Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 80

З вЂку заисте той славенскій язык єст(ь) знаменит, которого Іафет и єго поколЂньє уживало, — широко и далеко ся ростягал и славный был. Для чого от "славы" славенским названый єст(ь). Заж бовЂм не славный єст(ь), гды от Заходу БЂлого моря 1 и Венецких и Рымских ся тыкаєт границ, а от полудня з Грецією в сусЂдст†и в братерст†живет.

1 Середземного.

На Всход зас(ь) солца над Чорным морем до Персіи притягаєт, а у ледовитого моря ся опираєт. На Полноч з НЂмцами, и которыи учасництво з ними мают, отираєт ся. Не погоржали тым языком славенским и царскіи и кролевскіи дворы — мЂл заисте у них свою знаменитую повагу. Припомню домовыи приклады. Меховіта історик польських дЂєв пишет, иж кролевая Ядвига читовала Библію славенскую, а до вырозумЂнья єи мЂла выклады отцев святых славенским языком, который з Библією читала. Другій приклад: за Казимира кроля в Крако†друковано по славенску книги вЂры и набоженства такового, яковоє мы по сіи дни ведлуг чину церкве Всходнеи заховуємо.

Таковую теды дому и фамілеи вш.кж.млсти зацность, а при ней тыи и тым подобныи єго цноты уважаючому и розбираючому и ними повабленому мнЂ будучи, прислушало вш. кнж. млст. достойне почтити и в дар зацный зацноє што принести. ВправдЂ золота, перел и дорогих каменей (бовЂм полный того дом вашей кнж. млсти!) не приношу. А теж то телесной и конской оздобЂ служит и зопсованю подлежит, и Бог абовЂм з позверховнєй пестротЂ тЂла не благоволит, але внутръняя душЂ красота любезна и угодна єму єсть. Для чого и Давид царь и пророк рекл: Вся слава дщеры царевы внутр, — а тоя царя небесного цорка єсть душа!

Претож приношу дар таковый, который душу в шаты цнот побожных прибираєт и строит!

ОфЂрую дар, который душу попшобляєт Христу! Несу дар, который царства небесного домЂстити может.

А той єсть — книга святого Іоанна Хрисостома, Нового Рима архієпископа, патріарха и учителя вселенского, выкладу бесЂд святого апостола Павла Листы.

Научаєт он в ней вшелякоє побожности кождого стану чловЂка.

Научаєт архієреа, ієрея и инока.

Научаєт царя, князя, велможу и воина, купца и орача и ремесника, богатого и убогого, як на сем свЂтЂ жити и як вЂчного живота доступовати.

А наука єго так з стороны вЂры яко и з стороны живота побожного єсть так достовЂрна, же правои не поблужу дороги, гды то о нем реку: Хто ст. Хрисостома науки в вЂрЂ, в догматах и в живота побожности не слухаєт и дЂлом не проходит, збавен быти не может.

Вспомяну слова Іосіи царя ієрусалимского, который гды онои найденои книги слова закону божого услышал, раздерл, мовит, шаты свои и мовил: Великій гнЂв господній розжарил ся в нас, прето иж не слухали отци нашЂ слов книг тых, абы чинили ведлуг всего писаного в них.

Реку и я: Великій гнЂв божій роспалил ся, иж не слухали отци нашЂ того святаго учителя науки! и на нас роспалит ся, єсли так не поживемо, яко он научаєт!

Того святого учителя писм книги забавлятися єсть реч збавенная. А при нем святого Діонисія Ареопагита, Афанасія, Васіліа и Григоріов Нанзіанскаго и Ниссенскаго, Киріллов Ієрусалимскаго и Александрійскаго, Епіфаніа, Іоанна Дамаскина, Феофілакта и инных c ними єдиномудруючих богословов грецких читати. Не знали того Платон и Сократ, Арістотель и Димостен, што тыи святыи знали и написали. ВсЂх тых авва Арсеній и авва Серапіон, которого єв(ан)г(е)ліє облажило, превышшают. Отцев святых житія и писм забавлятися читаньєм єсть реч збавенная, а не нынЂшнего оборотного статку політіками. З которых читанья до небеснои не можно потрафити політіи, бовЂм з них правды и справедливости не поучитися, єдно абы з славы и з добраго мЂнья один другого здирати. А з писм святых учителей читанья доступити єи можно и великій ся з них пожиток пріймуєт.

