Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 64

Келен подивилася на Річарда, безпорадно лежачого на спині, подивилася на чорне кровоточаче клеймо у нього на грудях. Розфарбований глиною, він був схожий на злобного дикуна, але він не був дикуном, він був самою доброю людиною з усіх, кого Келен знала. І в цю мить вона зрозуміла, що готова зробити все, що завгодно, лише б його врятувати. Все, що завгодно.

— Так, — прошепотіла вона, — Я обіцяю. Якщо ми не знайдемо Зедда перш, ніж сестри прийдуть в третій раз, я змушу його надіти нашийник, чим би мені це не загрожувало. Навіть якщо він зненавидить мене. Навіть якщо це мене вб'є.

Денна простягнула до неї руку.

— Тут, між життям і смертю, клянусь зробити все, щоб врятувати його.

Келен подивилася на простягнуту до неї руку.

— Я все одно не можу тебе вибачити. І ніколи не прощу.

Денна чекала, не опускаючи руки.

— Єдине прощення, якого я потребувала, мені було вже даровано.

Келен ще раз глянула на її руку і нарешті простягнула назустріч свою.

— Клянуся врятувати того, кого ми любимо.

Їх руки стикнулися. Запанувало мовчання. Потім Денна прибрала руку:

— Пора. Його час закінчується. Келен кивнула.

— Коли він прийде в себе, подбай про нього. Клеймо зникне, але рана залишиться.

І вона буде дуже глибокою. Келен знову кивнула.

— Тут є цілителька. Вона його вилікує.

Очі Денни були сповнені співчуття.

— Спасибі тобі, Келен, за те, що ти любиш його досить сильно, щоб йому допомогти. Хай зберігають вас обох добрі духи. — Вона посміхнулася слабкою, переляканою посмішкою. — На жаль, я більше не побачу добрих духів, інакше неодмінно попросила б їх подбати про вас.

Келен мовчки торкнулася руки Денни, в душі молячись, щоб тієї вистачило сил. У відповідь Денна погладила її по щоці і повернулася до Річарда. Її рука лягла на клеймо і немов би розчинилася в ньому. Груди Річарда піднялася.

Обличчя Денни спотворилося від болю. Вона відкинула голову, і крик її вразив Келен в саме серце. А потім вона зникла. Річард застогнав. Келен кинулася до нього. Вона плакала.

— Келен? — Прохрипів він. — Келен, що трапилося? Мені боляче… Мені дуже боляче…

— Лежи спокійно, коханий. Все добре. Я тут, і ти в безпеці. Зараз тобі допоможуть.

Він кивнув. Келен кинулася до дверей і відчинила її. Старійшини, зібравшись у гурток, сиділи майже біля порога.

— Швидше! — Закричала Келен. — Несіть його до Ніссель! Немає часу кликати її сюди!

17

Річард поворухнувся, і Келен підняла голову. Перш ніж зупинитися на її обличчі, його сірі очі пробіглися по кімнаті.

— Де ми?

Вона легенько погладила його по плечу:

— У Ніссель. Вона лікувала твій опік.

Він торкнувся пов'язки у себе на грудях і скривився:

— І давно? Скільки зараз часу?

Келен протерла очі і подивилася на прочинені двері, в яку вливався тьмяний світ білий.

— Розвиднілось годину або дві назад. Нісселя спить в задній кімнаті. Вона всю ніч провозилися з твоєю раною. Старійшини всі зовні. Вони так і не йшли з тих пір, як тебе принесли.

— Принесли? Коли це було?

— Опівночі.

Річард знову озирнувся.

— Так що ж сталося? Тут був Даркен Рал… — Він узяв її за руку. — Він торкнувся мене. Він… він мене затаврував. Куди він пішов? І що було потім?

Келен похитала головою:

— Не знаю. Він просто зник.

Річард до болю стиснув їй кисть.

— Що значить «зник»? Повернувся назад у зелене світло? Назад в Підземний світ?

Вона схопила його за пальці:

— Річард! Мені боляче!

Він відразу розтиснув руку.

— Прости. — Він поклав її голову на здорове плече. — Я не хотів. Пробач, будь ласка. — Він шумно зітхнув і додав:

— До сих пір не можу повірити, що я виявився таким дурнем.

Келен поцілувала його в шию:

— Мені було не так вже й боляче.

