Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 118

1 Ще раз те саме.

2 Пор. вище, с. 431.

3 На боці друк: Про це має бути розправа уніатам з схизматиками на майбутнім, дай, Боже, соборі.

Все це доволі дипломатичне і моментові відповідне. Але хоч Смотрицький і запевняв, що він не бере до серця "сарказмів і ском" і власних особистих обвинувачень, висипаних на його голову автором "Антидоту", і готов прийняти їх як заслужену кару за подібні ж образи, які він сам висипав на уніатів і католиків, бувши між православними, за всі послуги схизмі й єресі, які він віддавав їм в раніших своїх писаннях (л. 95), грішення против ідеї унії, — в дійсності він цеї лагідної програми не витримує. Як то ми вже почасти бачили, з цею надуманою побожною мірою раз у раз мішається в нього жовч роздразненої амбіції і прикрих переживань в такій непогамованій пропорції, що його дипломатія цілком тратить свій ефект. Через те і ті лагідні глаголи, які він розвів головно в кінцевім своїм розділі (і ми в значній мірі їх повиписували як найбільш цікаву частину цієї книжки), ледве чи могли, а краще сказати — ніяк не могли зрівноважити в православному читачеві прикрого, їдкого, провокуючого враження всього попереднього. Навпаки, могли скорше зробити враження неприємного замітання лисячим хвостом всієї попереду нахарканої їдовитої слини. Не кажу вже про ті поодинокі грубіянські вирази, з котрими Смотрицький звертався до автора "Антидоту", згадані вище. Але в самій речі, в самій аргументації було сказано багато такого, що не могло забутись так легко під впливом лагідних фраз закінчення. Хоч це, треба сказати, чи то під впливом тої пацифістської тактики, чи, може, просто в нервовій поривчатості Смотрицький не розвинув відповідно тих болючих аргументів против православної сторони, які він сам назначив з приводу критики Мужилівського. Схарактеризувавши загальний план книги, я тепер спинюся на деяких деталях.

Ту частину інвектив "Антидоту", що зверталась до нього персонально, Смотрицький таки рад не рад мусів змазати. На обвинувачення Мужилівського, що він закрив перед читачами дійсні цілі своєї подорожі на Схід різними сторонніми і мало до діла причетними фразами, він не відповів нічим серйозним, знову тільки натяком, може, щадячи своїх союзників в цих заходах перед патріархом, тому що рахував на їх поміч уніонній акції. Загально згадує, що їздив до патріархів "не своєвільно, але за відомістю, згодою і благословенням тодішнього мого старшого, котрому про те треба було знати, і відомістю тодішнього архімандрита печерського (Зах. Копистинського) та його капітули". Від них обох він мав "подорожні листи", а від митрополита лист до царгородського патріарха. Лист, принесений ним від патріарха, не містив ніяких персональних гонорів для нього самого, але був корисний для руського народу, бо касував права екзархів, котрих було вже четверо (два в Києві, один у Степаню, один у Львові), а на їх місце доручив всій руській церкві вибрати одного.

"Тим рушив їх в sadno, особливо київських. Розіслали по всій Руській землі проповідників, розповідаючи людям як речі певні те, що й одною літерою не знаходилося в листі (патріарха). Тими своїми "лакомствами" кинули підозріння й зневагу на лист, і мене за нього оббріхувати не перестаєте до нинішнього дня. Апрецім ти, злосливий клеветниче, виригнув би, коли б хоч одну риску знайшов не на честь мою!" (8 об.).

Мета подорожі зіставалася невиясненою, очевидно, тому, що одна й друга сторони були в ній неприємно умочені і тому не хотіли договорювати до кінця.

Натомість дуже різко реагував Смотрицький на закид уніатських утисків над православними, кинений Мужилівським на початку його писання, — що вони переслідують православних, як Каїн — Авеля, Ісав — Якова, брати — Йосифа. Відповідаючи на його закид, що він перекинувся до уніатів з матеріальних мотивів, Смотрицький описує, які-то йому привабні пропозиції робили під час київського собору, аби він зістався в Києві, але він не схотів "душитися в проклятій схизмі" і разом з православними бути супроти уніатів Каїном, Ісавом і братією Йосифовою, що його продавала. Хоч православні цю роль надають уніатам, якраз вони відограють її.

