Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін - Страница 110
То були прекрасні й захопливі хвилини, пік життя артилериста, який у мирні дні знову й знову переживатиме він у снах, то засинаючи, то прокидаючись. І прагнутиме знову пережити їх — оті фантастичні п’ятнадцять хвилин біля гармат Монтгомері.
Запала тиша. Непорушна абсолютна тиша, що хвилями розбивалася об розтягнуті барабанні перетинки; нестерпна тиша. Було точно за п’ять хвилин десята. Вояки Дев’ятої дивізії рушили зі своїх траншей до нейтральної смуги: поспіхом прикріпляли багнети, вставляли обійми з патронами, знімали запобіжники, перевіряли наявність фляжок із водою та недоторканих запасів, позираючи на годинники, перевіряючи, чи добре сидять на головах каски, чи міцно зашнуровані черевики, і придивляючись, де йдуть кулеметники з кулеметами. У лиховісному вогні пожеж було добре видно червоний розжарений пісок, що плавився під час обстрілу і перетворювався на скло; і поки між ворогом та ними стояла завіса з пилу, вони були у безпеці. Наразі у безпеці. На самісінькому краю мінного поля вони зупинилися і чекали.
Десята ночі, секунда в секунду. Сержант Маллой приклав до губ свисток і пронизливо свиснув, подаючи сигнал своїй шерензі, а капітан крикнув «Уперед!» І на фронті дві милі завширшки Дев’ята дивізія рушила в наступ, а позаду неї знову заревли гармати. Вояки добре, наче удень, бачили, куди йдуть, бо гаубиці, ретельно пристріляні на найкоротшу дистанцію вогню, клали снаряди за якихось кілька десятків ярдів поперед них. Кожні три хвилини лінія вогню просувалася на сотню ярдів уперед; і кожну сотню ярдів солдати молилися, що коли там і залишилися якісь міни, то нехай лише протитанкові, сподіваючись, що всі протипіхотні міни знищив вогонь гармат Монтгомері. На полі бою їм траплялися розрізнені групи німців та італійців, кулеметні гнізда, дрібнокаліберні п’ятдесятиміліметрові гарматки та міномети. Інколи хтось наступав на протипіхотну міну і навіть встигав побачити, як вона вистрибувала з піску, а за мить бідаху розривало навпіл.
Немає часу на роздуми, немає часу ні на що — тільки бігти на зігнутих, як той краб, щоби встигнути за лінією вогню, яка кожні три хвилини просувалася вперед. Гуркіт, спалахи, пилюка, дим, страх, що залізною рукою стискав нутрощі. Здавалося, кінця не буде цим мінним полям, що тягнулися дві чи три милі по той бік нейтральної смуги, а назад вороття немає. Інколи під час крихітних інтервалів між загороджувальним вогнем у розпеченому й шорсткому повітрі чулося далеке химерне квиління волинки: то зліва від Дев’ятої дивізії наступала П’ятдесят перша шотландська дивізія, а її вояки крокували крізь мінні поля з дударем на чолі кожної роти поруч із її командиром. Для шотландця звук волинки, що звала його до бою, був найсолодшою принадою у світі, а для австралійців вона теж звучала доброзичливо й заспокійливо. Але у німців та італійців від неї волосся на загривку ставало дибки.
Битва точилася дванадцять днів, а дванадцять днів — то тривала битва. Спочатку Дев’ятій дивізії пощастило: під час переходу через мінні поля та в перші дні просування зайнятою Роммелем територією її втрати були відносно невеликими.
— Знаєте, краще я залишуся собою, і нехай у мене стріляють, аніж бути сапером, — філософськи зауважив Кол Стюарт, спершись на свою лопату.
— Хтозна, приятелю, хтозна; гадаю, вони влаштувалися найкраще, — пробурчав сержант. — Сидять собі за довбаними траншеями, поки ми не виконаємо всю роботу, а потім тупцюють уперед зі своїми дурними міношукачами, щоб розчистити акуратні проходи для довбаних танків.
— Бобе, то не танки винуваті, а великі військові цабе, які по-дурному їх застосовують, — зауважив Джимс, приплескуючи лопатою землю над свіжовикопаною траншеєю. — Хоча я не проти того, щоб вони хоч ненадовго протримали нас в одному місці! Бо я вже замахався лопатою махати! За останні п’ять днів я перерив більше землі, аніж довбана єхидна.
— Копай, копай, приятелю, — неприязно мовив Боб.
— Гей, погляньте! — скрикнув Кол, тицяючи пальцем у небо.
