Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора - Страница 143

— А де Метью? — спитала Міріам, відразу ж демонструючи свої пріоритети. Її гострі чуття вже всотали деталі нового довкілля, в якому вона опинилася. — Я відчуваю його.

Ми повели вампірів до старих дерев’яних дверей, що стерегли вхід до приватного святилища Сари. І поки ми йшли, Маркус та Міріам пожадливо вбирали в себе запахи будинку Бішопів: запахи харчів, одежі, відьом, кави та кішки.

Із затінку побіля каміна вискочила Табіта і з сичанням рушила на двох вампірів, наче вони були її смертельними ворогами.

Міріам засичала на неї, і Табіта завмерла буквально на льоту. Двоє хижаків зміряли одне одного оцінними поглядами. Табіта першою відвела очі, ніби для неї нагальнішою виявилася потреба причепуритися і вилизати собі хвоста. То було мовчазне визнання того факту, що тепер вона не є єдиною значущою особою жіночої статі в цьому будинку.

— Це Табіта, — сказала я невпевненим голосом. — Вона дуже любить Метью.

А тим часом в комірчині Сара та Метью захоплено витріщалися на маленький казанок із якоюсь речовиною, поставлений на електричну жарівку. Тут із полиць звисали пучки засушених трав, а печі часів Війни за незалежність із залізними гаками та підйомними пристроями, на яких над вогнем чіпляли великі казани, стояли напоготові.

— Верес лікувальний має визначальне значення, — пояснювала Сара з виглядом прискіпливого знавця. — Вона очищає і прояснює зір.

— Який жахливий запах, — зауважила Міріам, наморщивши свого маленького носика.

Обличчя Метью враз спохмурніло.

— Привіт, Метью, — спокійно проговорив Маркус.

— Привіт, Маркусе, — відповів його батько.

Сара підвелася й прискіпливо обдивилася двох нових домочадців. Ті аж світилися — тьмяне світло комори лише посилило їхню неприродну блідість та моторошний ефект їхніх розширених зіниць.

— Поможи нам, Боже! І ви наївно гадаєте, що хтось прийме вас за людей?

— Це завжди було для мене загадкою, — відповіла Міріам, із цікавістю роздивляючись Сару. — Ви теж не така вже й непомітна — з вашим рудим волоссям та запахом блекоти, що лине від вас хвилями. Мене звуть Міріам Шепард.

Метью та я обмінялися довгими поглядами, відразу ж занепокоївшись перспективою мирного співіснування Міріам та Сари під одним дахом.

— Ласкаво просимо до будинку Бішопів, Міріам, — мовила Сара, лиховісно примруживши очі. Міріам відповіла їй тим самим. Раптом моя тітка переключила свою увагу до Маркуса. — Ага, так це ви його дитинча, — кинула вона, як і завжди не надто переймаючись дотриманням світських умовностей.

— Так, я син Метью, — мовив Маркус так, наче щойно побачив примару, і несміливо простягнув Сарі пляшку з коричневого скла. — Одна ваша тезка була цілителькою, як і ви. Сара Бішоп навчила мене вправляти зламані ноги після битви під Банкер-Гілл. І відтоді я роблю це так, як навчила мене вона.

З горішньої полиці комірчини звісилися ноги у грубезних черевиках.

— Сподіваймося, що тепер він має більше сили, аніж тоді, — сказала жінка, як дві краплини води схожа на Сару.

— Віскі? — спитала моя тітка й уже поблажливіше поглянула на Маркуса, а потім перевела погляд на пляшку з коричневого скла.

— Вона полюбляла міцні напої. І мені подумалося, що ви, мабуть, теж.

Обидві Сари Бішоп з ентузіазмом закивали головами.

— Тобі правильно подумалося, — підтвердила моя тітка.

— Ну, і як ваше зілля? — поцікавилася я, намагаючись не чхнути в тісній кімнатці.

— Треба, щоби воно настоялося протягом дев’яти годин, — пояснила Сара. — Потім ми знову поставимо його на вогонь, а коли зілля закипить, потримаємо малюнок над парою. І подивимося, що з цього вийде. — І вона зиркнула на пляшку з віскі.

— Тоді влаштуймо перерву. Я міг би відкоркувати її, — запропонував Маркус, кивнувши на пляшку.

— Та я краще сама, — відповіла Сара, беручи у нього пляшку. — Дякую тобі, Маркусе.

