Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі - Страница 79

— На жаль, мій брат глухонімий. — Енн жестом веліла юним грабіжникам забиратися геть. Вони помахали на прощання і припустилися до лісу. — Він розважає себе тим, що показує всякі фокуси.

— Ці двоє, мем, дійсно не заподіяли вам неприємностей?

— Ще б! — Хмикнула вона.

Капітан взяв в руки поводи, і двадцять солдатів наслідували його приклад, готові знову рушити в дорогу.

— І все ж я думаю, все одно не завадить поговорити з ними трошки. Зокрема, про крадіжку.

— І заодно попросіть розповісти, як д'харіанські солдати позбавили їх сім'ю всіх запасів продовольства, через що вони тепер голодують.

Капітан знову послабив поводи.

— Я не знаю, що тут творилося раніше, але новий Магістр Рал вельми недвозначно заборонив солдатам займатися мародерством.

— Новий Магістр Рал?

— Річард Рал, Магістр Д'Хари, — кивнув капітан.

Краєм ока Енн побачила, що Натан усміхається. Він був задоволений, що пророцтво пішло в потрібному напрямку. І хоча так мало бути, якщо вони хочуть перемогти, у Енн ця звістка усмішки не викликало. Навпаки, вона з болем подумала про шлях, який відтепер визначений. Тільки ось альтернатива була ще гірше.

— Так, здається, я чула це ім'я. Капітан, піднявшись у стременах, оглянувся на своїх підлеглих.

— Огден, Сполдінг! — З-під копит коней зметнувся сніг, і до нього під'їхали два солдати. — Доженете цих хлопців і проведете їх до дому.

Переконайтеся, чи правда, що наші солдати пограбували їх сім'ї. Якщо це правда, з'ясуйте чисельність постраждалих і негайно вирушайте в Ейдіндріл з доповіддю. Прослідкуйте, нехай їм доставлять достатньо продовольства, щоб перезимувати.

Солдати відсалютували, притиснувши правий кулак до грудей, розвернули коней і галопом поскакали вслід за хлопчаками. Капітан повернувся до Енн.

— Наказ Магістра Рала, — пояснив він. — Ви прямуєте в Ейдіндріл?

— Так, ми сподівалися знайти там притулок, як і всі, хто йде на північ.

— Ви його там знайдете, тільки не даром. Я скажу вам те, що кажу всім.

Де б не була ваша батьківщина, відтепер ви — піддані Д'Хари. Ви зобов'язані присягнути на вірність, а також платити податок із заробітку, якщо ви хочете жити на території, що належить Д'Харі.

— Схоже, армія все-таки продовжує обирати мирне населення? — вигнула брову Енн.

— Це на вашу думку, а Магістр Рал вважає інакше. Його слово — закон.

Всі платять однаковий податок на утримання армії, яка захищає нашу свободу. Якщо не хочете платити, будь ласка, — шукайте захист і свободу в іншому місці.

— Схоже, Магістр Рал непогано справляється.

— Він могутній чарівник, — кивнув капітан.

Плечі Натана затряслися від стримуваного сміху.

— Над чим це він сміється, — спохмурнів капітан. — Адже він глухонімий?

— О, так — і ще до того ж злегка божевільний. — Енн попрямувала до коней, по дорозі з силою тицьнувши ліктем в живіт Натану. — Вічно регоче, коли не треба.

— Вона розлючено глянула на пророка, який поперхнувся. — Якщо на нього знаходить, відразу і останні мізки втрачає.

Енн ласкаво погладила по загривку Беллу, свою золотисту кобилу. Белла з надією висунула язика: вона дуже любила, коли її за нього смикають. Енн не відмовила їй у цьому задоволенні, а потім ще й почухала за вухом. Белла весело заіржала і знову висунула язик, але Енн не стала її балувати.

— Так ви говорите, капітан, Магістр Рал — могутній чарівник?

— Абсолютно вірно. Він убив тих істот, чиї трупи ви побачите на кілках перед палацом.

— Істот?

— Він називає їх мрісвізами. Страшні лускаті ящероподібні звірюки. Вони перебили силу-силенну народу, але Магістр Рал порубав їх на шматки.

Мрісвізи. Ось це вже точно погана новина.

— А є тут поблизу небудь містечко, де ми могли б поїсти і переночувати?

— У двох милях звідси, за наступним пагорбом. Називається Тіноук. Там є заїжджий двір.

— А чи далеко ще до Ейдіндріла? Капітан окинув оцінюючим поглядом чотирьох коней.

— З такими чудовими скакунами ви доберетеся туди днів за сім — за вісім.