Над долиною, заходячи на ціль бездоганним, немов у льотній школі, бойовим порядком, знизилися вісімнадцять легких бомбардувальників королівських ВПС і з убивчою точністю скинули невеличкі, схожі на палички бомби на позиції німців та італійців.
— Красиво, чорт забирай, — зауважив сержант Боб Маллой, закинувши назад голову з довгою шиєю.
Три дні по тому він загинув: під час нового наступу потужний заряд шрапнелі відірвав йому передпліччя й вгризся в груди, але ніхто не мав часу зупинитися; тільки свисток витягнули з кривавою мішанини, яка колись була його ротом. Тепер солдати гинули, як мухи, надто втомлені, щоб пам’ятати про прудкість й обережність; але той жалюгідний шматок землі, який вдалося захопити, вони утримували впевнено й міцно, хоча й наштовхнулись на опір елітних частин прекрасно підготовленої армії — ці вояки оборонялися з тупою впертістю тих, хто не визнавав права на поразку.
Поки Дев’ята дивізія сковувала частини під командуванням графа фон Шпонека та полковника фон Лунгерхаузена, танки прорвалися на південь, і нарешті Роммелю завдали поразки. На початку листопада він почав збирати розрізнені частини за єгипетським кордоном, і Монтгомері призначили командувачем усього армійського угрупування. Друга битва під Ель-Аламейном стала важливою тактичною перемогою; Роммелю довелося кинути багато своїх танків, гармат та іншого військового спорядження. Тепер з’явилася можливість розпочати операцію «Смолоскип» на схід від Марокко та Алжиру. Попереду було іце багато боїв із Пустельним Лисом, але більшу частину його пухнастого хвоста обрубали саме під Ель-Аламейном. Завершилася вирішальна, найбільша битва північно-африканського театру бойових дій, і переможцем із неї вийшов фельдмаршал віконт Монтгомері Аламейнський.
Друга битва під Ель-Аламейном стала лебединою піснею Дев’ятої австралійської дивізії в Північній Африці. Нарешті вони поверталися додому, щоби протистояти японцям в Новій Гвінеї. На лінії фронту хлопці перебували більш-менш постійно з березня 1941 року. Прибувши туди погано навченими та спорядженими, тепер вони поверталися додому з репутацією, яка поступалася лише Четвертій англійській дивізії. І з Дев’ятою дивізією додому поверталися Джимс та Петсі, цілі й неушкоджені.
Ясна річ, їм надали відпустку до Дрогеди. Боб поїхав автомобілем до Джилі, щоби забрати хлопців із потяга, бо Дев’яту дивізію розквартирували в Брісбені, звідки вона, після підготовки до бойових дій у джунглях, мала вирушити до Нової Гвінеї. Коли «ролс-ройс» підкотив під’їзною алеєю, всі жінки чекали на галявині, Джек та Г’юї стали трохи позаду, але їм не менш за жіноцтво кортіло побачитися з молодшими братами. Вівці, що ще лишилися живими на Дрогеді, — й ті, мабуть, попадали б від радощів, забачивши Джимса та Петсі, але їх серед зустрічальників не було.
Ніхто не ворухнувся, навіть коли авто зупинилося, і хлопці з нього вийшли. Два роки в пустелі перетворили на лахміття їхню уніформу, і тепер на них було нове обмундирування — зелене, під колір джунглів, і тому вони скидалися на незнайомців. Здавалося, вони виросли на кілька дюймів, що, власне, й сталося; останні два роки вдалині від Дрогеди вони змужніли та виросли, значно перевершивши старших братів. Вони були вже не хлопчиками, а дорослими чоловіками, хоча не того типу, що втілювався в Бобові, Джекові та Г’юї: пережиті тяготи, ейфорія бою та вид насильницької смерті витворили з них людей, якими вони ніколи не стали б на Дрогеді. Північно-африканське сонце висушило й затемнило їхню шкіру до кольору червоного дерева, злущивши всі нашарування дитинства. Так, дійсно можна повірити, що ці двоє чоловіків у простих мундирах та крислатих капелюхах зі значками австралійських збройних сил, схожими на вранішнє сонце, убивали своїх одноплемінників, людських істот. Бо це бачилося по їхніх очах — блакитних, як у Педді, але сумніших, без натяку на ніжність.
— Ой, хлопчики, мої хлопчики! — скрикнула місіс Сміт, підбігаючи до них, а по її щоках струменіли сльози. Ні, байдуже, що вони робили, байдуже, що вони так змінилися — для неї вони й досі були малюки, яких вони купала, загортала в пелюшки, чиї сльози витирала, чиї рани й подряпини загоювала. Та рани, завдані їхнім душам, навіть вона загоїти не змогла б.
- Предыдущая
- 110/168
- Следующая

