Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 183

— Їх носять тільки новачки, і тільки тому вони мають право вільно виходити в місто. Чим більших успіхів досягає учень в магії, тим скромніше він повинен одягатися. Ось чому Джедідія, який майже випускник, носить простий коричневий балахон.

— У чому ж сенс такого дивного правила?

— У тому, щоб вчитися скромності. Красиві вбрання, великі гроші, більша свобода — для тих, у кого мало могутності. Всі ці речі самі по собі не заслуговують поваги. Молоді люди повинні зрозуміти, що головне — їх дар, а не зовнішні спокуси.

— Тоді для мене ці вбрання — начебто приниження.

Я вже й так одягався скромно.

— Тобі ще не положений скромний одяг. Іноді, якщо забажаєш, ти можеш носити свій старий одяг.

Але тільки не балахон! Городяни завжди визначають силу і можливості чарівників по їхньому одязі. Чарівникам в простому одязі не дозволено з'являтися в місті. — Вона посміхнулася. — Коли-небудь, коли ти досягнеш великих успіхів, тобі дозволять носити балахон, як справжньому чарівникові.

— Мені більше до душі мій власний одяг, — огризнувся Річард.

— Коли з тебе знімуть нашийник і ти підеш з Палацу, ти зможеш одягатися, як побажаєш. Але більшість воліють одяг, властивий їх заняттю, і носять його усе життя.

Річард вирішив змінити тему.

— Я хочу побачитися з Уорреном. Скажи мені, як його знайти?

— Зараз? Проти ночі? — Здивувалася Паша. — Річард, сьогодні був довгий день, а я ще повинна дати тобі перший урок.

— Скажи, як спуститися вниз. Чи зможу я знайти там в таку пізню годину Уоррена?

— Важче сказати, чи буває він в інших місцях. Він, здається, і спить серед книг. Дивно, що він сьогодні піднявся наверх. Про це будуть пліткувати ще тиждень.

— Я не хочу, щоб він думав, ніби я забув про нього, — пояснив Річард. — Як мені туди пройти?

— Ну добре, — здалася Паша. — Ходімо, раз вже ти так наполягаєш. Я повинна всюди супроводжувати тебе. Поки що, звісно.

54

Паша і Річард спускалися по чорних сходах в скрипторіум. Не в приклад парадних палацових сходів ці були звичайнісінькі, дуже давні, і місцями потребували лагодження. На відміну від верхніх покоїв тут ніде не було видно прислуги.

Стіни з грубого каменю. Замість масляних ламп — чадячі факели. І мертва тиша. Подекуди крізь камінь сочилася вода.

— Що зберігається в цих підвалах? — Запитав Річард.

— Книги пророцтв, а ще — історичні хроніки і палацові документи, відповіла Паша.

— Але чому тут?

— Для людей непідготовлених пророцтва небезпечні. Загальний огляд пророцтв вивчають всі послушниці, але лише деяким сестрам дозволено читати і вивчати їх. Ці сестри навчають чарівників, які виявляють здібності до роботи з пророчими книгами. Тут працюють кілька молодих людей, і серед них Уоррен — те саме, що Джедідія серед інших. У кожного чарівника — свій дар.

Так і в тебе. Ми повинні розкрити твій дар, повинні зрозуміти, яка область магії твоя. Інакше важко буде навчити тебе як слід.

— Сестра Верна мені про це трохи розповідала. Так до чого ж у мене, по-твоєму, буде схильність?

— Зазвичай ми з'ясовуємо це, вивчаючи особистість учня. Одні люблять працювати руками. Вони створюють потім всякі різні чарівні речі. Іншим подобається допомагати хворим і пораненим. З таких виростають цілителі.

— А я?

— Знаєш, ми ніколи ще не бачили таких, як ти, — зізналася Паша, і обличчя її стало серйозним. Втім, усмішка повернулася до неї майже миттєво. — Не переймайся, ми обов'язково це зрозуміємо.

Вони дійшли до важких кам'яних дверей, товщиною з людину. За дверима виднівся темний коридор, що вів в кімнати, вирублені в скелі, яка служила фундаментом всьому Палацу. Лампи ледве освітлювали ці штучні печери.

На столах всюди валялися книги і пергаменти. На стінах були високі стелажі.

За столами в найближчій до входу кімнаті сиділи дві жінки і робили при свічках якісь записи. Одна з них підняла голову.

— Що ти тут робиш, дочка моя? — Запитала вона Пашу.

Паша присіла.

— Ми прийшли до Уоррена, сестра.

— До Уоррена? Навіщо?

