Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі - Страница 125

Чого, аж ніяк, не можна було сказати щодо зусиль військ д'харіанців по затриманню цих самих караванів із Старого Світу, досить багатьом з них вдавалося проходити крізь їх заслін.

Річард згадав про прибуття несподіваних караванів з шинкою, що дало йому знати про те, що тактика генерала Мейфферта дає збої, хоч все ще продовжує працювати, принаймні, до цього часу.

Всі ці виникаючі проблеми були перешкодами, про які війська д'харіанців повідомляли на північ, там їх узагальнювали, вивчали і приймали заходи по їх рішенню. Маючи достатню кількістю часу, д'харіанці могли скорегувати методи вирішення виникаючих проблем.

І ось яке рішення було прийнято д'харіанським командуванням: вони стали підганяти свої плани під рамки виникаючих обставин. Ворог вносив зміни — вони повинні були нанести зустрічний удар.

Останнє і найважливіше, що зробив Джеган, однак, було зовсім несподіваним. Він послав дракона і жінку-відьму, яка по описах була схожа на Сікс, вона полювала за загонами д'харіанців, які слідували за караванами з продовольством і обозами з поповненням.

Річард з особистого досвіду знав, що перебуваючи високо в повітрі, було досить легко визначити місцезнаходження військ і загонів. Подібна тактика вистежування була достатньо ефективною. А підкріплена вдобавок талантом відьми, така техніка полювання несла з собою неминучу смерть.

Ця оригінальна тактика Джегана не просто зменшила ефективність нападів у Старому Світі, але вона знищила велику кількість загонів д'харіанців, які навіть не встигали нічого зробити.

Таким чином, досягнення поставленої мети ставало неймовірно важким для тих, хто ще залишився в живих і продовжував боротьбу з Орденом.

Забезпечивши постійне поповнення запасів продовольства і організувавши повітряні атаки відьми на драконі, Джеган, забезпечивши отримання продовольства, повернувся до того, щоб робити те, що робив: продовжив облогу Народного Палацу. І це було єдиним, що мало значення для нього зараз.

Тепер здавалося, що ті, хто перебуває зараз у палаці, будуть, можливо, не в змозі витримати облогу.

Як тільки будівництво насипу завершиться, і якщо ворогові вдасться виявити ще які-небудь підземні ходи, щоб знову пробратися всередину палацу, то легіони імперців відразу ж зможуть атакувати палац і з насипу, і знизу.

Навіть наявність насипу, як такого, була б достатньою для досягнення мети Джегана. Однак, подібна облога все одно обійшлася б досить дорогою ціною Імперському Ордену, але Джеган особливо не дбав про те, скількома життями солдатів доведеться пожертвувати. Він знав, що рано чи пізно, але він свого доб'ється.

І коли це станеться, а Річард знав, що воно неминуче відбудеться, сенс боротьби за свободу буде втрачено. І всім їм прийде кінець.

Єдина надія Річарда зараз полягала в тому, щоб відшукати спосіб якимось чином використати шкатулки Одена. Звичайно, у нього не було жодної з шкатулок, але навіть якщо б він і володів всіма трьома, він все одно не уявляв собі, як їх можна використати.

Спочатку, йому все ж необхідно дізнатися, що з ними робити. І саме подібне знання тепер стало б його кращою зброєю. А Річард був налаштований серйозно і хотів постати перед ворогом у всеозброєнні.

Кімната, в якій розташувався Річард з Ніккі, була його особистою бібліотекою, в якій, за словами Бердіни, знаходилися заборонені книги, призначені для читання тільки самим лордом Ралом.

Даркен Рал іноді просив Бердіну допомогти йому з перекладом текстів з древнєд'харіанської мови, але вона сказала Річарду, що це відбувалося досить рідко, і вона не часто відвідувала цю кімнату.

Даркен Рал зазвичай відвідував її один. Річард і Ніккі вирішили, що особиста бібліотека Дому Ралів — відмінне місце для початку пошуків.

Бердіна шукала в палаці ще бібліотеки, разом з Верною і майже всіма її Сестрами. Будь-яка інформація, яка можливо могла б допомогти, негайно долинала до вух Бердіни, а потім Ніккі.

