Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі - Страница 84

Уоррен притримав Келен за плече, не даючи підвестися, а сам перекотився і сів навпочіпки. Келен перекинулася на живіт і повільно встала на карачки.

І тут же схопилася, вказуючи пальцем:

— Геть!

Кара поверталася, ведучи перед собою маленьку людину, що корчилася від болю. Всякий раз, як він спотикався і падав, Морд-Сіт штовхала його в ребра і ногами котила перед собою. Чоловічок нестямно верещав, але Келен з такої відстані не могла розібрати слів. Втім, здогадатися було неважко.

Кара захопила чарівника. Саме для цих цілей маги і створили Морд-Сіт. Для людини, наділеної даром, застосування магії проти Морд-Сіт — груба помилка.

Келен струсила з себе сніг. Уоррен піднявся на ноги і встав з нею поруч. Кара волокла одного з чарівників, на чиїй совісті лежала смерть багатьох д'харіанців, злісну тварюку, виконуючу волю Джегана. Тепер-то він не виглядав злісної тварюкою, пхикаючи і благаючи свою безжальну господиню, яка стусанами підганяла його перед собою.

Отримавши могутній стусан, чарівник купою ганчір'я покотився до ніг Келен з Уорреном і залишився лежати обличчям вниз, ридаючи, як дитина.

Кара нахилилася, схопила його за волосся і ривком поставила на ноги.

Це і була дитина.

— Лайл? — Недовірливо сказав Уоррен. — Це був ти?

З очей прибульця градом лилися сльози. Витираючи ніс драним рукавом, хлопчисько зацьковано подивився на Уоррена. З вигляду Лайлу було років десять — дванадцять, але Келен зміркувала, що цей хлопчина, як і Уоррен, з Палацу Пророків. Лайл — молодий чарівник.

Уоррен потягнувся, щоб взяти хлопця за закривавлене підборіддя. Келен швидко перехопила його за зап'ястя. Хлопчисько рвонувся, намагаючись вкусити Уоррена за руку, але Кара виявилася швидшою — схопивши Лайла ззаду за волосся, вона тицьнула його ейджем в спину.

Хлопчисько нестямно заволав і звалився на землю.

— Кара, не треба… — Благально простягнув руки Уоррен. Крижані очі Морд-Сіт зухвало витріщилися на нього.

— Він намагався вбити нас. Він намагався вбити Мати-сповідницю. — Рипнувши зубами, вона, не зводячи очей з Уоррена, знову штовхнула пхикає хлопчину.

Уоррен облизав губи.

— Я знаю… Але…

— Але що?

— Він такий молодий. Це не правильно.

— Значить, треба було йому дозволити вбити нас? Так було б, по-твоєму, правильно?

Келен знала, що Кара права. Як це не жахливо, але Кара права. Якби вони загинули, скільки б дітей, жінок і чоловіків вирізав Імперський Орден? Дитина-то він дитина, але — знаряддя Джегана.

Тим не менш Келен жестом показала Карі — достатньо. Підкоряючись її знаку, Кара знову схопила хлопчиська за волосся і підняла на ноги. Притиснутий до стегон Кари, він стояв, похитуючись, хрипко і коротко дихаючи. По обличчю текла кров.

Келен дивилася в наповнені жахом, мокрі від сліз карі очі. Обличчя її перетворилося в безпристрасну маску. Маску, за якою ховалося сум'яття.

— Я знаю, що ти тут, Джеган, — вимовила вона рівним безпристрасним тоном.

Скривавлені губи хлопчини скривилися в чужій посмішці.

— Ти припустився помилки, Джеган. Скоро ми пошлемо армію, яка вас зупинить.

Хлопчина безглуздо посміхався, але мовчав.

— Лайл, — заговорив трохи тремтячим від хвилювання голосом Уоррен, — ти можеш звільнитися від соноходця. Тільки заприсягнися Річарду — і ти звільнишся. Повір мені, Лайл. Спробуй. Я знаю, що це таке. Спробуй, Лайл, і я тобі допоможу, клянуся.

Келен понадіялася, що хлопчик рвонеться до світла, яке полилося з розкритих дверей темниці. Але ні, він дивився на Уоррена з тугою, що поступово перетворювалася в пекучу ненависть. Ця дитина бачила лише, що боротьба за свободу тягне за собою жах і смерть, а рабський послух приносить нагороду і життя. Він був ще дуже малий, щоб розуміти: можливі й інші варіанти.

Келен тихенько відсунула Уоррена назад. Він знехотя підкорився.

— Це не перший чарівник Джегана, який попався нам в руки, — недбало повідомила вона Уоррену, але слова її призначалися зовсім не йому.

