Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін - Страница 51

— Ми житимемо в особняку Дрогеди, матимемо прислугою місіс Сміт та решту дівчат, та ще й отримуватимемо пристойну платню, — сказав Педді таким голосом, наче і досі не вірив, що йому так поталанило; він не вважав, що доля відвернулася від нього.

— То що ще нам треба, Джеку? — спитав Боб у свого брата. — Ти що, не згоден?

— Мене влаштовує, — заявив Джек.

Отець Ральф неспокійно завовтузився. Увесь цей час він повільно знімав своє церковне вбрання і не сідав. Немов чорний і прекрасний чаклун стояв він самотньо в тіні у закутку кімнати з руками під ризою, непорушно застиглим обличчям, а в глибині його холодних блакитних очей проглядалося сповнене спантеличеного страху обурення. Довгоочікуваного покарання, супроводжуваного вибухами гніву та презирства, не сталося. Педді збирався піднести йому все це на золотій тарілці своєї доброзичливості та ще й подякувати йому за те, що зняв із Клірі такий тягар.

— А як же Фіона та Меґі? — різко спитав його священик. — Ви що, не поважаєте ваших жінок і не хочете з ними порадитися?

— Фіоно, ти як? — стурбовано спитав Педді.

— Вирішуй, як хочеш, Педді, мені байдуже.

— А ти, Меґі?

— Мені не потрібні тітчині тринадцять мільйонів срібляників, — відказала Меґі, не зводячи очей з отця Ральфа.

Педді повернувся до правника.

— Так тому й бути, Гаррі. Ми не хочемо опротестовувати заповіт. Нехай Церква володіє грошима Мері — і слава Богу.

Гаррі у відчаї сплеснув руками.

— Бачити не можу, як вас дурять!

— Я вдячний Мері за те, що вона змінила на краще мою долю, — тихо й ніжно сказав Педді. — Якби не вона, я й досі перебивався б з хліба на воду в Новій Зеландії.

Коли вони вийшли з вітальні, Педді зупинив отця Ральфа і простягнув йому руку на очах у всіх здивованих та спантеличених учасників траурної церемонії, які скупчилися на порозі їдальні.

— Отче, не думайте, що ми затаїли на вас зло. Мері ніколи в житті не потрапляла під вплив та залежність від іншої людини — будь то священик, брат чи чоловік. Повірте моєму слову, вона завжди чинила так, як вважала за потрібне. Ви були надзвичайно добрими до неї і були надзвичайно добрими до нас. Ми ніколи цього не забудемо.

Провина. Тягар провини. Отець Ральф мало не відмовився потиснути цю вузлувату засмальцьовану руку, але розум кардинала переміг: він гарячково схопився за неї і потиснув, болісно всміхаючись.

— Дякую, Педді. Можете не сумніватися, я завжди турбуватимуся, щоб у вас усього було вдосталь.

За тиждень священик подався геть, він так більше й не з’явився на Дрогеді. Ці кілька днів він провів, збираючи свої скромні пожитки й об’їжджаючи всі ферми, де мешкали родини католиків. Усі, окрім Дрогеди.

Отець Воткін Томас, який нещодавно приїхав з Уельсу, прибув до Джилленбоуна, щоб перебрати на себе обов’язки парафіяльного священика, а отець Ральф став приватним секретарем архієпископа Клуні Дарка. Але обсяг роботи тут був незначний, бо під своїм керівництвом він мав двох заступників. Здебільшого він займався виявлянням того, чим і в якому обсязі володіла Мері Карсон, і збирав докупи владні віжки, щоб управляти цією маєтністю від імені Церкви.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

