вважатиме за потрібне. Не можу повірити, щоб сестра Верна не пояснила тобі, що ми не дозволяємо…

Річард легко відсторонив її і зробив крок вперед, звертаючись до присутніх.

— Я хочу дещо сказати вам.

Настала тиша. Річард раптом згадав слова, які прочитав у своїй улюбленій дитячій книжці, — в «Пригодах Бонні Дея». Ті ж слова підказувала йому магія меча, немов ті, що колись володіли чарівною зброєю, намагалися зараз допомогти йому. «Коли ти оточений переважаючими силами і положення безвихідне, то вибору немає: треба атакувати».

Річард знав, навіщо потрібен нашийник. Становище справді було безвихідним, і в нього не залишалося вибору. Він мовчав, і напруга в залі наростала.

Нарешті, торкнувшись Рада-Хань, він заговорив:

— До тих пір, поки на мені ошийник, ви — мої тюремники, а я — ваш бранець.

— Річард почув ремствування і почекав, поки всі замовкнуть. — Я не нападав на вас, але ми стали ворогами. Сестра Верна обіцяла, що мене будуть вчити керувати даром, а коли навчать тому, що необхідно, відпустять на свободу. Поки ви будете виконувати цю обіцянку, між нами зберігається перемир'я.

Але у мене є деякі умови.

Річард підняв над головою червоний жезл, що висів у нього на шиї.

Заглушена люттю меча, біль від ейджа здавалася просто укусом комахи.

— У минулому мені вже довелося носити нашийник. Та, що змусила мене надіти його, хотіла заподіяти мені біль, щоб змучити і зламати мене, щоб підпорядкувати мене своїй волі. В цьому і полягає суть усіх нашийників. Нашийники надягають на звірів або на ворогів. Так само, як і вас, я просив цю жінку відпустити мене.

Вона не відпустила мене, і тоді мені довелося убити її. Будь вона жива, жодна з вас не коштувала б її мізинця. Вона діяла так тому, що її саму змучили і зламали, тому, що, дійшовши майже до безумства, вона вирішила, що теж повинна мучити і поневолювати людей. Ви ж робите так тому, що вважаєте це своїм правом.

Ви позбавляєте людей свободи в ім'я вашого Творця. Я не знаю, хто він такий, ваш Творець, але точно знаю одне: за межами Старого світу так поступає тільки Володар. — Річард знову почув ремствування. — По мені, так ви цілком могли б бути ученицями Володаря. Якщо ви, подібно тій жінці, з допомогою нашийника заподієте мені біль, перемир'я закінчиться. І тоді повідок, за який, як ви сподіваєтеся, ви можете тримати мене, перетвориться в блискавку, і блискавка вразить вас. — Настала мертва тиша. Річард оголив Меч Істини. — Бака-бан-мана — мій народ. Вони погодилися надалі жити в мирі з усіма сусідніми народами. Я запитаю з будь-якого, хто завдасть їм зло. Якщо ви не погодитеся з цим і не дасте бака-бан-мана жити в світі, перемир'я між нами закінчиться. — Він вказав мечем на свою недавню супутницю. — Сестра Верна взяла мене в полон. Весь час нашої подорожі я намагався чинити опір. Але вона зробила все, щоб привести мене сюди живим. Хоча вона теж ворог мені, я дечим їй зобов'язаний.

Якщо хтось із вас через мене зачепить її хоч пальцем, перемир'я закінчиться.

Сестра Верна зблідла і закрила обличчя руками. Річард розрізав собі мечем передпліччя. Натовп ахнув.

Він підняв меч, залитих кров'ю.

— Я даю вам клятву на крові! Той, хто застосує насильство проти бака-бан-мана, проти сестри Верни чи проти мене, хай знає: перемир'я закінчиться, і між нами розпочнеться війна! Якщо ж вона почнеться, я спустошу Палац пророків!

З далекого балкона він почув глузливий питання:

— Що, сам один?