"З вами накладаючи — мусів би я це робити! Чи ж не кричить на твоїх Каїнів невинна кров брата нашого Авеля — благословенного Йосафата, архієпископа полоцького, та інших, котрих за це отцевбивство покарано!

Чи не кричить (кров) і другого брата нашого, єромонаха Антонія Грековича?

Не кричить тих двох священиків, нелюдсько замордованих: одного в Шаргороді, другого в Києві?

Не волає і чесного мужа Федора Ходики, війта київського?" (3 об.).

"І та кров чи на вас не кричить, що недавніх літ ріками текла, тих, що вважали, ніби за віру вмирають? 1.

Не згадую вже невинної крові покійного отця Іпатія Потія, митрополита київського, пролитої серед ринку віленського 2, що теж кричить на вас!

1 Смотрицький, очевидно, розуміє тих, які полягли в війні 1625 р., що закінчилася Куруківським трактатом.

2 Мова про атентат на Потія 1609 р.

А тих трьох ченців, що 1623 р. від св. трійці з Вільна до Києва приїхали, чи твої Каїни не післали б за іншою братією, коли б я не перешкодив їм до мученичого вінця? Мусить то признати і твій отець (очевидно, митрополит), з котрим я ледво Богом живим упросив про це одного з Каїнів?

Отже, чи ми Ісави? чи ми Каїни? ми брати Йосифові?

Питаю тебе, Антидотисте, перед Богом і людьми, хто ті мужовбийства, хто ті братовбийства, хто ті отцевбийства наробив? Чи уніати над вами? Ні, ви, немилосердні Каїни, над уніатами — вашими браттями єдинокровними!

Коли уніат — ну ж його під лід! ну ж його під меч! ну ж його під бердиші! О немилосердні отці-братовбивці! більш нелюдські, ніж Ісав, більш немилостиві, ніж брати Йосифові!

Бо ті сяк-так милосердя над братом своїм показали, а ви якби могли так себе показати, як ви того зла жадні, то всіх уніатів разом живих пожерли б так, як ваші предки св. Протерія, єпископа в Александрії: кишки з них волочачи жерли б!

Та й замалим що того не чинили ті, що над згаданим св. архієпископом (Кунцевичем) лютували!

Ну а що ж, якби так навзаїм за вашим задатком те ж саме пішло: як не уніат, а ну його під лід, під меч, під бердиші?

Але заспокою вас: того не бійтеся, ви не здатні (на мучеництво!). Ви тому Сапріцієві брати: забивати готові, але не дати себе убивати (за віру).

Нема тої ласки божої на схизму, щоб вона мучеників родила!

Родить вона братовбивців, отцевбивців і тому подібні головні пекельної безодні! (4).

Порахуйся ж нарешті з сумлінням, Антидотисте! Кого це ти Каїном, Ісавом і братією Йосифовою прозиваєш?

Кому переслідування закидаєш?

Кого Дімасом лаєш?’

Кого силами світу називаєш?

Кого за відступників безчестиш?

Тих, що піклуються, щоб тебе і овець твоїх відучити від убивання і мордування?

Тих, що душі свої покладають за душі ваші, аби вас з проклятої схизми вирятувати?

Тих, що вдень і вніч перед Богом і перед людьми про те побиваються, аби вас з душепогибельних блудів єретичних увільнити, а на правім визнанню віри католицької постановити?

Тих, що святу східну церкву, її віру, обряди і церемонії в руськім народі заховати, забезпечити і на вічні потомні часи затримати стараються?

Тих ото ви, невдячники, переслідуєте, тих б’єте, січете, убиваєте — топите і мордуєте!

Ще вам з рук ваших кров вами вбитих братів ваших тече, а ви себе святими Авелями, Яковами і Йосифами звати не стидаєтеся?

Кривду ви тим святим мужам тим задаєте, присвоюючи собі їх святі ймення, — ви, що вчинками своїми Ісава і братів Йосифових перевищили, а з Каїном-братовбивцем і з Юдою-отцевбивцем порівнялись! 2

1 Ап.Павло згадує якогось Діму чи Дімаса, що покинув церковні справи, "улюбивши нинішній вік". Цим словом Мужилівський назвав Смотрицького, закидаючи йому, що він задля матеріальних користей відступив від православної віри.