Келен подивилася в суворі очі Кари й відвела погляд, сподіваючись, що Морд-Сіт зрозуміла натяк.

— Марлін Пікар, — промовила Келен, ніби спеціально для Уоррена. — Він-то був цілком дорослим, але навіть під керівництвом цього надутого лжеімператора Марлін не доставив нам особливих неприємностей.

Насправді Марлін доставив дуже навіть великі неприємності. Він ледь не прикінчив Келен з Карою. Келен сподівалася, що Кара не забула, наскільки небезпечно для неї тримати під контролем чарівника, у якого в голові сидить соноходець.

У лісі повисла гнітюча тиша. Хлопчисько злобно дивився на Келен.

— Ми вчасно розгадали твій задум, Джеган. Ти помилився, вважаючи, що зможеш обійти наших розвідників. Сподіваюся, ти сам ідеш з військом, і, коли ми його зметемо, ми і тобі переріжемо горло.

Закривавлена посмішка зробилася ширше.

— Така жінка, як ти, пропадає марно, виступаючи на боці слабких, — промовив хлопчик грізним голосом дорослого чоловіка. — Ти б куди краще проводила час, виступаючи на боці сили і Ордена.

— Боюся, мого чоловіка я влаштовую там, де я є.

— І де ж твій чоловік, дорогенька? Я сподівався поздороватися.

— Неподалік, — відповіла Келен тим же безпристрасним тоном.

Почувши її слова, Уоррен сіпнувся, виразно видаючи здивування.

— Та ну? — Погляд хлопчика, ковзнувши по Уоррені, повернувся до Келен. — І чому це я тобі не вірю, а?

Їй хотілося дати хлопчині в зуби, щоб стерти жорстоку посмішку. Думки Келен мчали галопом. Вона намагалася вгадати, що може бути відомо Джегану і що він намагається дізнатися.

— Ти його скоро побачиш, коли ми відведемо цю нещасну дитину в табір. Не сумніваюся, що Річард Рал розсміється в твою бридку фізіономію, коли я розповім йому, як ми дізналися, що великий імператор планував таємно протягнути своїх виродків на північ. Він напевно захоче особисто повідомити тобі, який ти дурень.

Хлопчина спробував ступнути до неї, але Кара тримала міцно. Він був як гепард на повідку, перевіряючий фортецю ланцюгів. Кривава посмішка не сходила з обличчя — але вже не така самовпевнена, як на початку. Келен здалося, ніби в карих очах промайнула невпевненість.

— А, не вірю я тобі, — сказав він, немов втратив всякий інтерес. — Ми обидва знаємо, що його тут немає. Чи не так, дорогенька?

Келен вирішила ризикнути.

— Ти його сам дуже скоро побачиш. — Вона зробила вигляд ніби йде, але тут же знову повернулася до нього.

— Ах, ти, мабуть, маєш на увазі Ніккі? — Келен дозволила собі саркастично посміхнутися.

Посмішка миттєво сповзла з дитячого обличчя. Брови нахмурилися, але він зумів стримати в голосі гнів.

— Ніккі? Не знаю, про що ти верзеш, дорогенька.

— Сестра Тьми. Струнка. Блондинка. Блакитноока. У чорній сукні. Ти напевно пам'ятаєш жінку такої приголомшливої краси. Або ти, крім усього іншого, ще й євнух?

По його пильному погляду Келен бачила, як ретельно він зважує кожне її слово. Вона пригадувала. Слова Ніккі про Джегана.

— Я знаю, хто така Ніккі. Інтимно знайомий з кожним її дюймом. Коли-небудь я і тебе пізнаю так само близько, як Ніккі.

Непристойна погроза, що виходила з уст хлоп'яти, звучала особливо бридко. Хлопчик, підкоряючись наказу господаря, махнув рукою.

— Одна з моїх красунь, до того ж — дуже небезпечна леді. — У низькому рику Джегана чувся натяк на фальшиву браваду і блеф. Ніби схаменувшись, він додав:

— Насправді ти її не бачила.

Келен розрізнила в цьому твердженні тінь питання, яке Джеган не насмілювався задати, і зрозуміла — за всім цим криється щось більше. Тільки от що?

— Небезпечна? — Вона знизала плечима. — Звідки мені знати.

Хлопчисько облизнув закривавлені губи.

— Так я і думав.

— Звідки мені знати? Боюся, вона виявилася зовсім не такою вже небезпечною. Вона не змогла заподіяти зло нікому з нас. Посмішка повернулася.

— Брешеш, дорогенька. Якби ти дійсно зустріла з Ніккі, вона напевно вбила б хоч кого-небудь, навіть якщо б не змогла вбити всіх. З нею так просто не впораєшся. Для початку вона неодмінно видряпає кому-небудь очі.