— Дякую, капітане. Коли в околицях бродять грабіжники, приємно знати, що можна розраховувати на захист солдатів.

Капітан подивився на Натана. Пророк був високого зросту, його сиве волосся торкалося плечей, а з-під густих брів дивилися проникливі темно-волошкові очі. Натан був гарний суворою чоловічою красою і дуже сильний, незважаючи на те що йому було близько тисячі років.

Капітан знову перевів погляд на Енн:

— Ми шукаємо декого. Захисників пастви.

— Захисників пастви? Ви маєте на увазі тих пихатих дурнів в яскраво-червоних плащах з Нікобаріса?

Сержант натягнув поводи, стримуючи коня, якому набридло стояти на одному місці — Їх самих. Двоє чоловіків, з яких один — генерал цих Захисників, а інший — його офіцер, і з ними жінка. Вони втекли з Ейдіндріла, і Магістр Рал наказав привести їх назад. Наші люди прочісують всю місцевість навколо Ейдіндріла.

— Мені дуже шкода, але я їх не бачила. А Магістр Рал живе в замку Чарівника?

— Ні, в Палаці сповідниць.

— Хоч це добре, — зітхнула Енн.

— Що добре? — Нахмурився д'харіанець. Енн мимоволі висловила вголос своє полегшення.

— О, ну, просто я хотіла побачити цієї великої людини, і якщо б він жив у замку, мені б це не вдалося. Я чула, замок захищений магією. А так він, напевно, виходить на балкон палацу до народу, і я зможу на нього подивитися. Що ж, ще раз спасибі вам за допомогу, капітане. Треба б нам поквапитися, щоб дістатися до Тіноука, поки зовсім не стемніло. Ще, чого доброго, мої коні в темряві попадуть в якусь канаву і переламають ноги.

Капітан побажав їй щасливої дороги, і загін поскакав далі. Тільки коли вершники зникли, Енн відпустила Натана і, подумки приготувавшись до неминучої гнівною тираді, почала збирати розкидані по снігу пожитки.

Натан підійшов до неї і обдарував її гордовитим поглядом.

— Ти дала золото злодюжкам? Треба було б…

— Це звичайнісінькі хлопчиська, Натан. І до того ж голодні.

— Вони намагалися нас пограбувати! Пріторочуючи мішок до сідла Белли, Енн посміхнулася:

— Ти прекрасно знаєш, що цього ніколи б їм не вдалося, але я дала їм ще дещо, крім золота. Не думаю, що вони ще раз захочуть когось пограбувати.

— Сподіваюся, це закляття пропече їм пальці до кісток, — хмикнув Натан.

— Краще допоможи мені зібрати речі. Я хочу скоріше дістатися до заїжджого двору. У щоденнику з'явився запис.

На мить Натан втратив дар мови. Але тільки лише на мить.

— Довго ж вона міркувала! Ми залишили досить підказок. Десятирічна дитина, і та здогадалася б швидше. Ми зробили все, хіба що не пришпилили їй до сукні записку: «Так, і до речі, аббатиса з Пророком насправді не померли, ти, тупа!»

Енн підтягла попруги.

— Насправді їй було набагато складніше здогадатися, аніж тобі уявляється. Це нам здається, що все очевидно, тому що ми знаємо. А у неї не було жодних підстав щось підозрювати. Але Верна таки здогадалася. І тільки це має значення.

Натан лише хмикнув у відповідь і почав допомагати їй збирати розкидані мішки.

— Ну, і що вона пише?

— Поки не знаю. Знайдемо нічліг, тоді й подивимося.

Натан ткнув в неї пальцем.

— Ще раз зробиш з мене глухонімого — будеш жаліти про це все життя! Енн кинула на нього гнівний погляд:

— А якщо при зустрічі з людьми ти знову почнеш волати, що тебе викрала божевільна відьма і тримає в полоні за допомогою чарівного нашийника, я зроблю тебе дійсно глухонімим!

Невдоволено бурмочучи, Натан зайнявся мішками, але, сідаючи на коня, Енн помітила, що він посміхається задоволеною посмішкою.

Коли вони нарешті дісталися до заїжджого двору і залишили коней хлопчиську-конюху, від далеких пагорбів вже спливав блідий зимовий місяць і в небі сяяли зірки. Вітерець доніс запах печені. Енн дала конюху монетку, щоб він допоміг занести речі.

Тіноук виявився маленьким містечком. В харчевні при заїжджому дворі сиділи в основному місцеві жителі. Вони попивали ель і, попихкуючи люльками, ділилися чутками про солдатів, які нишпорять по всій окрузі, і про альянс, створений новим Магістром Ралом, який, як було оголошено, тепер править Ейдіндрілом.