Вона особисто перевіряла все, що приносилося, щоб визначити те, на що Річарду варто було б поглянути, і що б його могло зацікавити. Багато з найбільш досвідчених Сестер виявилися дуже корисними в пошуках важливих і цінних джерел інформації.

Ніккі тримала людей на відстані, не підпускаючи їх до Річарда, щоб він міг сконцентруватися на читанні, і на величезній безлічі речей, яким вона його зараз навчала. В деякій мірі Річард відчував себе зараз відлюдником.

Але, проте, це перебування в тихому умиротвореному самоті дозволяло йому по максимуму сконцентруватися на предметі вивчення і перепочити, і це було єдиним, чого зараз потребував Річард.

Низькі книжкові стелажі в особистому сховищі були розміщені уздовж багато облицьованих панелями стін, залишаючи центр відкритим і вільним для розміщення кушеток і стільців.

Все це робило кімнату більш схожою на відокремлений робочий кабінет, ніж на бібліотеку. Маленькі статуї прикрашали деякі з верхніх стелажів, роблячи їх більш схожими на вітрини, ніж на книжкові полиці.

Річард поки ще не ризикував, підніматися вгору по вузьких залізних спіральних сходах, ведучих до маленького балкону на протилежній стіні, на відміну від Ніккі. Поки він читав, вона спускала книги, які, на її думку, були важливі, і клала їх до купок томів, які лежали в очікуванні уваги Річарда.

Хоча кімната і не була схожа на одну з типових бібліотек, заповнених нескінченними рядами книг, але на акуратних стелажах сховища розташовувалися тисячі томів. Деякі книги, якими вони цікавилися в першу чергу, тим не менш, було важко відшукати, вони виявилися рідкістю, навіть для цього місця.

Однак, важкий стіл з червоного дерева, за яким сидів Річард, був викладений високими стосами книг, принесеними Ніккі. Перебуваючи тут усередині бібліотеки, було важко визначити час доби: чи був ще день чи вже ніч. Важкі, темно-сині оксамитові драпіровані штори були запнуті.

Але навіть якщо б він їх розсунув, це не допомогло б, оскільки за ними була лише дерев'яна обшивка. Штори були призначені тільки для того, щоб створити ілюзію наявності вікон, для додання затишку і комфорту приміщенню.

Тим не менш, тут було цілком достатня кількість ламп, поряд з каміном. Вони огортали кімнату теплим освітленням, наповнюючи її приємною притягуючою атмосферою, що розташовувала до тривалого читання. Однак Річарду так зовсім не здавалося.

Вони працювали без зупинки так довго, як це було можливо. Їжа подавалася в такому режимі, що їм не доводилося відриватися для трапези. А коли у них вже не було сил продовжувати читання, і очі мимоволі змикалися від втоми, їм доводилося деякий час спати на кушетках.

Ніккі знаходилася завжди поруч з Річардом, вона снувала туди-сюди, перетинаючи тіні і промені світла, що відкидалися відбивними лампами, які розміщувалися на полірованих, темно-коричневих і поцяткованих білястими прожилками мармурових колонах, рівновіддалених одна від одної по всьому периметру бібліотеки.

Вона знову і знову штудіювала книги, вишукуючи на їх сторінках що небудь корисне, але, як правило, лише ставила їх назад на стелажі.

Річарда охоплювало невблаганне прагнення вирватися назовні і почати діяти. Він відчайдушно хотів відправитися на пошуки Келен. Але Річард прекрасно знав, що не все для нього було так просто.

Щоб мати реальний шанс наздогнати її, потрібно якнайшвидше розкрити таємницю шкатулок Одена, щоб за допомогою вивільненої магії спробувати повернути Келен пам'ять, якщо не буде вже занадто пізно це робити.

Річард прекрасно усвідомлював, що самому йому з цим не впоратися. Ніккі одразу і беззаперечно погодилася стати його наставницею.

І першим, з чого вона почала своє навчання, було осягнення складної теорії підходу до невідомого. Вона хотіла, щоб Річард мав якомога більше повне уявлення про сенс магічного дару.

Річард, аж ніяк не був знавцем в питаннях, що торкалися магії, він навіть сам не розумів, як йому вдавалося використовувати свій дар. Ніккі намагалася пояснити йому закони і принципи магії, в найбільш доступній для їх розуміння формі.