Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 119

2 Я стараюсь скільки можна віддати цю каденцію, загострену дієслівними римами на кінці періодів.

Що правду я на вас мовлю, то вся преславна Корона і В. кн. Литовське добре свідомі, бо то в їх границях діється.

І хоч би як хотів єси вимовлятись, що то не ви, але хтось з вас, — знай то, лицеміре, що якби не ви, то ніякий хтось 1 того не важився б, і серця б у нього на то не стало!

Це ви за свою церкву схизматицьку і за блуди єретицькі своїх людей так умирати вчите.

Отими своїми "Антидотами", "Еленхами", "Апокризисами", "Ляментами", "Антиграфами", "Азаріями" 2 і їм подібними на братню кров підущаннями" (л. 4 об.).

Не такі різкі, більше в іронічному тоні тримані, але тим не менше болючі були атаки Смотрицького на нижчість православної науки й культури, її залежність від католицьких джерел, особливо сильні в оцій тираді:

"Говориш про себе: хіба не маємо пастирів? хіба не маємо проповідників? людей мудрих і добрих?

Знаю я добре й без твоєї похвалки, Антидотисте, що у вас людей мудрих, проповідників учених, пастирів чутких аж занадто! За їх чуткістю, наукою та мудрістю нарід по вашій стороні так роз’ївся на хлібі слова божого, що деякі ледве й рушитися можуть — через занадто товсті боки душі своєї!

О нещасний ти, чуткий пастире, мудрий учителю! Які докази мудрості маєш тепер і від твоїх попередників — схизматиків з недавніх літ? Чим хвалишся? Чим заносишся?

Отож твої наймудріші проповідники, що народили ті єретичні блуди! Коли б не римські постиллі, не похвалився б ти красномовно на проповідниці (катедрі). І рота, мудрагелю, не смів бись роззявити! Цілуй Бессея, що тебе вчить мовити з проповідниці твоєї! Я добре свідомий, що без нього колеса твої скриплять, "як у возниці без мазниці" 3, а тепер ти мудрий і твої всі!

1 Це ktos надруковане великими літерами.

2 Азарія — псевдонімний автор "Книги о вірі" (Копистинський).

3 Jak u woznicy bez maznicy.

Той на амвон з Озорієм, цей з Фабрицієм, другий з Скаргою, інші з іншими проповідниками римського костелу! Без них ви ані дихнете, а одначе ці магістри й научителі ваші у вас єретиками. А ви, що без них не можете втяти казання (з виїмком єретичного!), ви, католики!

Облудники ви з мудрістю вашою й попередників ваших!

За їх чуткістю вся Русь по різних набоженствах розлилась! А що найтяжче — і по єретичних! На око можеш то бачити по країнах землі Руської. А й тепер за великою мудрістю вашою зголоднілий нарід твоєї сторони ледве вже чує себе через голод слова божого, хоч то у нього, як ти хвалишся, мудрих проповідників без числа! (6 об.).

Вкажи мені хоч одного з твоїх попередників — схизматиків мужа ученого, такого, щоб мудрість його писання його посвідчали 1. А ми от покажемо наших попередників уніатів митрополитів руських: Григорія Цемівлака, що жив коло року божого 1415, і другого Григорія, ігумена константинопольського, що сидів на престолі київської митрополії коло р. 1442, — мужів і побожних, і високовчених, обох їх і ви, і ми маємо в церкві руській проповіді (що звичайно звемо "словами") в "Соборниках" наших на різні урочисті свята 2. Чи ще будеш хвалитися премудрими проповідниками своїми? Тоді це вчиниш, як їх наново народиш! А тепер і ти рабула, і всі інші! Наємники, а не пастирі. Скверните науку божу, а не виправляєте, правлячи свої казання!

Ти з мене глузуй! Я даною мені від Бога мірочкою контентуюсь. В чім з ласки божої маю силу, в тім роблю; чого не подолаю, від того відступаю.

Бог чого мені не дав, того від мене й жадати не буде! А у вас, як бачимо, більше похвалка, як річ. У всій Руській землі, такій широкій, не маєте і трьох проповідників, а повною губою хвалитесь, що тисячі їх маєте, начеб десь на іншім світі жили! Ей, схизматику, Wiedza sasiedzi, jak kto siedzi. Бачимо ваші духовні достатки" (л. 6).

