Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 229

Річард жбурнув до скриньок кісточку скріна, і знову з ревом заблищали подвійні блискавки.

Гарячий білий світ і крижана імла затанцювали навколо нього. Коли все скінчилося і знову повисла тиша, на вівтарі залишилися стояти три скриньки.

Закриті.

Річард знав, що їх неможливо відкрити без Книги. А Книга існує лише у нього в голові. Скриньки Одена, а значить, і врата назавжди залишаться закритими.

Почулося металеве клацання. Річард відчув, як щось ковзнуло по шиї і впало на землю.

Він опустив очі і побачив на підлозі нашийник, Рада-Хань. Мерзенна штука розстебнулася. Він вільний.

І болю більше не було. Річард обмацав груди. Шрам зник.

Він стояв посеред тиші, так і не усвідомивши до кінця, що ж сталося. Він так і не зрозумів, як йому вдалося все це виконати.

Все скінчено.

А для нього взагалі все скінчено.

Сьогодні Келен помре.

І тут він зірвався з місця і побіг. Адже день ще не закінчився.

Він вискочив з Саду Життя, і його негайно оточили п'ятеро Морд-Сіт. Не звертаючи на них уваги, Річард помчав далі. У верхньому коридорі його чекав спітнілий і брудний генерал Трімак з солдатами, такими ж пошарпаними, як їх командир. Багато хто був в крові.

Брязкаючи зброєю і обладунками, всі, кого Річард зміг розгледіти в задимленому коридорі, опустилися на коліна і відсалютували. Генерал Трімак піднявся і зробив три кроки до Річарда. Кара заступила йому шлях.

— Геть з дороги, жінка! Кара не поворухнулася.

— Ніхто не сміє торкнутися Магістра Рала.

— Я його захищаю точно так само, як…

— Припиніть, ви обидва!

Кара розслабилася і зробила крок в сторону. Генерал Трімак схопив Річарда за плечі.

— Ви зробили це, Магістр Рал! Минуло багато часу, але ви це зробили!

— Зробив що? І про що ви говорите, кажучи, що пройшло багато часу?

Брови генерала поповзли вгору.

— Ви провели там майже весь день.

— Що?! — Річард перестав дихати.

— Ми відчайдушно боролися кілька годин, але нас тіснили. У них була кількісна перевага, приблизно десять або п'ятнадцять до одного. А потім ви метнули блискавки. Я в житті нічого подібного не бачив! Чарівник Зорандер говорив мені, що на плато, на якому стоїть палац, накладено потужне закляття, яке захищає і надає силу Магістрові Ралу. Ніколи б цьому не повірив, якби не бачив на власні очі! Весь палац палахкотів блискавками! Вони летіли з усіх стін! І ці підлі генерали, вірні Даркену Ралу, були винищені блискавками всі до єдиного! І їх військо теж знищено! Вціліли лише ті, хто склав зброю і перейшов на нашу сторону.

Річард не знав, що сказати.

— Я дуже радий, генерал, але, боюся, тут немає моєї заслуги. Я весь цей час був внизу. І я не дуже-то розумію, що, власне, зробив там, внизу, не кажучи вже про те, що ви розповідаєте.

— Ми б'ємося сталь проти сталі. А ви робите те, що належить робити вам. Ви — Магістр Рал, магія Проти магії. Ми пишаємося вами. — Генерал Трімак ляснув Річарда по плечу. — Що б ви не зробили, ви зробили правильний вибір.

Річард потер лоба, намагаючись зібратися з думками.

— Котра година?

— Як я вже сказав, ви провели там майже весь день, поки ми тут билися.

Вже майже вечір. Річард відсторонив генерала.

— Мені треба йти.

І він побіг. Всі пішли за ним. Дуже швидко Річард заплутався в переплетеннях коридорів. Зупинившись, він обернувся до біжучої за ним по п'ятах Кари.

— В який бік?

— Куди, Магістр Рал?

— До дракона! Найкоротший шлях?

— Ідіть за нами. Магістр Рал!

Річард помчав за п'ятіркою Морд-Сіт. За ним бігла мало не вся палацова армія. Тупіт чобіт і гуркіт обладунків луною відбивалися від стін і високих стель.

Вони мчали повз колони, арки, сходи, майданчик для посвячення. Летіли по коридорах і сходах.

Річард зовсім видихався, коли вискочив у двері між гігантськими колонами на свіже повітря. Позаду юрмилися солдати. Він побіг вниз, перестрибуючи через чотири сходинки.

