Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 131

Єзуїт, сповідник небіжчика, в похвальному слові описав його великі чесноти й заслуги з становища католицької церкви. Слово було надруковане під заголовком: "Образ подвигу довершеного, бігу докінченого, віри дотриманої 1 превелебним архієпископом гієраполітанським, архімандритом дерманським" і т. д.

Це було подзвіння не тільки по душі нездатного діяча, але й по всій акції за "святу єдність".

1 Вирази апостола Павла про свою роботу в однім з посланій, приложені оратором до Смотрицького.

На друкованому виданню він підписаний Wojciech Kortuscius, особа поза тим невідома.

Ісайя Копинський.

Схвилювання і роздразнення, викликане в православному громадянстві уніонною чи компромісною акцією, в котрій замішані були найблискучіші представники вищої церковної інтелігенції, цвіт шкільної науки несподівано, для контрасту, висунуло на шпиль церковної ієрархії представника суворого аскетизму, православного старовірства в стилі Вишенського, Княгиницького й ін., за якого найменше можна було б побоюватись, що він дасть себе звабити на цю компромісову стежку. Був це Ісайя Копинський, довголітній наставник Антонієвої печери, перший організатор Братського монастиря і т. д. — людина високо шанована в православних кругах, але менше всього придатна на кермування церковним, то значило тоді, національним життям України і Білорусі в тодішніх складних обставинах — церковних, політичних, культурних. Митрополит з нього вийшов ефемерний; фактично усунений за який-небудь рік з свого становища вибором Могили, він не зорієнтувався в ситуації, поступився на всякі способи боротьби з противником, ставив себе в фальшиві і малопочесні положення і лишив пам’ять людини амбітної, упертої, обмеженої. Але це не повинно вибивати нам з пам’яті, що цей невдалий митрополит сам у собі для свого часу був людиною змістовною, цікавою, яка яскраво відбивала на собі певну ідеологічну течію — нехай пережиту, засуджену на заникання, але в той час ще живу й популярну в широких масах. Мусимо пам’ятати, що це була людина, обдарована довір’ям цих широких мас, і поскільки ця цікава постать відбила себе в певних літературних творах, ці твори варті уваги вже як відбиття ідеології часу, — цих правовірних течій, що тішилися спочуттям і підпорою козацьких, міщанських і всяких взагалі демократичних мас. Але і з чисто літературного становища вони не безінтересні, хоча, на жаль, ми не певні повної автентичності їх форми і наскільки потерпіли вони від пізнішої літературної редакції.

Біографія автора до заснування братства 1615 р. майже невідома. Те, що його в 1620 р. посвятили на єпископа перемиського, видимо, послужило підставою вважати його людиною західноукраїнського походження і виховання, і це само собою дуже правдоподібно, що він належав до тої галицької громади, що перенеслася до Києва в першім десятилітті XVII в., слідом за Плетеницьким, як Копистинський, Борецький й ін., але ніяких конкретніших вказівок про час і обставини, коли Копинський з’явився в Києві, досі не маємо 1. Тому, що в печерських кругах його пам’ятали як довголітнього наставника чи доглядача Антонієвої печери 2, треба думати, що це місце він займав уже досить довго до 1615 р., коли йому, як вище ми бачили, доручено було, очевидно з ініціативи печерської верхівки, відповідальне діло організації нового Братського монастиря, себто того, що мало бути скелетом братської організації.

1 Силування дати біографію Копинського — в книзі Добрянського "Исторія епископов трех соединенных єпархій Перемышльской, Самборской и Саноцкой", Львів, 1893.

2 Див. нижче заголовок його "Ліствиці"; в літопису Густинського монастиря значиться, що перед тим ніж узяти на себе організацію Густині в 1615 році, Ісайя пробув 16 літ в Антонієвій печері, себто прийшов разом з Плетеницьким, і в цей момент мав під собою 12 ченців (Чтения Московск. общества истории, 1846, № 8, с. 7). Але і хронологія, і деталі літописи, поскільки вона говорить про такі дальші для її авторів часи, мусять приймати дуже обережно.