Сара вимкнула пальник, закрила казанок кришкою і ми всі потоком хлинули на кухню. Метью налив собі вина, запропонував трохи Маркусу та Міріам — ті знову відмовилися, — а потім налив Сарі віскі. Я ж зробила собі чаю — звичайного «Ліптона» з сусідньої бакалії, — а Метью тим часом став розпитувати вампірів про те, як вони добиралися і про стан справ у лабораторії.

У голосі Метью не було й натяку на теплоту чи радість із приводу приїзду сина. Маркус занепокоєно переступав із ноги на ногу, знаючи, що він тут не надто бажаний гість. Я запропонувала всім перейти до сімейної кімнати, сподіваючись, що там ніяковість трохи ослабне.

— Ходімо краще до їдальні, — запропонувала Сара, піднімаючи склянку на честь свого чарівливого небожа у других. — І покажемо їм лист. Принеси Діанин малюнок, Метью. Їм теж не завадило б це побачити.

— Маркус та Міріам не затримаються надовго, — з тихим докором мовив Метью. — Їм треба про щось поговорити з Діаною, а потім вони поїдуть назад до Англії.

— Але ж вони — частина родини, — зазначила Сара, ніби не помічаючи напруження, що густішало в кімнаті.

Моя тітка принесла малюнок, а поки вона ходила, Метью невдоволено дивився на сина з-під лоба. Потім Сара повела нас до сімейної кімнати. Метью, Емілі та я вмостилися по один бік стола, а Міріам із Маркусом — по другий. Всівшись, тітка почала базікати про ранкові події. Щоразу, коли вона зверталася до Метью за роз’ясненням, той відповідав скупо і без подробиць. Усім, окрім Сари, було очевидно, що Метью не хотів, щоби Маркус та Міріам знали подробиці того, що сталося. А моя тітка життєрадісно теревенила собі далі — от уже вона переказала зміст листа моєї матері та постскриптум від мого батька. Поки вона говорила, Метью міцно тримав мене за руку.

Міріам взяла зображення хімічного вінчання. Пильно придивившись до нього, вона так само пильно придивилася до мене.

— Ваша мати мала рацію. На малюнку ви. І Метью.

— Я знаю, — відповіла я, витримавши її прискіпливий погляд. — А ви знаєте, що це означає?

— Що це означає, Міріам? — різко кинув Метью.

— Почекаємо до завтра, — занепокоєно втрутився Маркус і зіскочив на ноги. — Бо зараз вже пізня година.

— А вона й так вже знає, — тихо мовила Міріам. — Що трапляється після вінчання, Діано? Яка наступна стадія алхімічної трансмутації після conjunctio, тобто після з’єднáння?

Кімната гойднулася, і відчула запах моїх трав із маєтку «Сім веж».

— Далі йде conception. Зачаття.

Моє тіло враз перетворилося на кисіль, і я сповзла по спинці крісла. Усе поглинула темрява.

Розділ 36

Моя голова покоїлася в мене на колінах, а довкола наче пекло кромішнє розверзлося. Метью притримував мою голову нахиленою, і мені не залишалося нічого іншого, як зосередити увагу на візерунках старовинного і потертого персидського килима під моїми ногами. Десь неподалік було чути, як Маркус запевняв Сару, що коли та спробує наблизитися до мене, то його батько неодмінно відірве їй голову.

— Це характерна риса всіх вампірів, — заспокійливо пояснив Маркус. — Ми дуже ревниво оберігаємо своїх дружин.

— А коли це вони встигли побратися? — отетеріло спитала Сара.

Спроби ж Міріам заспокоїти Емілі були ще менш успішними.

— У нас це зветься «затуляти щитом», — звучало її схоже на дзвіночок сопрано. — Коли-небудь бачили, як яструб затуляє свою здобич? От і Метью робить приблизно те саме.

— Але ж Діана не його здобич! Сподіваюся, він її… не вкусить? — спитала Ем, стурбовано зиркнувши на мою шию.

— Не думаю, — повільно вимовила Міріам, певно, замислившись над цим питанням. — Він не голодний, а в неї немає зовнішньої кровотечі. Тому я вважаю ризик мінімальним.

— Та годі тобі, Міріам! — втрутився Маркус. — Нема про що непокоїтися, Емілі.

— Здається, я вже можу випрямитися, — промимрила я.

— Не рухайся. Потік крові у твоїй голові ще не повернувся до норми. — Метью намагався не гарчати на мене, але це йому вдавалося погано.

Сара видала придушений звук — її підозри, що Метью безперервно контролював постачання крові до моєї голови, підтвердилися.