Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі - Страница 124

Нікі вказала вниз, у пітьму.

— Ось тут Сестри пробралися в перший раз.

— І вони все ще утримують Енн, — додав Натан, так само глянувши вниз.

Нікі завагалася.

— Мені шкода, Натан. Я думала, ти вже знаєш.

Його погляд потемнів.

— Знаю що?

Впустивши погляд, вона зціпила руки перед собою.

— Енн була убита.

На мить Натан застиг. Річард теж не знав про смерть Енн. Йому було страшно за Натана, враженого цією новиною. Річард знав, наскільки близькі були Пророк і аббатиса. Те, що Енн загинула, здавалося неймовірним.

— Як? — Натан зміг вимовити лише одне слово.

— Це сталося в той останній раз, коли я і Енн спустилися сюди. Ми були здивовані появою трьох Сестер. Вони об'єднали свій дар і змогли використати тут свою силу. Енн була вбита перш, ніж ми усвідомили, що вони вже тут. Джеган хотів захопити мене живою, інакше, я впевнена, вони з радістю вбили б і мене.

Нікі м'яко поклала свою руку на руку пророка.

— Вона зовсім не встигла відчути болю, Натан. Я думаю, вона навіть не усвідомила, як це сталося. Вона померла миттєво. І не мучилася.

Занурившись у спогади, Натан розсіяно кивнув головою. Річард поклав руку на плече пророка.

— Мені дуже шкода.

Занурений в похмурі роздуми, Натан опустив брови. По залізному відблиску в його погляді Річард легко здогадався, про що розмірковував пророк. Річард подумав, що і він частенько розмірковував про те ж саме.

У ніяковій тиші Річард вказав на відкритий прохід униз.

— Думаю, нам треба переконатися, що там внизу більше ніхто не ховається.

— З радістю, — відповів Натан.

Між його звернених всередину долонь загорівся Вогонь Чарівника. Розлючений куля рідкого вогню почала обертатися, відкидаючи по кімнаті яскраве світло, чекаючи виконання свого призначення.

Натан схилився у пітьму і звільнив смертоносне полум'я. Воно впало в темряву, люто виючи і висвітлюючи по ходу свого стрімкого польоту різьблені кам'яні стіни.

— Після того, як це спрацює, — сказав Натан, — Я спущуся вниз і обрушу тунель, по якому вони пройшли, щоб переконатися, що, по крайней мірі, тут вони не зможуть знову пройти.

— Я встановлю кілька щитів магії Збитку, щоб переконатися, що вони не зможуть знову просто підкопатися, — запропонувала Ніккі.

Натан неуважно кивнув головою, поринувши в свої думки.

— Лорд Рал, — тихо запитала Кара, — А що тут робить Бенджамін?

Річард глянув у коридор, в якому, терпляче очікуючи, стояв генерал.

— Не знаю. У нього ще не було часу розповісти мені.

Залишивши пильно вдивлятися в темряву Натана наодинці з його думками, Річард з Нікі та Карою зайшли в кімнату до чекаючого його генерала Мейфферта.

— Що ти тут робиш, Бенджамін? — Запитала Кара, не давши Річарду шансу запитати першим. — Ти ж повинен зараз бути в Старому Світі, і нести спустошення Ордену.

— Саме так, — додав Річард, — Не те, щоб я не ціную твою допомогу, але чому ти тут? Ти сказав, що хочеш доповісти мені про якусь проблему, з якою ви зіткнулися.

На мить генерал міцно стиснув губи.

— Так точно, лорд Рал. Ми зіткнулися з великою проблемою.

— Великою проблемою? І що ж це за велика проблема?

— Червона. З крилами. З відьмою-наїзницею.

Річард, спершись об край столу, ковзаючим рухом провів пальцями по волоссю, пригладжуючи їх від чола до потилиці. Він втомився до такого ступеня, що книга, яка лежала перед ним, почала плисти перед очима.

За останні години йому довелося простудіювати таку кількість книг, що він давно втратив лік часу, який він провів тут з тих пір, як повернувся в Народний Палац.

Змагання в Джа-Ла, постійні заколоти, Келен, що зникла з Самюелем, повернення до Палацу, і, як результат, наступний бій — все це, здавалося, відбулося ще в минулому житті.

