Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 146

л. 17-8 грамота кн. Льва Галицькому митрополитові Григорієві 6809 р., потверджена кор. Стефаном і Жигимонтом III, та ж рука.

л. 18 об. Польсько-латинські вірші з нагоди вибору короля — проти унії, та ж рука.

л. 19 об. Спис книг, закуплених у Варшаві р. 1632, вид. в "Архіві", с. 186-7.

л. 21 об. Спис книг, куплених р. 1633 там же, с. 188-9, обидва списки не руки Могили.

л. 22 — 3 молитви про заспокоєння церкви, з нагоди вибору короля — "Архів", с. 167-170, рука не Могилина.

На обороті л. 23, пагінації II-ої, записане оповідання про замучення Афанасія Іверського; в порядку І пагінації, л. 92 — 3: на л. 23 пагінації II сходяться обидві пагінації, зворот л. 23 пагінації II — це л. 93 пагінації 1-ої.

Виходить так, що І пагінацію Могила на початку 1629 р. зачав записувати агіографічними своїми записками і видержував цей порядок до л. 32 — до осені 1630 р. приблизно (є дата на л. 29 об., записки л. 30-32 без дати). В тім часі, кажу приблизно восени 1630 р., середина книги була вже занята гімнографічним матеріалом, і Могила, минаючи його, вибираючи порожні листи і лишаючи запас для гімнів, надалі записував середину книги далі в порядку І пагінації, в році 1631.

Другу половину книги І пагінації призначено на записки ділові — вписувано їх не рукою Могили, на л. 79 найраніший такий запис з травня 1629, сягають вони р. 1635, загалом же таких записок мало, і тут найбільше лишилось порожнього місця.

Одночасно записувано книгу з кінця, обернувши її низом догори (II пагінація). Трактат про чернецтво, руки Могили, не має дати, але належить, очевидно, до найраніших записок. Я думаю, що Могила почав записувати книгу з кінця, і цей трактат може бути найранішою записсю, 1628 року, а вже потім, з кінцем 1628 року або на початку 1629, він почав записувати книгу спочатку. Психологічно легше пояснити собі, що він обернув касову книгу свого батька догори ногами, коли тільки прийшла йому гадка використати її собі на записник, ніж припускати, що він зачав записувати цю книгу агіографічними записками з фронту (І пагінація), а потім для записування своїх гадок про чернецтво обернув книгу догори коренем і став записувати з кінця (II пагінація). Щоб відділити ці побожні міркування від агіографічних записок, він міг би їх внести до середини книги, як це зробив з гімнами, і не потрібував обертати книгу.

Чорнило і письмо трактату про чернецтво, агіографічних записок і гімнів дуже подібне; можна думати, що всі ці три відділи почато приблизно в однім часі — зимою 1628-9 р.: спочатку трактат, потім агіографію, нарешті гімни.

В кожнім разі книга від кінця (II пагінація) в 1629 році вже вживалася — про це свідчить записка на першім листі, залишенім як обгортка, форзац, при записуванню трактату про чернецтво: вона походить з грудня 1629 р.

Останні записки II пагінації належать до 1633 року. Дальше поширення цеї II пагінації в глибину книги спинилося, мабуть, тим, що зворот л. 23 пагінації II був уже записаний історією мучеництва Афанасія Іверського в порядку І пагінації десь в р. 1631-2: вона поклала межу II пагінації. Але ця історія Афанасія Ів., зачата на л. 93 пагінації І і докінчена впоперек аркуша на л. 92 об., очевидно, вписувалася тоді, коли зворот л. 93 був уже записаний в порядку II пагінації молитвами про заспокоєння церкви, що належать, очевидно, до р. 1632. Книга була заповнена в головнім, властиво розподілена, бо ще лишалося чимало запасу в різних відділах, і порожні сторінки полишилися подекуди до кінця.

Таке світло, на мій погляд, кидає екстер’єр цього Могилиного записника на історію його творчості. Але я повторюю, що не мав часу простудіювати цей екстер’єр цілком детально, і полишаю це іншим.