Скарлет лежала боком на снігу, спинні гребені здіймалися в такт важкого дихання.

— Скарлет! Ти жива! — Річард ласкаво поплескав лускату морду. — Я так турбувався!

— Річард. Як бачу, ти примудрився вціліти. Мабуть, все виявилося не так важко, як ти думав. — Скарлет спробувала зобразити драконівську усмішку, але їй це погано вдалося. — Прости мене, мій друг, але я не зможу летіти. У мене пошкоджено крило. Я намагалася, але, боюся, поки воно не заживе, я прив'язана до землі.

Річард стер сльозу з морди звіра.

— Я все розумію, дорога. Ти доставила мене сюди і таким чином врятувала весь світ. Ти героїня, рівної якій не знала історія. Ти одужаєш? Зможеш знову літати?

У дракониху вирвався смішок.

— Я зможу літати. Але не раніше, ніж через місяць або близько того. Я видужаю. Все не так погано, як здається.

Річард повернувся до вартим позаду офіцерам.

— Скарлет — мій друг. Вона врятувала нас всіх. Я хочу, щоб ви забезпечили її їжею. І всім, що їй буде потрібно, поки вона не одужає. Захищайте її, як мене.

Кулаки гримнули про зброю, Річард схопив генерала за руку:

— Мені потрібен кінь. Сильний кінь. Негайно. І необхідно знати, як дістатися до Ейдіндріла. Генерал обернувся:

— Сильного коня, негайно! Ти, принеси карту з дорогою до Ейдіндріла для Магістра Рала!

Солдати помчали виконувати наказ. Річард повернувся до дракониху:

— Мені так шкода, що ти страждаєш, Скарлет! Сміх заклекотів в горлі дракониху.

— Рана не болить. Глянь-но сюди, на цю сторону. Голова на довгій шиї повернулася слідом за юнаком.

Річард здивовано втупився на яйце, яке затишно лежало в кільці хвоста.

Величезні жовті очі втупилися на нього.

— Я тільки що народила. Від цього в основному і моя слабкість. Так що навіть зовсім непогано, що я не можу літати.

Вона вивергнула над яйцем язичок полум'я і ніжно погладила шкаралупу лапою.

Спостерігаючи за нею, Річард подумав, яке прекрасне життя і як здорово, що всі інші й надалі будуть насолоджуватися ним.

Але видіння падаючої сокири знову і знову вставало в нього перед очима. І неможливо було позбутися від цього жаху. У нього затремтіли руки. Адже це може відбуватися саме зараз, в цю саму секунду! Дихання з шумом виривалося у нього з легень.

Нарешті прибіг солдат з картою. Протягнувши її Річарду, він зазначив:

— Ось Ейдіндріл, Магістр Рал. А ось найкоротший шлях. Але все одно, щоб туди дістатися, потрібно кілька тижнів.

Річард сунув карту за пазуху. Тут верхом на коні примчав другий солдат. Річард дістав із замету свій мішок і лук, які відлетіли, коли він звалився з драконихи.

Поки Річард приточував до сідла речі, генерал Трімак тримав за вуздечку могутнього жеребця.

— В сідельних сумках є трохи їжі. Коли ви повернетеся, Магістр Рал?

Річард був як в тумані, думки розбігалися в різні боки. Єдине, що він бачив, це опускається сокиру.

Він скочив у сідло.

— Не знаю. Коли зможу. А до тих пір головним залишаєтеся ви. І охороняйте Сад Життя. Не впускайте туди нікого.

— Бажаю щасливого повернення. Магістр Рал. Наші серця з вами.

Кулаки знову гримнули об зброю, а Річард пришпорив жеребця і галопом промчав через вже відчинені перед ним ворота.

69

Річард тихо вилаявся, коли кінь під ним упав замертво.

Перекинувшись кілька разів в снігу, він схопився і почав знімати з загнаного коня речі. Йому було шкода тварину, що віддала все, що могла.

Він уже втратив рахунок загнаним коням. Деякі скакуни просто зупинялися і відмовлялися рухатися далі, деякі переходили на крок, і їх уже не можна було змусити бігти. А деякі мчали до тих пір, поки не розривалося серце.

Річард розумів, що занадто жорстокий до них, і намагався не гнати так швидко, але він був не в силах зволікати. Коли кінь вмирав або відмовлявся бігти далі, він знаходив іншого. Іноді господарі не хотіли продавати коней, бажаючи поторгуватися, але в таких випадках Річард просто кидав їм жменю золотих і забирав коня.