Але про діяльність його на цім полі невідомо нічого. В Густинськім монастирі, де пам’ять Ісайї шанували як свого організатора довше й живіше, ніж деінде, була пам’ять, що перед своїм посвяченням на єпископа перемиського в 1620 р. він правив також якийсь час Межигірським монастирем, з котрим Густиня стояла в тісному зв’язку — вважала Межигір’я своєю митрополією. Чи був Ісайя коли-небудь справжнім ігуменом у Межигір’ї, це неясно, але, очевидно, він грав провідну роль у житті цього монастиря саме перед своїм посвяченням, і в "Протестації" 1620 р. вище ми бачили його з титулом "межигірського", що відповідає титулам інших ігуменів.

Очевидно, в зв’язку з цим стоїть і участь Ісайї в організації задніпрянських монастирів у маєтностях князів Вишневецьких: Густинського Прилуцького, Мгарського Лубенського і Підгірського Лядинського, організаційно зв’язаних з Межигір’ям. Першу хронологічну дату до цієї стадії його діяльності дає грамота князя Михайла Вишневецького 1612 року, котрою він наказує своїм урядникам помагати Афанасію, ігуменові межигірському, що разом з "отцем Ісайєю Печерським" "згідно з бажанням князя строять монастирі" в його задніпрянських маєтках 1. Потім 3 січня року 1619 маємо кілька листів Раїни Могилянки, вдови по кн. Михайлу і матері Яреми Вишневецького, виданих Ісайї як ігуменові Густинського і Лядинського монастирів 2, але це пізніші монастирські копії не дуже певні, на мій погляд; з них виходить, що Лядинський монастир в цім часі перемінено на жіночий, і першою ігуменею його стала рідна сестра Ісайї, Олександра. Восени 1620 р. при відновленні ієрархії висвячено його на єпископа перемиського 3 і, як кажуть його густинські біографи, він потім їздив "на Волинь", "о нЂкоторых ему требованіях".

1 Про дату див. "Історію України", VII, с. 436.

2 ЛЂтопись Густинського монастиря, с. 50 — 6.

3 Лазаревського. Описаніе Старой Малороссіи, т. III, с. 388.

Це, мабуть, треба так розуміти, що він робив проби ввійти в фактичні зв’язки з своєю перемиською єпархією, але це йому не вдалось, і він вернувся назад до Києва. Замість номінального владицтва перемиського йому дано більш реальний титул архієпископа чернігівського (на своїм листі 1629, наведенім вище, він називає себе архієпископом смоленським і чернігівським). За цей час він втратив свою позицію в Межигір’ї (густинці представляють так, що Ісайя правив цим монастирем через те, що братія прогнала свого ігумена Гедеона, а тепер в монастирі взяла гору партія Гедеона і покликала його назад, а проти Ісайї виставила такий аргумент, що, ставши єпископом, він не може більше бути їх ігуменом). Він ділить свій час і енергію між задніпрянськими монастирями, що далі вважають його своїм зверхником, і загальними київськими церковними справами, де він теж відограє впливову роль, як провідник правовірних, екзарх патріарший. Вище бачили ми його слізницю до московського царя, вислану з Мгарського монастиря в 1622 р., де він, малюючи тяжке становище православних, просить у царя помочі для своїх монастирів, де вже зібралось, як він каже, 150 ченців.

З року 1628 (11 липня) маємо його "постановення" про обов’язки підданих Лядинського монастиря, видане в Лядині літом 1628 р.:

"ВЂдомо чиним, што просили нас подданные церковные лядинские, абы есмо порядок учинили, хто з них якую повинность нам на церков божую давати и чинити будет повинен. Што мы видячи речь слушную и постерегаючи теж, абы ничого болшей на них над слушность и звичай не вытягано, толко ведлуг того постановеня нашого было брано, теди знесшися з ними, за прозбою их — всеЂ громады Ладинскоє на той час такоє постановенє учинили. (Маєт) 1 каждый з них в рок повиность — нам на церков божию чинить ведлуг реєстру бывшего намЂстника нашего ладинского Мартирія в року 1620 браного. Єднак (єсли) не ведлуг уваженя тим брано 2 у можнЂйших, которыи мают(ь) плуг волов, або дасть Бог будут(ь) мЂти ласЂку, и инших добродЂйств на кгрунти церковном, и маючи ся добре над инших, — то и овшем ведлуг пожитку, маєтности и уваженя нас або намЂстника нашего всякую повинности чинити и давати повинни будут(ь).