1929–1932, Педді

8

Разом із гулянкою Хогменей[8], яку Ангус Макквін щороку влаштовував на фермі Рудна Гуніш, прийшов Новий рік, а переїзд до великого будинку на Дрогеді ще не завершили. Таке одним махом не робиться, тим більше, що довелося пакувати надбання всього необхідного у повсякденному житті, зібране за сім років, а тут іще Фіона заявила, що спершу слід завершити підготовку хоча б кімнати для гостей. Ніхто нікуди не поспішав, хоча всім нетерпілося перебратися до нового помешкання. Великий особняк виявився майже таким, як і будинок старшого вівчаря: йому бракувало електричного освітлення, а мухи кишіли в ньому так само густо. Але завдяки товстим кам’яним стінам та евкаліптам, що затіняли дах, влітку там було на двадцять градусів прохолодніше, аніж надворі. До того ж справжнісінькою розкішшю виявилася купальня, де всю зиму була гаряча вода, що подавалася по трубах зі змійовика, змонтованого позаду великої печі в кухонному будиночку, і кожна краплина води в тих трубах була дощовою. Хоча приймати ванну та митися в душі доводилося в одній із десяти окремих кабінок, особняк та менші споруди були щедро устатковані внутрішніми ватерклозетами — ознакою нечуваної розкоші, яку заздрісні мешканці Джилі називали, за словами свідків, сибаритством. За винятком готелю «Імперіал», двох барів та будинку католицького священика, Джилленбоун та прилеглий регіон вдовольнялися виключно нужниками без каналізації. А ще ферма Дрогеда мала величезну кількість баків та дахових причандалів для накопичення дощової води. Правила були строгими: без потреби не змивати і користуватися здебільшого рідиною, якою наповнювали дезінфекційні ями для овець. Але після звичайних ям, виритих у землі, це було воістину райською насолодою.

На початку грудня, який щойно минув, отець Ральф прислав Педді чек на п’ять тисяч фунтів, як він висловився у своєму листі, «на поточні витрати». Педді подав чек Фіоні й ошелешено-радісно вигукнув:

— Мабуть, я за все своє життя скільки не заробив!

— Що мені з ним робити? — спитала Фіона, зиркнувши на чек, а потім поглянула у яскраво-палаючі очі на чоловіка. — Це гроші, Педді! Нарешті ми маємо гроші, розумієш? Господи, мені байдуже до тринадцяти мільйонів тітоньки Мері, бо така велика сума є нереальною. А оця реальна! Що ж мені з нею робити?

— Потратити їх, — запропонував Педді. — Придбай трохи нового одягу для себе й для дітей. А може, купиш що-небудь для великого будинку? Більше нічого не можу придумати з того, що нам потрібно.

— І я теж. Смішно, еге ж? — Фіона встала з-за стола і царственим жестом поманила до себе Меґі. — Ходімо, дівчинко, до великого будинку і подивимося, що нам туди треба.

Хоча з часу похапливих похорон Мері Карсон минуло три тижні, ніхто з Клірі навіть не наближався до великого будинку. Але тепер візит Фіони з лишком надолужив їхню неохоту. У супроводі Меґі, місіс Сміт, Мінні та Кет крокувала вона від кімнати до кімнати, ніколи спантеличена Меґі не бачила матір такою збудженою та пожвавленою. Вона безперервно бурчала: це страхітливо, це абсолютний жах, ти що, Меґі, на кольорах не знаєшся? Зовсім смаку не маєш?

У вітальні Фіона затрималася найдовше, окидаючи її досвідченим оком. Лише кімната для прийомів перевершувала вітальню за розмірами, бо була сорок футів завдовжки та тридцять — завширшки, і п’ятнадцять — заввишки. За оздобленням це була дивовижна суміш найкращого та найгіршого. Колись її пофарбували в однаковий кремовий колір, який із часом пожовк і вже не відтіняв пречудові декоративні накладки на стелі й різьблену обшивку на стінах. Величезні, від стелі до підлоги, вікна, що вишикувалися безперервно аж на сорок футів вздовж того боку, де була веранда, були щільно завішані шторами з коричневого вельвету, які вкривали глибоким мороком темно-коричневі крісла й стільці, дві вражаюче красиві малахітові лави та дві не менш красиві лави з флорентійського мармуру, а також масивний камін із кремового мармуру з яскраво-рожевими прожилками. На полірованій тіковій підлозі з геометричною точністю були розстелені три обюсонські килими, а під стелею висіла вотерфордська люстра шість футів завдовжки, обкручена ланцюгом.

— Що ж, вам слід виголосити подяку, місіс Сміт, — заявила Фіона. — Кімната однозначно жахлива, зате бездоганно чиста, ніде й цяточки бруду немає. Я доручаю вам зайнятися дечим вартим турботи й догляду — оцими безцінними лавками, які стоять собі, й ніщо не відтінює їхню красу. Який сором! З того ж дня, коли я вперше побачила цю кімнату, мені страшенно хотілося перетворити її на таку, що кожен, хто до неї увійде, захоплюватиметься нею, однак достатньо комфортну, щоб кожен, хто до неї увійшов, захотів і надалі в ній залишатися.