БовЂм читаючи и розбираючи писма святых в вЂрЂ ся змоцняємо и стверджаємо и розуму правого набываємо. Незбожный побожности научаєт ся, вшетечник чистоты, піаница трезвости. СмЂлости боязливый, сталости ослабЂлый. Пышный покоры, лакомый щодробливости. Богатый даванья, убогій благодаренія и вдячности. БЂдуючій терпливости, немилосердими милости, окрутный ласкавости, кламца и потворца правды. ДрапЂжник и вырваноє и своє власноє роздавати. ВсЂ таковыи, и иншими злостьми обнятыи з божественных и з святых учителей писм читаня и слуханья лЂпшости учат ся и збавеннои отмЂны набывают. А того всего понятнЂй и прикладнЂй святый Іоанн Златоустый научаєт и особливо господарем и паном ифика 1, то єсть нравоученія єго найпотребнЂй прочитовати часто.

Весели ся, утЂшай ся и милость твоя, пресвЂтлоє кн(я)же Стефане Святополку за щасливого себе почитаючи! Презацный, правовЂрный и преславный оный богатыр княжа — Міхаил Корібут Вишневецкій староста овруцкій прагнул и выглядал дня того и щастя, абы тую собЂ інтітулованую могл был видЂти книгу — на што й знаменитыє задатки кошту нажил. Леч тоє вашей кнж. милости Бог презрЂл щастя, для чого за трещасливого тебе 2 почитаючи повторе мовлю: Веселися и радуйся! Ото бовЂм в пресвЂтлый и зацный дом ваш приходит от Востока антіохійскоє княжа и учитель!

Приходить з преславнои Греція пастырь от престола святого первозванного и верховного апостола Андреа, церкве константинополскои.

1 Етика.

2 Надруковано: себе.

Приходит патріарх и учитель ікуменицкій святый Іоанн Хрисостом — до того часу в шатЂ порфирного філософского єллинно-греческого языка носячійся 1, потом и в латинского прибраный, a нынЂ в шату преславную праславного іллирического діалекту, то єсть славеноросійского оздобне убраный.

A выходит в ней з дому божого — Лавры Пресвятои Богородицы Печерскои, промыслом и стараньєм блаженного аввы нашего кир Єліссеа архимандріта!

Славно и честно впроважаєт ся той гость зацный и странник або перегрін далекій и богатый, несучи нам добра небесныи и провадячи нас правою до церкви небесной дорогою!

О дивноє заиста смотрЂніє бозское: Павел святый, почавши от Ієрусалима, и в около аж до Іллиріка ев(аг)г(е)ліє Христово проповЂдал. НынЂ зась, послЂдних тых часов, гды сы юж к кончинЂ свЂт маєт, святый Іоанн Хрисостом в шату славенороссійского языка убраный, аж до послЂдних Септентріона границ проповЂдаєт выкладаючи Павла и навершаючи службу єго апостольства.

Венц и то здарень 2 — рок другій тому перешол як за ласкою божією мЂле-сь ваша кнж. млст в дому своєм перегріна великого, гостя над гостЂ — блаженнаго отца отцев кир Феофана патріарху Ієрусалимского. Ото снать и нынЂ того ж благословенія дЂйством в дом вш.кнж.млсти другій патріарха, святый Іоанн Златоустый в шатЂ славяно-россійского діалекту входит. А за ними посполу Павел, и сам Іс. Христос збавитель наш. Где бовЂм Xc. там и Павел, а где Павел, там и Златоустый стый. Где абовЂм Пан их єсть, там посполу з ним и вЂрныи єго слуги!

Рач же теды ваша кнж.млст книгу тую приняти так хентливе3, як оных вЂков побожныи мужеве Христа и апостолов єго пріймовали.

Рач приняти так усердне, як оный пресвЂтлый и святый Володімер продок вш. кнж. мл. православную от церкве константинополскои принял вЂру.

1 Вбраний.

2 Припадок, пол.; тут — збіг подій (совпадение).

3 З охотою, полонізм.

Рач приняти вдячнЂи и милЂй над Крезусовы богатства и над всЂ політіки любовнЂй читати и в пошанованю мЂти.

Рач же теды отвореными внутрностями и ласкавыми руками а так честно приняти, як негды Феодосій цар константинополскій тЂло або мощи того святого з Кукус проваженыи пріймовал".

Потім наступає ще одно порівняння з книгою закону, поданою у Йосії, і нарешті автор нагадує Четвертинському своє споріднення, через свого брата Ермогена Копистинського, що згинув недавно на війні, і доручає його опіці посиротілих дітей.

Як бачимо, твір справді інтересний. І з чисто літературного становища конструктивністю, влучно вхопленим і зручно переведеним порівнянням з біблійним епізодом — віднайденням старого закону, мистецько розповідженими епізодами, як історія героїчної смерті Івана Четвертинського над Ворсклою, гарно збудованими риторичними зворотами. Як риторичний твір він може бути поставлений поруч з наведеною вище передмовою до "Книги Діянь"; я ставлю їх вище обох окремо виданих казань Копистинського і зараховую до кращих творів тодішньої риторики. Це справді риторство, а не потуги!