— Я не про це. Бути настільки тупим, щоб викликати його з Підземного світу! Але ж мене ж попереджали. Я повинен був задуматися. Я повинен був відмовитися! А я, як дурень, думав тільки про одне і забув, що в світі є й інші речі! Тільки божевільний міг це зробити!

Келен здригнулася.

— Не говори так, — шепнула вона. — Ти не божевільний. — Вона встала і подивилася на нього зверху вниз. — Ніколи не смій так про себе говорити!

Він сів навпроти неї і знову поморщився, торкнувшись своєї пов'язки. Його пальці пробігли по її щоці і торкнулися волосся. Річард посміхнувся, і від цієї усмішки у неї защеміло серце.

Він подивився їй в очі.

— Ти найпрекрасніша жінка в світі. Я тобі вже говорив про це?

— Тисячу разів.

— І це правда. Я люблю твої зелені очі і твоє волосся. У тебе найкраще волосся, яке я бачив. Я люблю тебе більше всього на світі.

Келен намагалася утримати сльози.

— Я теж люблю тебе більше всього на світі. Будь ласка, Річард, пообіцяй, що ти ніколи не засумніваєшся у моїй любові. Що б не сталося.

Він погладив її по щоці.

— Обіцяю. Клянуся, що ніколи не засумніваюся в твоїй любові. Що б не сталося. Годиться? А в чому справа?

Вона притулилася до нього і, поклавши голову йому на плече, обняла його обережно, щоб не потривожити рану.

— Даркен Рал налякав мене, от і все. Я боялася, що він спалить тебе своєю рукою. Я думала, ти помреш.

Річард торкнувся її плеча:

— Так що ж там було? Я пам'ятаю, як він сказав, що я його викликав, тому що він мій предок, а потім сказав щось про клеймо Володаря. Потім я вже нічого не пам'ятаю. Що сталося?

— Ну… — Келен гарячково придумувала відповідний відповідь. — Він сказав, що затаврує тебе, тобто вб'є, а клеймо відправить тебе прямо до володаря.

Він сказав, що прийшов в наш світ, щоб остаточно розірвати завісу.

Потім він торкнувся тебе і обпік. Але він не встиг тебе вбити, бо я закликала блискавку, Кон Дар.

— Навряд чи це могло вбити його, розпорошити, або як ще називається те, що можна зробити з духом. Це було б занадто велике везіння.

Вона похитала головою:

— Я його і не вбила. Він відбив блискавку, у всякому разі, частково. Але мені здається, я його налякала, і він пішов. Не назад в зелене світло, а в двері.

Пішов, не встигнувши закінчити те, що хотів з тобою зробити. Просто пішов, і все.

Річард посміхнувся і міцно обняв її.

— Моя захисниця. Ти врятувала мене. — Він мить мовчав. — Отже, він тут, щоб порвати завісу. — Річард задумливо насупився. — І що ж сталося потім?

Келен твердо вирішила не говорити йому правди, але не могла винести його пильного погляду і уткнулась йому в плече. Вона напружено думала про те, як відволікти Річарда від цієї теми.

— А потім старійшини віднесли тебе сюди, і Ніссель зайнялася твоїм опіком.

Вона говорила, що опік жахливий, але компрес його швидко вилікує. Тільки тобі не можна кілька днів знімати пов'язку, щоб рана затяглася. — Вона погрозила йому пальцем. — Я тебе знаю. Ти захочеш зняти її якомога швидше. Ти думаєш, що завжди знаєш, як краще. Так от, нічого не вийде. Ти знімеш її, тільки коли я дозволю, Річард Сайфер.

Його обличчя спохмурніло.

— Річард Рал.

Келен подивилася на нього.

— Прости. Річард Рал. — Вона змусила себе посміхнутися. — Мій Річард.

Може, ти захочеш змінити прізвище, коли ми одружимося. Будеш Річард Амнелл. Чоловіки сповідниць зазвичай так і роблять.

Він усміхнувся:

— Мені подобається. Річард Амнелл. Чоловік Матері-сповідниці. Відданий чоловік. Люблячий чоловік. — Його очі знову затуманились. — Іноді я боюся, що сам не знаю, хто я або що я таке. Часом мені здається…

— Ти — частина мене. А я — частина тебе. Все інше не важливо.

Він неуважно кивнув. В очах його стояли сльози.

— Я хотів як краще з цією радою. Я сподівався знайти спосіб відвести біду.

А на ділі, як сказав Даркен Рал, зробив тільки гірше. Він має рацію, я просто дурень. І тепер у тому, що станеться, буде і моя вина.