За допомогою Верни і декількох інших Сестер, Натану вдалося зцілити Еді. Після того, як сили її відновилися, чаклунка продовжувала наполягати на тому, щоб їй дозволили знову відправитися в її самостійну подорож.

Оскільки Еді, перебуваючи на території Народного Палацу, була позбавлена можливості використовувати свою магічну силу, то вона в буквальному сенсі була сліпа, перебуваючи тут.

Річард розумів, чому Еді хоче покинути палац, і він сумнівався в тому, що вона, будучи досвідченою чаклункою, бачила хоча б одну вагому причину, щоб залишатися далі тут в палаці.

Річард сам вже не був упевнений, що взагалі існують причини, з яких варто хвилюватися про майбутнє, яке б воно не було.

Після того, як генерал Мейфферт розповів Річарду про жінку-відьму на величезному червоному драконі, яка полює за д'харіанськими військами в Старому Світі, все для нього відразу ж розвернулося в дуже похмуру перспективу подій.

Військо д'харіанських солдатів, відправлених в Старий Світ для того, щоб виключити можливість поповнення армії Імперського Ордена в Новому Світі, зараз лише безпосередньо стримувало спопеляючі атаки імперців.

Річард не знав, скільки часу ще пройде, перш, ніж Орден нарешті буде в змозі придушити опір проти доктрин нового бачення праведного людства.

Генерал Мейфферт був упевнений в успішності свого плану, основним завданням якого було знищити доступ до джерела поповнення сил Ордена, тим самим придушивши міць імперців. І якийсь час це працювало, і було достатньо ефективним.

Д'харіанці вистежували і знищували каравани з поповненням перш, ніж вони могли навіть виїхати з Старого світу. Д'харіанці перетворили області вербування та тренувальні майданчики імперців у голі пустки з частоколом з голів убитих солдатів.

На своєму шляху вони руйнували комори з продовольством, знищували зернові поля. Д'харіанці вистежували і вбивали людей, які проповідували мерзенні вірування і переконання Ордена.

І люди Старого Світу поступово почали усвідомлювати гірку дійсність жорстокої війни, яку вони прагнули нав'язати всім в ім'я великого звільнення віровідступників від колишніх устоїв.

Їх самовдоволена зловтіха над тими способами, якими Імперські війська приносили свій «дар» язичникам на півночі, схиляючи тих до покори, тепер обернулося в постійні побоювання і страх перед тим, що ці самі язичники будуть платити їм тією ж монетою, обрушуючи на Старий Світ свою помсту.

Натовпи людей, що підтримували активістів Ордена, тепер постійно зменшувалися. Були навіть місця, де спалахували масові повстання проти доктрин Ордена.

Джеган, однак, прийняв деякі заходи, щоб протистояти подібним спалахам. По-перше, він віддав розпорядження владі на місцях негайно пригнічувати навіть перші передумови заколоту.

По-друге, міста, які підозрювалися в доброзичливому ставленні до питань набуття людьми свободи, були спалені.

По-третє, всі жителі подібних міст піддалися жорстоким тортурам, з них вибивали покаяння, і тисячі так званих заколотників були відправлені на ешафоти.

Подібні допити членами правління Ордена тягли за собою жахливі наслідки. Фактична вина була для них лише незначним приводом для проведення цих допитів.

Покарання та використання авторитету влади — ось, що було справжньою метою, саме цього прагнув домогтися Орден. Таким чином, однієї лише підозри в зраді Ордену було достатньо, щоб починати здійснювати звірячу зачистку так званих зрадників.

Налякані подібною жорстокістю люди швидко втихомирилися і знову поступилися. Вони знову стали покірними рабами, які виконували накази ненаситного Ордена, забезпечуючи його солдатів продовольством і їжею.

І це почуття страху швидко поширювалося серед людей, всі вони побоювалися опинитися під підозрою в зраді Ордену і негайно підкорялися. В результаті обсяги виробленого продовольства значно зросли, тим самим забезпечуючи можливість постачання армії Джегана далеко на півночі.

Тепер для Ордена не становило труднощів відправити додаткові каравани з необхідними запасами їжі. З огляду на те, що територія Старого Світу була досить обширною, ці масові зусилля забезпечували постійне і стабільне виробництво продовольства.