Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора - Страница 91

Марта вхопила Ізабо за руку, і її губи швидко-швидко заворушилися. Мати Метью хотіла було висмикнутися, її рот проказував слово «ні», але Марта вперто трималася за Ізабо, втупившись у неї невідривним поглядом. Через кілька секунд Ізабо покірливо опустила плечі, повернулася до мене і заспівала. Тужливий та нав’язливий, її голос проникнув крізь стіну води і повернув мене до цього світу.

Вітри почали вщухати. Штандарт де Клермонів, який шалено тріпотів під поривами вітру, тихенько колихався. Каскади води з моїх пальців перетворилися на ріки, потім — на струмки і, нарешті, припинилися остаточно. Хвилі, що колотилися по моєму волоссі та плечах, змінилися легкими брижами, а потім теж зникли. Нарешті з мого рота замість води вирвався вигук подиву. Гігантські краплини води з моїх очей, що недавно були провісниками появи відьмоводи, тепер стали її рештками. Залишки влаштованого мною потопу стікали в невеликі отвори біля підніжжя зубчастих стін вежі. А далеко-далеко внизу, вода вихлюпнулася на товсту подушку гравію у внутрішньому дворі маєтку.

Коли вода полишила мене остаточно, я відчула себе випотрошеною, як гарбуз, і страшенно змерзлою. Коліна мені підкосилися, і я боляче вдарилася об кам’яну покрівлю.

— Слава Богу, — прошепотіла Ізабо. — Ми її мало не втратили.

Мене страшенно тіпало від виснаження та холоду.

Обидві жінки кинулися до мене, підняли на ноги і, підтримуючи під лікоть — кожна зі свого боку, — знесли вниз гвинтовими сходами з такою швидкістю, що мені дихання забракло. Коли ж ми опинилися у залі, Марта потягнула мене до кімнати Метью, а Ізабо смикнула мене в протилежному напрямі.

— Моя кімната — ближче, — суворо мовила мати Метью.

— А в його кімнаті вона почуватиметься безпечніше, — заперечила Марта.

Ізабо розпачливо зітхнула і погодилася.

Біля підніжжя сходів, що вели до кімнати Метью, Ізабо несподівано випалила кілька химерних фраз, які в її витончених вустах прозвучали абсолютно недоречно.

— Я сама понесу її, — заявила Ізабо, облишивши лаяти свого сина, сили природи, космічну енергію та багатьох неконкретизованих індивідів смутного походження, які брали участь у спорудженні цієї вежі. Ізабо легко підняла моє тіло, яке було набагато більшим за її. — Ніяк не второпаю — і навіщо він зробив ці сходи такими крутими та ще й двома окремими маршами?!

Марта запхнула пасма мого розпатланого волосся під лікоть Ізабо і знизала плечима.

— Як це навіщо? Щоб нам було важче підніматися! І не тільки нам, а і йому та решті.

Під вечір ніхто не здогадався прийти сюди і запалити свічки, але вогонь у каміні іще жеврів, тому в кімнаті збереглося трохи тепла. Марта зникла у ванній, і коли звідти долинув звук води, зі страхом поглянула на пучки пальців. Ізабо легко, немов то були тріски, підкинула в камін дві величезних поліняки, розворушила недогорілі рештки, і за якихось кільканадцять секунд запалила близько десятка свічок. А потім у їхньому м’якому сяйві занепокоєно оглянула мене з голови до ніг.

— Якщо ти захворієш, він мені цього ніколи не подарує. — Вона взяла мене за руки, пильним поглядом вивчаючи мої нігті; вони були синюваті, але не від електричного струму; вони були сині від холоду та зморщені від відьмоводи. Ізабо заходилася їх енергійно розтирати.

Я і досі торохтіла зубами від холоду, коли висмикнула з її долонь свої пальці й обхопила себе руками, намагаючись зберегти у своєму тілі залишки тепла. Ізабо знову безцеремонно підняла мене і понесла до ванни.

— Нехай побуде тут, поки не відігріється, — коротко кинула вона.

У суцільній пелені пари до мене наблизилася Марта, щоб допомогти роздягнути мене. Невдовзі я була гола, і жінки холодними вампірськими пальцями підняли мене попід руки й обережно опустили у гарячу воду. Від контакту мого задубілого тіла з гарячою, як кип’яток, водою, я закричала, запручалася, намагаючись вискочити з глибокої ванни Метью.

