Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін - Страница 52

Письмовий стіл Мері Карсон — огидне неподобство у вікторіанському стилі; Фіона підійшла до столу й поглянула на телефон, що на ньому стояв, а потім із презирством постукала пальцями по його тьмяній поверхні.

— Сюди прекрасно впишеться мій секретер, — зазначила вона. — Я почну з цієї кімнати, і переберуся сюди лише тоді, коли її закінчать, не раніше. Так ми принаймні матимемо хоч одне місце, де зможемо збиратися, не відчуваючи пригніченості. — І, сівши за стіл, Фіона зняла з телефону слухавку Поки її донька та служниці отетеріло стояли маленькою мовчазною купкою, Фіона взяла в оборот Гаррі Гоу. З Марком Фойсом вона домовилася, що він пришле їй нічною поштою зразки матерії; крамниця «Нок і Кірбі» доставить їй зразки фарби; з братами Грейс вона домовилася про доставку зразків шпалер; ці та інші сіднейські крамниці мали прислати спеціально складені для неї каталоги з описом особливостей їхніх товарів.

Зі сміхом у голосі Гаррі пообіцяв знайти компетентного драпірувальника та бригаду малярів, здатних виконувати роботу зі скрупульозністю, якої вимагала Фіона. Молодець, місіс Клірі! Невдовзі вона вимете геть сам дух Мері Карсон із того особняка!

Скінчивши обдзвонювати потрібних людей, Фіона наказала негайно позривати коричневі вельветові штори. І полетіли вони на смітник у запалі марнотратства, з яким Фіона навіть сама ті штори підпалила.

— Вони нам не потрібні, — заявила вона, — і я не збираюся нав’язувати їх джилленбоунським біднякам.

— Так, мамо, — піддакнула Меґі, отетеріло заціпенівши.

— У нас тут взагалі не буде ніяких штор, — сказала Фіона, не переймаючись тим, що здійснила кричуще порушення тогочасних канонів оздоблення. — Веранда надто широка, щоби пропускати сонце напрямки, тож навіщо нам штори? Я хочу, щоб цю кімнату було видно.

Прибули матеріали, приїхали малярі та драпірувальник; Меґі та Кет за наказом Фіони видерлися на драбини, щоб вимити й відполірувати горішні шибки величезних вікон, а місіс Сміт та Мінні займалися нижніми шибками; Фі походжала довкола, окидаючи все своїм гострим орлиним поглядом.

До другого тижня січня всі роботи завершилися, і, ясна річ, ця новина якимось чином просочилася до спарених телефонів. Місіс Клірі перетворила вітальню в особняку Дрогеда на справжнісінький палац, тож чи не зволять місіс Гоуптон у компанії з місіс Кінґ та місіс О’Рурк зробити візит на оглядини великого будинку як звичайний вияв увічливості?

Ніхто не заперечував, що результатом зусиль Фіони стала бездоганна краса. Кремові обюсонські килими з наполовину вицвілими букетами рожевих та червоних троянд були досить хаотично розстелені по підлозі, начищеній до дзеркального блиску. Стіни та стелю вкривала свіжа кремова фарба, кожна накладка та різьблена прикраса ретельно підкреслена позолотою, але великі пласкі проміжки овальної форми в панельній обшивці були заклеєні вицвілим чорним шовком із зображенням тих самих букетів троянд, що й на трьох килимах, наче вишиті японські малюнки на кремовому та золотистому тлі. Вотерфордську люстру опустили так, що її висяча лампа опинилася на висоті шести з половиною футів над підлогою; кожну з її тисяч призм відполірували до райдужного блиску, а великий мідний ланцюг прикріпили до стіни замість обмотувати довкола люстри. На високих тонких кремово-позолочених столах стояли вотерфордські лампи поруч із вотерфордськими попільничками та вотерфордськими вазами з кремово-рожевими трояндами. Усі великі зручні крісла наново перетягнули кремовим муаровим шовком; вони стояли невеличкими групами, а до кожного з них було запрошувально підтягнуто великі отоманки. В одному з залитих сонцем кутків стояв вишуканий антикварний спінет, а на ньому — величезна ваза з кремово-рожевими трояндами. Над каміном висів портрет Фіониної бабусі, а з протилежного боку кімнати на нього дивився ще більший портрет моложавої рудоволосої Мері Карсон з обличчям як у молодої королеви Вікторії в суворому чорному платті, по-модному підпушеному.

— От і чудово, — констатувала Фіона. — Тепер ми зможемо перебратися з будинку над струмком. Решту кімнат я облаштую, коли матиму вільний час. Хіба ж це не чудово — мати гроші та пристойну домівку, щоби їх на неї витрачати?