Студіюючи цю книгу, приходимо до висновку, що незадовго по своїм постригу на ченця, ієромонаха і архімандрита, десь в р.1628, Могила задумав дати серію писань на аскетичні теми: загальний трактат про чернецтво як найвищу, ідеальну форму християнського життя; збірку побожних оповідань, що прикладами з життя й практики найбільш совершенних і авторитетних старців мали ілюструвати, чим повинно бути чернецтво; колекцію чуд, зв’язаних з різними православними святинями, а особливо з Печерським монастирем, які мали засвідчити святість православної церкви, її святинь і установ; нарешті, серію канонів, гімнів і молитов на різні церковно-аскетичні теми. З особливим замилуванням займався він цим, видимо, в 1629 році, можливо, мріючи про славу великого православного вчителя, поета-гімнографа. Незадовго ці мрії простигли, його замітки в цій пам’ятній книзі стають рідші і в рр. 1631 — 2 зовсім припиняються 1.

1 Першою літературною працею Могили вважається нібито виправлений ним переклад "Главизн поучительных" Агапита Діакона, випущений Печерською друкарнею при кінці 1628 р.

Переклад досить тяжкий, передмова писана стилем дуже претенціозним і непрозорим, це все можна б було положити на рахунок невправної ще руки Могили. Але передмова говорить, властиво, що переклади споряджено за ігуменства Могили, а не ним самим, і стиль його записок 1629 р. настільки відрізняється від стилю передмови "Главизни", що трудно вважати її ділом Могили. От її закінчення:

"Дан в добродЂтелной дЂлателници пръвоначалныя с(вя)толЂпнаго жительства в Россіи с(вя)тыя двоица (себто Антонія і Теодосія) c вышше даннаго искупника и божественнаго даяніа, божественнаго же киота упокоєніа жилища (Лаври Успенія).

От невещственнаго огня в вещестъвенном єстест†явленіа минувшим сто шестъдесят и двом десятицом и седмим лЂтом к сим приложившимъся (1627) декам. 1 дня. Текущу же реченному киріо-пасха лЂту.

Исправи же ся от єллинского идіомате c многим опоством в благочестіи сіяющ богопріємцу тезоименнаго Могілы Дакійских земель началника отраслі, твръдоименнаго пръвопрестолника тезоименну произбранну c Г(осподо)м в предстателство старЂйшеа паствы постничествующих" — себто за Симеонового сина Петра Могили архімандрита.

Друком під своїм іменем він нічого з цих записок не появив. Вони пішли як матеріал до спільного печерського казанка, так, напр.. я одмітив вище, що записки про печерські чуда ввійшли до "Тератургіми" Кальнофойського, випущені в світ 1638 р., в записній книзі Могили вони повичеркувані — значить інший матеріал малося на меті пустити до інших видань. Гімни на теми сучасного церковного "озлобленія" пішли до збірки "Парамифіа сиреч утЂшителная молбы", випущеної з Печерської друкарні 1634 1.

1 Містить у собі гімни, записані в Могилиній книзі на л. 37 — 8, з легкими змінами в лекції й орфографії, доповнені іншими молитвами, без усякої згадки авторства Могили.

От перша строфа в друкованім вигляді (по розкриттю скорочень): "ВЂры яже втя истинныя камень, основаніє незиблемоє церкви твоєй положивый Христе Цару, и єже адовыми враты не одолЂтися обЂщаніє. Наложноє даввей, от нинЂшних єретических бЂд и обстояній отступнических избави вскорЂ, co слезами молим тя, ты бо сію чесною ти искупил єси кровію".

В рукопису: "ВЂры яже в тя истинныя камень, основаніє незиблимоє церкви твоєи млостивый, Христе царю, и єже адовыми враты, не одолЂтись єй обЂщаніє неложноє давій, от нинЂшних єретических бЂд и обстояній отступнических избави вскор., со слезами молим тя, юже честною си искупил єси кровію".

Докладніші розшуки, може, ще не одно таке відкриють. Факти ці показують, що мрій про літературну славу Могила скоро зрікся. Чи тому, що сам переконався в неблискучих своїх письменських здібностях і не знайшов моральної підтримки в близьких людях, чи зрозумів, що сильнішою стороною його індивідуальності являється робота організаційна, адміністративна, що провідник і правитель з нього сильніший, ніж поет і агіограф чи мислитель. Але для пізнання індивідуальності його ці письменницькі проби в кожному разі дуже інтересні — так само як цінні вони і для характеристики того українського православного середовища, до котрого Могила тоді приспособлявся.