Але тут з темного коридору вийшов Уоррен.

— Все вірно, сестра Бекі. Я сам їх просив прийти.

— Наступного разу, будь ласка, попереджайте заздалегідь.

— Так-так, звичайно, сестра.

Уоррен став між Річардом і Пашею, взяв їх за руки і повів по книгосховищу. Не пройшовши і двох кроків, він страшно зніяковів, подивився на Пашу, розтиснув її руку і почервонів.

— Ти виглядаєш… приголомшливо, Паша, — пробурмотів він.

— Ну, спасибі тобі, Кріт… — Вона сама залилася фарбою. — Вибач, Уоррен, я не хотіла тебе образити.

Він посміхнувся:

— Не турбуйся, Паша. Я знаю, що мене прозвали Кротом. Деякі хочуть мене образити, але для мене це звучить як похвала. Адже кроти мають здатність знаходити дорогу в темряві. Там, де не знайде дороги ніхто. Я теж знаходжу шляхи там, де інші нічого не бачать.

Паша полегшено зітхнула:

— Я рада, Уоррен. Ага, ти чув новину? Джедідія впав зі сходів і зламав ногу.

— Он як? — Він подивився їй в очі. — Можливо, Творець дав йому урок? Якщо занадто задирати ніс, можеш і не розгледіти, що під ногами.

— Не думаю, що цей урок Творця пішов Джедіді на користь, — зауважила Паша. — Я чула, він так розлютився, що спопелив дорогий килим.

— Це ти повинна сердитися, а не він, — обурився Уоррен. — Він так грубо з тобою розмовляв!

— Зазвичай він буває люб'язний, але, напевно, сьогодні я жахливо виглядала.

— Серед цих книг є такі, на які люди і дивитися не хочуть, сказав він, — але важливий зміст, а не те, є пил на обкладинках чи ні.

Паша знову почервоніла.

— Ну… спасибі тобі, Кріт. Уоррен повернувся до Річарда:

— Я й не сподівався, що ти прийдеш. Майже всі обіцяють, що прийдуть, але мало хто виконує обіцянки. Я дуже радий, що ти не такий. Підемо он туди.

Паша, боюся, тобі доведеться почекати тут.

Паша так різко нахилилася, що Річард злякався: якщо вона зараз не випрямиться, її пишні груди вистрибнуть з плаття.

— Що? — Перепитала вона. — Я теж піду! — Уоррен зніяковів:

— Але я повинен провести його в одну з віддалених кімнат. Ти ж послушниця, а послушницям туди не можна. Паша посміхнулася і випросталась. — Кріт, якщо туди не можна навіть послушницям, то як же ти можеш вести туди новачка?

— Він згадується в пророцтві. Якщо пророки визнали його гідним згадки, навряд чи вони вважали, що він не повинен цього знати.

Тут, в підземеллі, Уоррен, мабуть, відчував себе куди впевненіше, ніж у Палаці. Тут він був у своїй стихії.

— Уоррен, ти ж Кріт, — сказала Паша. — Ти показуєш людям дорогу. А я відповідаю за Річарда і теж повинна бути його провідником. Як я зможу знехтувати своїми обов'язками? Я сподіваюся, для мене ти зробиш виняток. Адже це важливо. Я повинна допомогти Річарду зрозуміти пророцтво, щоб він міг послужити Творцеві. Хіба не це найголовніше?

Уоррен нарешті відвів погляд від декольте і, попросивши своїх гостей зачекати, пішов поговорити з сестрами. Повернувся він дуже задоволений.

— Сестра Беккі дозволила пройти туди всім, — повідомив він. — Я їй сказав, що ви знаєте древнед'харіанський. Якщо вона запитає, підтвердіть це, добре?

— Який-який? — Перепитала Паша. — Уоррен, ти що, хочеш, щоб я збрехала сестрі?

— Та вона не запитає. — Уоррен зніяковіло відвернувся. — Я вже сам збрехав, Паша. Тобі брехати не доведеться.

— Уоррен, ти ж знаєш, що вони зроблять, якщо зловлять тебе на брехні! стривожилася вона.

Він змусив себе посміхнутися.

— Знаю.

— І що вони роблять? — Підозріло запитав Річард.

Уоррен нетерпляче махнув рукою:

— Не важливо. Ходімо зі мною.

Вони довго йшли темними коридорами, поки не вперлися в кам'яну стіну.

Уоррен натиснув рукою на металеву пластину, і потайні двері відчинилися.

Річард побачив невелику кімнату. Посередині стояв стіл, а позаду тягнулися стелажі, заставлені книгами.