Був ранній ранок, сонце ще не зійшло, а півні в курнику весело кукурікали; до переїзду лишилося три дні.

— Жалюгідні нікчеми, — мовила Фіона, загортаючи свою порцеляну в старі газети. — Не розумію, чому вони так радіють. Жодного яйця на сніданок, а всі чоловіки лишатимуться вдома, поки ми не завершимо переїзд. Меґі, доведеться тобі сходити за мене до курника, бо я зайнята. — Вона швидко проглянула пожовклий аркуш газети «Сідней монінґ геральд» і зневажливо пирхнула, побачивши рекламу підштаників із тонкою талією. — Не розумію, чому Педді наполягає, щоб ми замовляли всі газети; ніхто ж не має часу їх читати. І вони накопичуються так швидко, що ми навіть не встигаємо спалювати їх у плиті. Лишень погляньте! Оця газета вийшла ще до того, як ми перебралися сюди. Що ж, принаймні в них речі можна пакувати.

Приємно бачити матір такою пожвавленою, подумала Меґі, злетівши униз тильними сходами, і перетнула запилене подвір’я. Хоча кожен із них і прагнув скоріше перебратися до особняка і в ньому зажити, мама, здавалося, бажала цього так сильно, немов пам’ятала, що то таке — жити у великому будинку. Яка вона, виявляється, розумна, який витончений смак має! Цього ніхто не помічав раніше, бо не було ані часу, ані грошей, щоб це виявити. Меґі збуджено й радісно обхопила себе руками: татко переказав ювеліру з Джилі певну суму з отриманих п’яти тисяч фунтів, щоб придбати мамі перлову застібку для волосся та сережки зі справжніми перлинами, тільки сережки, на додачу мали в собі ще й маленькі діаманти. Він збирався подарувати все це дружині під час їхньої першої вечері у великому будинку. Тепер, коли Меґі помітила, як обличчя матері звільнилося від звичної суворості, їй не терпілося побачити її вираз обличчя, коли вона отримає ці подарунки? Усі діти — від Боба до двійнят, із захватом чекали цього моменту, бо Педді вже показував їм велику шкіряну коробку, де на підкладці з чорного оксамиту лежали перлини з опаловим полиском. Розквітле щастя їхньої матері глибоко вплинуло на всіх членів родини; то було, наче бачити, як починається рясний дощ, що напоїть спраглу землю. Тільки тепер вони, вочевидь, збагнули, якою нещасною була Фіона всі ці роки.

Курячий двір був величезний, у ньому жили чотири півня та понад сорок курей. Уночі вони набивалися до похилого сараю, де по краях ретельно підметеної долівки стояли жовтогарячі ящики з соломою для відкладання яєць, а в тильній частині були прикріплені сідала різної висоти. Але вдень кури, поважно квокчучи, походжали у великому загоні з дротяною огорожею. Коли Меґі відчинила хвіртку загорожі й просунулася всередину, птахи нетерпляче скупчилися біля неї, гадаючи, що їх годуватимуть, та оскільки Меґі годувала їх вечорами, вона посміялася з їхнього глупства і, переступивши через них, попрямувала до сараю.

— Скажу вам чесно — користі з вас, як із козла молока! — сварила вона курей, нишпорячи по ящиках. — Вас аж сорок, а яєць лише п’ятнадцять. На сніданок не вистачить, вже не кажучи про торт. Попереджаю вас востаннє: якщо ви не змінете ставлення до своїх обов’язків, то більшість із вас потрапить під ніж, і це стосується не лише панянок, а й панів, тому не розпускайте пір’я і не думайте, що вас це не стосується, джентльмени!

Обережно тримаючи яйця у фартуху, Меґі, весело мугикаючи, побігла назад до кухні.

Фіона з білим, як крейда, обличчям, сиділа у кріслі Педді, втупившись в аркуш газети «Смітсівський щотижневик»; губи її беззвучно ворушилися. Меґі чула, яку будинку ходили чоловіки, весело сміялися шестирічні Джим та Петсі, бавлячись у своєму ліжку: їм ніколи не дозволялося заходити нагору, аж поки не підуть чоловіки.

— Що сталося, мамо? — спитала Меґі.

Фіона не відповіла, вона сиділа, витріщаючись поперед себе; над її верхньою губою виступили рясні краплини поту, а в очах застиг біль, відчайдушно стримуваний раціональною частиною її свідомості, вона немов робила надзвичайні зусилля, щоб не закричати.