Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін - Страница 109
— Я не можу залишатися тут, на фермі, й ним займатися сама, — пояснила вона, — тому все лежить на тобі, Джастино. Це твій маленький братик, і ти мусиш завжди пильнувати його, щоб він не потрапив у халепу чи біду.
Світлі очі доньки були надзвичайно розумні, без отої блукаючої неуважності, притаманної чотирирічним дітям. Джастина впевнено кивнула.
— Не хвилюйся, мамо, — кинула вона. — Я завжди пильнуватиму його замість тебе.
— Шкода, що я сама не можу цього робити, — зітхнула Меґі.
— А мені не шкода, — самовдоволено й хвалькувато сказала мала. — Мені подобається, коли я доглядаю Дейна сама, без нікого. Тому не турбуйся. Я не допущу, щоб із ним трапилося щось лихе.
Меґі це запевнення не переконало і не втішило, хоча звучало воно переконливо. Це рано розвинене мале мишеня збиралося поцупити в неї сина, а вона нічого не могла з цим вдіяти, не могла відвернути. Що ж, доведеться повертатися до пасовиськ, а Джастина пильнуватиме малого. Її витіснила власна донька, створіння химерне й дивовижне. В кого ж вона вдалася, заради всього святого? Однозначно не в Люка, не в неї, і не в Фіону.
Принаймні тепер Джастина всміхалася і хихотіла. Лише в чотири роки побачила вона щось смішне хоч у чомусь, і сталося це завдяки Дейну, який сміявся відтоді, як був немовлям. Він сміявся, тож сміялася й вона. Діти Меґі постійно вчилися чогось одне в одного. Але Меґі дошкуляло те, що вони прекрасно обходилися без неї. Коли ця проблема зникне, подумалося їй, Дейн буде вже надто дорослий, щоб відчувати до мене те, що належить відчувати сину до матері. Він завжди буде ближчим до Джастини. І чому воно так: щойно мені здається, наче я надійно контролюю своїх дітей, як щось трапляється. Я не просила цієї війни, цієї засухи, але вони трапилися.
Мабуть, то на краще, що Дрогеда переживала важкі часи. Якби було легше, то Джек та Г’юї вмить подалися б до війська. А так вони не мали вибору: корилися долі й тяжко працювали, рятуючи хоч щось від засухи, яку називали Велика засуха. Вона вразила понад мільйон квадратних миль тваринницьких та зернових угідь від південної Вікторії до пасовиськ Мітчелл у Північній території, де зазвичай трави сягали до половини людського зросту.
Але, з іншого боку, війна відволікала увагу від посухи. Оскільки двійнята Джимс та Петсі воювали в Північній Африці, люди на фермі з напруженим інтересом слідкували за цією кампанією, поки вона перекочувалася з одного краю Лівії до другого. Як люди робочі за походженням, вони палко підтримували лейбористів і з огидою ставилися до нинішнього уряду, ліберального за назвою, але консервативного за суттю. Коли у серпні 1941 року Роберт Гордон Мензі пішов у відставку, визнавши нездатність впоратися з ситуацією, вони тріумфували, а коли третього жовтня лідер лейбористів Джон Кертін дістав пропозицію сформувати уряд, це було найкращою новиною, яку Дрогеда чула за багато років.
Впродовж усього 1940 року та року 1941 тривога стосовно Японії зростала, особливо, коли Рузвельт із Черчиллем перекрили їй шляхи постачання пального. Європа була далеко, і Гітлеру довелося б перекидати свої армії на дванадцять тисяч миль, щоб вторгнутися до Австралії, а Японія була частиною «жовтої загрози», яка завжди висіла дамоклевим мечем над багатими, обширними та малозаселеними просторами Австралії. Тому ніхто в Австралії не здивувався, коли японці напали на Перл-Харбор, бо не сумнівалися: щось подібне десь неминуче трапиться. Раптом війна постала на порозі й навіть могла перекинутися безпосередньо до їхнього двору. Австралію від Японії відділяли не великі океани, а лише великі острови й маленькі моря та протоки.
Різдвяного дня 1941 року впав Гонконґ; але всі запевняли одне одного, що япошкам ніколи не вдасться захопити Сінгапур. Потім прийшли звістки про висадку японців у Малайзії та на Філіппінах; велика військово-морська база на краю півострова Малакка мала потужні гармати, пристріляні бити настильним вогнем по морських цілях, а флот стояв під парами. Але восьмого лютого 1942 року японці перетнули вузьку протоку Джохор, висадилися з північного боку острова Сінгапур і підійшли до міста ззаду, де потужні гармати були безсилі.
