Кобиздохівські оповісті - Лапікура Валерій - Страница 43

- Чиє це воно таке? - запитав щойно призначений начальник місцевого КДБ.

- Та Мирків же, Мирків, молодший! Поколіннячко підростає, щоб йому! - встиг прошипіти з-під білого полотна старий начальник міліції. - Таке на весіллі співають, якщо молода „нечесна”…

І тут почалося на майдані таке, чого не можна було і уявити собі ніколи і ні за які гроші.

Звідкілясь із голосним іржанням вилетів оскаженілий огир з піною на губах, під розкішним - у сріблі - сідлом, вдарив заднім правим копитом так, що полетіли високо-високо шматки асфальту, і зник. Тої ж миті Парокінний-Парамонов раптом зайшовся у реготі і, показуючи пальцем на обласного шефа, який рачки виповзав з-під полотна, тонюсіньким тенорочком продовжив славетну кобиздохівську-глупостну:

Духовий оркестр цукрозаводу єдиним рипом вшкварив полечку з вихилясами, і кобиздохівці пустилися в танок навколо Монументу. Танцював голова Рохманчук з головою Тронцом, щипав за боки свою Кавуниху парторг Кавун і вона зверескувала в такт великому барабану. Імпровізував щось своє підсвідоме доктор Соловей - у білому халаті і з вудкою в руці. Підцибував поважний директор Громчевський, підтримуючи однією рукою орден Трудового Червоного прапора, а йому підморгувала і пускала бісики Козорізова небога Марія, на високих грудях якої лежала непорушно Золота Зірка „Героя соціалістичної праці”.

Давав лиха закаблукам комсомольський зять Постригач, тримаючи в лівій руці новенькі жіночі чоботи для тещі, а правою делікатно підтримуючи за неосяжну талію саму партійну тещу. Виписували „хвігури”, тримаючи двома пальчиками свої вишиті спідниці, баба Допіриха з бабою Козорізихою. Викаблучувався в самому центрі вдівець Пічкур, весело розмахуючи кротоловкою. Рвав на собі галстука поважний професор Кузьмінець, на очах молодіючи і перетворюючись спершу на красеня номер два славетного Києва, а потім на веселого малого Сашка-урвителя. І ганяли навколо гурту кота Євмена лапікурівські гончаки Дунай та Байкал. А попід парканом сумирно стояв собі зять Полікар і чомусь плакав посеред усього цього веселого рейваху.

А оркестрик грав, грав, аж синіли губи у музикантів, і кров летіла з труб зі слиною, і великий барабан уже був пробитий з одного боку, як у смертельному бою. І ніхто не дивувався, що на постаменті розсівся, звісивши ноги, давно вже померлий Толя Сметана і підігрує музикантам на своїй трофейній мандоліні. А в такт йому пиляє на своїй облізлій скрипочці „фрейлекса” старий єврей з довжелезними пейсами і ціла купа його онуків весело стрибає навколо, заклавши пальці в пройми камізельок. І те, що дають лиха закаблукам два якихось дивно вбраних дядьки з шаблюками при боці - теж сприймалось, як належне. Навіть коли загуркотів над головами „кукурузник” і з нього випав не дуже тверезий чолов’яга з золотим годинником на шиї, його лише підняли з-під ніг і обережно поклали на клумбу поміж троянд - хай відпочине людина. „Кукурузник”, похитуючи крилами, зробив коло пошани над майданом, аж тут звідкись з вулички вибіг давно померлий голова Рохманчук з порожньою пляшкою в руках - і літачок, перелякано чмихнувши, шугонув кудись до лісу. А Рохманчук, вимахуючи пляшкою, побіг слідом.

Обласний начальник з японським прізвищем розтулив нарешті рота, щоб припинити це неподобство. Та великий флегматичний Чорний Цап, який теж невідомо звідки взявся на урочистості, глузливо бекнув йому під лікоть. І, як слід було сподіватися, замість потрібних слів вирвались у Тутайтами зовсім непотрібні:

Його обкомівські ноги теж почали виписувати на асфальті давно вже забуті колінця. І вся містечкова номенклатура, старанно повторюючи: „Тебе й мене коле колька…” кинулася слідом за шефом у це абсолютно ганебне, безідейне, антирадянське безглуздя з усіма ознаками „напівпогамованої шизофренії”.

І раптом гримнуло, попередньо блиснувши, і музика увірвалась, і всі, живі й мертві, святі та грішні, прості й номенклатурні, люди, коти й собаки завмерли, задерши голови. Монумент жбурнув камінний кашкет на землю і склав пальці простягнутої правиці у виразну величезну ДУЛЮ!

Кобиздохівка-Київ

1989-2004 рр.