Десятий учень. Книга 1 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна - Страница 61

-- Це довго пояснювати друже, але коли скінчиться свято, і я, і Мілена все вам пояснимо.

Майже до самого ранку, не гасло світло в домі Перуса і Орики. Господарі і їхні гості, сиділи за святковим столом. Мозус і його юні друзі, розповідали їм і Мареці, про свої пригоди. Ті уважно слухали.

-- Знаєш, друже, якби цю пригоду розповіла мені дочка, я б вирішив, що моя дитина збожеволіла. Та тобі, не вірити, я не маю підстави. — вислухавши їх, мовив Перус. —Я лише, сподіваюся, що ти, Кароле, будиш для Мілени справжньою опорою. Якщо ви, разом, змогли здолати такі труднощі, то інші негаразди, вас, не злякають.

-- Я, вам обіцяю, що ніколи не скривджу вашу доньку. — відповів на його слова Карол.-- Тільки ближчим часом, ми не зможемо побратись, бо я іду в науку до Орнагула.

-- Це не страшно. — відповіла, за батьків, Міла. — Ми, ще досить молоді. Я почекаю на тебе, скільки буде потрібно.

-- Дякую, кохана. — Карол ніжно поцілував дівчину.

На ранок, хлопець попрощався з Міленою і Мозусом, та їхніми родинами і зробивши так, як навчав чарівник, відправився провідувати своїх друзів. Першими, до кого він навідався, була його тітка Хелена і її сімейство.

-- Не чекала, племінничку, тебе так скоро побачити. Я рада, що ти нас не забуваєш.

Хелена обняла Карола і завела до хати. Кузина Ніка, теж зраділа, побачивши брата. Поснідавши, хлопець відвів її у бік і спитав:

-- Ніко, скажи но мені, в тебе є наречений?

-- А, навіщо, це тобі?

-- В мене є товариш, він тебе бачив одного разу і ти йому сподобалась. Ти не будеш проти, якщо я вас познайомлю.

Дівчина трохи замислилась, а потім знову спитала:

-- Він з твого селища?

-- Ні. Його плем’я живе на болоті.

-- Я не знала, що ти товаришуєш з болотниками.

-- Від недавна. То, що ти скажеш?

-- А, він симпатичний?— знову поцікавилась Ніка.

-- Так. Він вродливий, високий і дуже сильний. — розхвалив товариша, Карол.

-- Ну добре, тоді знайом. — начебто з нехотя, погодилась кузина.

Карол задоволений, що сватання пройшло добре, відправився в подальшу, свою, подорож. Наступною зупинкою в нього був ліс, де жили Шутім і Муеро-Лісовик. Тут теж, радо зустріли хлопця. Коротун як і раніше, вважав себе господарем лісу і був гонористим, і трохи пихатим. Він разом з хлопцем, вирішив провідати болотників і вугляра. По дорозі, він нагадав Каролові, щоб той, попрохав Орнагула, відправити його до Шамілі в Сулерію. Юнак, клятвено пообіцяв, бо інакше б малий, не відчепився. Добравшись до болота, Карол був дуже здивований, побачивши поселення, не на воді, як було раніше, а на березі. Брати-болотники, одразу його упізнали. Юнак був радий бачити Капера живим і здоровим. Він розповів йому, що посватав його за Ніку, хлопець не заперечував і пообіцяв навідатись до дівчини, ближчим часом. Ще брати розповіли, що стурбовані зникненням Крістура.

--Ми пішли, до нього, щоб побалакати, а його не має дома і сусіди кажуть, що вже кілька днів його не бачили. — сказав Плато.

-- Не хвилюйтесь за нього. — заспокоїв їх Карол і розповів те, що взнав від Орнагула.

Хлопці зраділи, за свого соплемінника і товариша.

-- Івер де?— спитав у них Карол.

-- Десь пішов на полювання, так його мама нам сказала. — відповів Капер.

Від селища болотників, до поселення вуглярів вела широка, гарно витоптана стежка. Всі гуртом, друзі відправились навідати Теймура, над стежкою росли густі кущі ліщини. Несподівано, із них висунулась руда, скуйовджена голова, з посмішкою від вуха, до вуха. Це був Івер.

--Ну нарешті, ми тебе відшукали, а то я думав, що так і піду не побачивши. — весело вигукнув Карол.

Хлопчина радісно гикнувши, кинувся до своїх побратимів.

--Ви направляєтесь до Теймура? Мені можна з вами?

-- Звичайно, друзяко. — потріпав його за плече, Плато.

Теймура зустріли на березі лісового озерця. Він сидів і замислившись, дивився в воду. Друзі зупинились на іншому березі:

-- Гей, хлопче, ти бува не про море мрієш, дивлячись в цю калюжу?— гукнув йому Плато.

Теймур підвів очі і оторопів, та через мить прийшовши до тями, кинувся до них прямо навпростець, через воду. Мабуть такого щастя, він не відчував ніколи в житті. Бризки розліталися на всі боки, товариші не чикали, вони всі як один теж поплигали в воду. Навіть Шутім, не залишився на березі.

Всю ніч друзі просиділи біля багаття. Вони згадували свою подорож, свої пригоди, нових друзів, яких зустріли в інших світах.

-- Кароле, що ти вирішив? Будеш навчатися чародійству у Орнагула?— спитав Теймур.

-- Орнагул, був першим, кого я зустрів. Він, дуже цього хоче. Навіть перстень мені дав, що переносить в просторі, щоб я швидше прийшов до нього.

-- Ну, з Орнагулом, все ясно, а ти сам, хочеш.

-- Так. Якби я раніше володів магією, наскільки б легше була наша мандрівка. Уявляєте?

-- Кароле, якби в нашій подорожі потрібен був чарівник, то з нами б, вирушив хтось з учнів Орнагула. Та їх, на нашому шляху і так хватало, а такого хлопця як ти, ми ніде не зустріли. — вугляр плеснув товариша по спині і посміхнувся. — Правду я кажу, друзі?

Лише коли зійшло сонце, друзі розпрощались. Карол і Шутім відправились разом до замку чарівників і Орнагул допоміг малому потрапити, до коханої Шамілі в Сулерію. Карол став його учнем. Він старанно вивчав науку чародійства і незабаром став вправним магом. Багато пригод ще трапилось в його житті, але це вже інша історія. Яку, я вам розповім іншим разом.

10. 06. 2009р.