"Кажеш: Почало було в народі нашім до доброго йти 3. Питаю тебе: до якого доброго? Мабуть, розумієш під тим добром вашу нововідновлену ієрархію; ти нею хотів би керувати на оборону мерзкої твоєї схизми.

1 На боці: "За всі віки свої схизматицька Русь не мала мудрого чоловіка і не має, а уніати мали й мають".

2 Проповідей Григорія, наступника Ісидорового, якраз не відомо ніяких.

3 На боці друк: "Схизматики, поки в схизмі, до добра внутрішнього духовного прийти не можуть".

Я ж так розумію, що Господь Бог допустив тій ієрархії стати на той кінець, аби вона стала на послугу св. єдності обох сторін розірваного народу руського і своєю повагою її довершила. Коли вона того з своєї сторони не вчинить, нехай знає, що як противниці волі божої сама пам’ять її скоро з вихрем згине з того католицького королівства.

Коли ж під тим добром ти розумієш школи, монастирі, церкви, то і ті три речі не можуть стати в своїм природнім ладі, поки їх нещасна схизма вибиває з лав і не дає стати на своїм місці. Не тільки ви того не можете доказати, але й потомки ваші, бо не доказали того і давніш ваші предки: князі, пани, монархи" (11 об.).

"Чому? Причина ясна: через прокляту схизму! Через неї Господь Бог ні в чім вашім не любує, ні одної вашої справи не благословить. Поміркуй, що доброго для народу і віри твоєї стало тут, в Руській землі, за тих вельможних панят і княжат? Нічого! І самі пішли, і пам’ять їх за ними. Поглянь, що стало доброго і за тої відновленої твоєї ієрархії? Нічого! Все і скрізь по-старому. Ні шкіл, ні порядку в церквах і монастирях.

Московський монарх — хоч у своїй державі обсадився єпископами, митрополитами і патріархом, цілою своєю ієрархією, — яке має духовне добро? Ніякого! Чи не стає його на то? Навіть дуже. Але Бог не призволяє і не допускає йому якогось церковного добра досягти. Через безвихідну схизму, що кожну церкву позбавляє і плоду, і поживи. Робить її черево заматерілим, а груди сухими: ні родити не може, ні годувати.

До якого ж такого добра почало було йти руському народові твоєї сторони? Плохе направду то добро! Я так розумію, що те добро в нашім руськім народі тоді тільки стане, коли Бог над ним змилується і дасть йому згоду з самим собою і св.єдністю церковною укоронує. Нехай би то зволив нам дати ще за днів наших!" (л.12).

До самої критики Мужилівського Смотрицький робить дуже болючу притоку в самій передмові, не розвинувши потім і не використавши цього справді влучного і некорисного для православної сторони помічення, що цю відповідь, як то сам Мужилівський зазначив на виправдання її слабих сторін, дано нашвидку, тимчасово, на власну руку і власну відповідальність. Він звертає увагу "православного читача руського народу", що, невважаючи на всю докучливу полеміку, яка триває вже близько сорока літ (очевидно, він рахує від появи книг Герасима Смотрицького і Василя Острозького), православна сторона не здобулась на усвідомлення поглиблення і ґрунтовне пророблення богословської доктрини. Береться до цих питань не солідно, збуває догматичні контроверсії поверхово, немов жартуючи. Він висловлює навіть таку думку — цілком несправедливу, розуміється, — що за цей час православна сторона, православний руський нарід не тільки не здобувсь на глибоке й основніше розуміння основ релігії, але впав "ще в глибинні й грубші темноти розуму".

"Не знає, що говорить, ані не знає, чого шукає; не розуміє, при чім стоїть і чого боронить. А це походить з того, що він грається з справами спасіння, в речах божеських жартує, серйозно з ніким не поводиться, а все збуває нашвидку. Все робить через смердів, через дітваків, через неуків, а часом і через єретиків. Нашвидку збуває цю спасенну справу через Філалета. Нашвидку через Антиграфе 1. Нашвидку збуває й через того Антидотиста.

1 Себто самого Смотрицького.

Через те, що повинно бути для нього незмінним і постійним, він торгає, шарпає, рве, чинить змінним і ефемерним. Цей нині так учить, другий завтра чогось іншого, третій вчора відмінно від одного й другого. Того, що пишуть і на що відповідають, не обмірковують, не розважують: мимоходом і говорять і відповідають, тому те й говорять, що їм spiritus vertigimis (заворот голови) на мисль подасть, а відповідає їх неповздержний язик те, що їм ядовита слина до нечистих уст принесе.