— Ш-ш-ш-ш, — заспокоїла мене Ізабо, прибираючи мені з обличчя волосся, а Марта тим часом заштовхала мене назад у воду. — Ти зігрієшся. Ми мусимо розігріти твоє тіло.

Марта стала, як вартовий, на одному краю ванни, а Ізабо, залишившись на протилежному, видавала заспокійливі звуки і тихо мугикала мелодії собі під ніс. Мій дрож минувся не відразу.

У якусь мить Марта промимрила фразу окситанською, в якій я почула ім’я Маркуса.

Ми з Ізабо одночасно вигукнули: «Ні!»

— Зі мною все буде в нормі. Не треба казати Маркусу про те, що трапилося. Метью не мусить знати про магію. Принаймні не зараз, — пролопотіла я, торохтячи зубами.

— Нам потрібен певний час, щоб тебе зігріти, — спокійно мовила Ізабо, але вираз її обличчя був занепокоєний.

Мало-помалу тепла вода звела нанівець зміни, спричинені в моєму тілі відьмоводою. Марта постійно додавала у ванну гарячої води, бо моє задубіле тіло охолоджувало її. Ізабо дістала з-під вікна старий щербатий глек, занурила його у ванну і взялася поливати гарячою водою мою голову та плечі. Потім вона обгорнула мені голову рушником і заштовхала мене трохи глибше у воду.

— Прогрівайся, — мовила вона наказним тоном.

Невдовзі Марта заметушилася між ванною та моєю спальнею: носила рушники та одяг, скрушно цокала язиком через відсутність у мене піжами та незадовільний стан того старого дрантя, у якому я займалася йогою і яке я взяла сюди, щоб спати. Ні рушники, ні моя стара спортивна одіж не відповідали вимогам збереження тепла.

Тильним боком долоні Ізабо помацала мені лоба та щоки. І кивнула головою.

З дозволу жінок я вибралася з ванни. Вода, що стікала з мого тіла, відразу ж нагадала мені пригоду на вершечку вежі, тож я вчепилася пальцями ніг в підлогу, долаючи підступний потяг стихії.

Марта й Ізабо закутали мене в рушники — щойно принесені від каміна, вони злегка пахли димом. У спальні жінки примудрилися витерти мене так, що прохолодне повітря жодного разу не торкнулося поверхні мого тіла; вони перекочували мене туди-сюди у рушниках, поки я не відчула, що моя шкіра випромінює тепло. Взявши свіжий рушник, Марта грубими рухами витерла мені волосся, а потім зібрала його і скрутила на потилиці тугою косою. Коли я скинула вологі рушники, щоб вдягнутися, Ізабо зібрала їх і кинула сохнути на стілець біля каміна, байдужа до того, що мокра тканина може завдати шкоди антикварній деревині та вишуканій оббивці.

Нарешті вбрана, я сіла біля каміна і втупилася у вогонь. Марта мовчки пішла вниз і невдовзі повернулася з тацею маленьких бутербродів та гарячущим чайником із трав’яним чаєм.

— Їж. Негайно. — Це було не прохання, а наказ.

Я піднесла один бутерброд до рота і понадкушувала його по краях.

Марта невдоволено примружила очі через таку несподівану зміну в моїх звичках до їди.

— Ану їж!

Бутерброд смакував як тирса, але мій шлунок бурчав від голоду. Коли я проковтнула два бутербродики, Марта всунула мені в руки велику чашку з чаєм. Їй не довелося наказувати мені пити — гаряча рідина полилася мені в горло, змиваючи залишки присмаку морської води.

— Що це було — відьмовода? — спитала я, здригнувшись від згадки про всю ту воду, що з мене вилилася.

Ізабо, яка до цього стояла біля вікна, мовчки вдивляючись в темряву, підійшла до софи напроти.

— Так. Взагалі-то, ми вже давно не бачили, щоб вона лилася такими бурхливими потоками.

— Дякувати Богу, що все так добре скінчилося, — сказала я слабким голосом і зробила ще один ковток.

— Більшість сучасних відьом не мають сили притягувати відьмоводу так, як це робила ти. Вони здатні збурити хвилі на поверхні ставка і викликати дощ, коли є хмари. Але вони не в змозі самі стати водою. — Ізабо сіла напроти і втупилася на мене з неприхованою цікавістю.

Виявляється, я стала водою. Усвідомивши незвичність цього факту, я відчула себе вразливою — і ще більше самотньою.

Озвався телефон.

Ізабо видобула з кишені маленький червоний телефончик, якийсь незвично яскравий та модерновий на тлі її блідої шкіри та класичного жовто-помаранчевого вбрання.