— Не хочете — не вірте, вам же гірше. Я ваш бранець, і жити мені нема чого.

Про мене сказано в пророцтві, я — Несучий смерть. — На цей раз ніхто не ризинув нічого сказати. Річард вклав меч у піхви. Несподівано він посміхнувся. Тепер ми з вами розуміємо один одного, розуміємо умови перемир'я, і ви, милі дами, можете відсвяткувати мій полон.

Всі мовчали. Сестра Верна стояла, не піднімаючи голови.

Паша була похмуріше грозової хмари.

Огрядна жінка з суворим обличчям підійшла до Верни, зупинилася навпроти неї і продовжувала стояти, поки сестра не підняла голову.

— Сестра Верна, — сказала вона. — Очевидно, що в тебе немає ні здібностей, ні вмінь, необхідних сестрі Світла. Твій провал занадто очевидний. Ти знижена до послушниці першого ступеня. Ти залишишся послушницею до тих пір, поки, якщо буде на те воля Творця, знову не заслужиш право стати сестрою Світла.

— Так, сестра Марена, — кивнула Верна.

— Послушниці не звертаються до сестер без дозволу. Я не просила тебе звертатися до мене. — Вона простягла руку. — Здай дакрил.

Верна витягла з рукава срібний ніж і простягла його сестрі руків'ям вперед.

— Завтра вранці, — продовжувала сестра Марена, — ти підеш на кухню мити і чистити посуд, поки тебе не визнають придатною до чогось кращого. Ти мене зрозуміла?

— Так, сестра Марена.

— А якщо ти, як я бачу, маєш намір і надалі зі мною сперечатися, ти підеш не на кухню, а на конюшню, вигрібати гній!

— В такому разі, сестра Марена, краще я відразу піду на конюшню, позбавивши тебе від необхідності вислуховувати те, що я думаю.

Сестра Марена почервоніла.

— Добре, послушниця, вирушай на конюшню! Вона подивилася на Річарда, зобразивши подобу усмішки.

— Сподіваюся, це не порушить нашого перемир'я? — З цими словами вона пішла геть.

У залі як і раніше панувало мовчання. Річард глянув на сестру Верну, але вона стояла, нікого не помічаючи, дивлячись в одну точку. Між ними встала Паша.

— Верна не повинна більше цікавити тебе, — різко сказала вона. — У тебе рука в крові, і я зобов'язана про тебе подбати. — Вона зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися. — Сьогодні в твою честь влаштована урочиста вечеря. Можливо, після неї ти відчуєш себе краще. Всі хочуть привітати тебе. — Вона погрозила йому пальчиком. — А ти повинен вести себе добре, наш юний гість!

— Я не голодний, — відповів він. — Покажи мені мою в'язницю, дівчинко.

Вона стиснула кулаки і зло подивилась на нього.

— Добре. Будь по-твоєму. Відправляйся спати без вечері, як бридка дитина.

— Вона повернулася. — Йди за мною.

50

Сестра Верна смикнула бронзову ручку. Кімната була закрита. Вона зітхнула і постукала. Через тяжкі двері долинув приглушений голос:

— Заходьте.

Двері відчинилися, і сестра увійшла до приймальні. По обидві сторони від дверей, що вели у слідуючий кабінет, за столами сиділи дві жінки. Обидві щось писали в товстих зошитах.

— Я слухаю, — сказала одна з жінок, не піднімаючи голови від роботи. — Я прийшла здати подорожній журнал, сестра Юлія.

— Добре, поклади його на стіл. — Сестра Юлія перевернула сторінку. Хіба тобі не слід бути на урочистій вечері на честь вашого прибуття?

Мені здавалося, ти захочеш побачитися з друзями.

— У мене є важливіші справи, ніж відвідини урочистих вечерь, відповіла сестра Верна. — Я повинна вручити шляховий журнал особисто абатисі. Я бажаю поговорити з нею, сестра Юлія.

Обидві жінки відірвалися від роботи.