І тут — приголомшлива новина! Всі австралійські війська мали повернутися з Північної Африки додому! Прем’єр-міністр Кертін спокійно проігнорував бурхливі хвилі гніву Черчилля і заявив, що Австралія має пріоритетне право розпоряджатися власними збройними силами. Шоста й Сьома дивізії хутко завантажилися на кораблі в Олександрії; за ними, як тільки з’являться додаткові судна, відправиться і Дев’ята дивізія, котра відпочивала в Каїрі, зализуючи рани після жорстоких боїв під Тобруком. Фіона всміхнулася, а Меґі мало не збожеволіла від радості: Джимс та Петсі додому повертаються!
Але додому вони не повернулися. Поки Дев’ята дивізія очікувала суден, терези несприятливо гойднулися в інщий бік: під тиском німців та італійців Восьма армія поспіхом відступала з Бенгазі. Прем’єр Черчилль уклав із прем’єром Кертіном угоду: Дев’ята дивізія залишиться в Північній Африці в обмін на американську дивізію, яку пришлють для захисту Австралії від можливого нападу японців. Бідолашні солдати! їх смикали і збивали з пантелику суперечливими рішеннями, які приймалися в кабінетах поза межами їхньої країни.
Але для австралійців це стало важким ударом — дізнатися, що мати-Англія зганяє з сідала своїх далекосхідних курчат, навіть таке вгодоване, як Австралія.
Уночі 23 жовтня 1942 року в пустелі було дуже тихо. Петсі завовтузився, намацав у темряві свого брата і прихилився до його плеча, мов мала дитина. Джимс пригорнув його, і вони сіли так разом у приємній товариській тиші. Сержант Боб Маллой легенько штовхнув рядового Пола Стюарта і весело вишкірився.
— Поглянь-но — парочка голубих, — гмикнув він.
— Пішли ви у сраку — обидва, — відказав Джимс.
— Нумо, Гарпо, скажи що-небудь, — сонно промимрив Кол.
Петсі подарував йому ангельську усмішку, майже невидиму в темряві, розтулив рота і загудів, точнісінько, як у фільмі про Гарпо, імітуючи автомобільний гудок. Усі, хто був поруч на відстані кількох ярдів, засичали, щоб Петсі заткнув пельку, — згідно з наказом всі мусили дотримуватися режиму цілковитого мовчання.
— Чорт, це нескінченне чекання мене вбиває, — зітхнув Боб.
— А мене убиває тиша! — раптом вигукнув Петсі.
— Ах ти ж гівнючий брехун! Це я тебе уб’ю! — хрипко каркнув Кол, простягаючи руку за багнетом.
— Заради Бога — заткніться! — почувся шепіт капітана. — Який це ідіот горлає?
— Петсі, — хором відповіли з десяток голосів.
Вибух веселого реготу покотився мінними полями і вщух у потоці приглушеної лайки та прокльонів, що вирвалися з вуст капітана. Сержант Маклой зиркнув на свій годинник: стрілка наближалася до 9:40 вечора.
Вісімсот вісімдесят дві англійські гармати та гаубиці озвалися разом. Небеса розверзлися, земля злетіла догори, розгорнулася і задвигтіла, артпідготовка тривала й тривала, ані на секунду не стишуючи шаленого гуркоту. Марно було затикати вуха — удари гупали в землю і потрапляли до мозку через плоть та кістки. Вояки Дев’ятої дивізії, засівши у траншеях, могли лише здогадуватися, який шквал вогню обрушився на передній край оборони Роммеля. Зазвичай можна було за звуком пострілу відрізнити один тип гармати від іншого, але цієї ночі їхні жерла співали в бездоганний унісон; минали хвилини, а вони все ревли й ревли.
Пустеля освітилася яскравим сонячним вогнем; величезна хмара пилу клубами злетіла на тисячі футів угору, час від часу осяюючись вогнями вибухлих мін та снарядів; стрибали угору омахи полум’я від самодетонації боєприпасів та боєкомплектів. Вогонь усієї артилерії, яку він мав у розпорядженні, — польових гармат, гаубиць та мінометів — Монтгомері зосередив на мінних полях. І всі боєприпаси, що він мав, вивергалися настільки швидко, наскільки швидко артилерійська обслуга спромагалася заряджати їх; немов раби, гармаші метушилися біля утроб своїх гармат, схожі на переляканих маленьких пташок, що намагаються нагодувати гігантську зозулю; гільзи розжарювалися, інтервал між відбоєм та перезаряджанням скорочувався, бо артилеристи, захоплені власним поривом, невпинно пришвидшували рухи. Наче божевільні, виконували вони той самий ритуальний танок біля своїх польових гармат — богів війни.
- Предыдущая
- 109/168
- Следующая

