День на роздуми - Зима Александр Викторович - Страница 69

Мені здається, я навіть переконаний в тому, дорогий колего, що ми живемо не просто в межах своїх держав, у своєму суспільстві й сімейному оточенні, ми, Павле, постійно перебуваємо в світі інформації, де не має ніякого значення ні державний устрій, ні заборони існуючих законів, ні клопоти й примхи близьких, ні ваші чи мої бажання, — час вибрав нас, і ми повинні чесно виконати свою місію вчених. Я вірю, інформація має космічний характер, вона не знає ні умовностей швидкості матерії, ні свого забуття, а лише спалахує імпульсом озоріння там, де нейрохвилі вченого мають відповідну частоту й здатні збагнути сигнал тієї інформації. Кожна планета, кожна цивілізація, як і все живе на планеті, має свій генезис. Ви не задумувалися над тим, чому наша цивілізація має йти саме тим шляхом, яким ми вперто просуваємося до своєї загибелі й прогресу? І просуваємося дуже повільно, сер. Я переконаний, на заваді стоїть шкідлива інформація самооборони. Та інформація проникає в розум кожної людини, бо ще від часів свого самоусвідомлення кожен думав про те, як оборонити свою печеру. Ця інформація лежить у зародку всього живого на нашій планеті парадоксів, бо сама система існування розполовинена на хижаків і миролюбців. Хоча не тільки лев, який роздирає антилопу, належить до хижаків, бо й антилопа теж поїдає живу матерію — траву, яка теж мала зацвісти, висіяти своє насіння й відродитися в закодованих генах свого виду. І трава живиться солями, що мають здатність до кристалізації, а отже — і до життя. Та й хто знає межі життя, коли у глибинах морів, де б’ють розпечені джерела в чотириста градусів, спокійно розмножуються черви й молюски? І чи не в кристалах накопичується космічна інформація, як і в комірчинах електронних роботів, де роль нашого мозку, Павле, визначено, як пошук, що викликає цікавість у постійно збуреної думки. І чи не ті сигнали невідомої нам ще інформації тримають нас в робочому режимі? Якщо б тільки зникла цікавість, ми б зуміли вдовольнитися нашими потребами й ніколи б не прагнули до вищого. Напевне, цим можна пояснити нормальний кругообіг природи з її живими тваринами і рослинами, де ніхто не вимагає модернізованіших нір і гнізд.

Учених обрала природа, і я не можу вдовольнитися достатком, бо відчуваю вічну жагу до пізнання, і це змушує мене йти на ризик.

Я не боюся смерті, Павле, мене лякає одне: я не хочу, щоб моє, - а точніше, наше — відкриття кануло в прірві тієї касти людожерів, що нарекли себе генералами і лише чекають від нас дужчої сили, здатної спопелити світ. Я хотів би бачити цю енергію мирною, яка б зігрівала й годувала тих, хто постійно думає про шматок хліба і тепло. Якщо я не зумію зупинити збурену стихію і вона поглине мене, прошу вас, дорогий колего, приручити її і навчити людей користуватися нею так, як ми це робимо, запалюючи вогонь у каміні й на кухні, дбаючи про тепло і обід.

Можливо, я припустився великої помилки, що зараз не поруч з вами на Ранчо Доута, але я патріот своєї країни і хочу, щоб американці, як і росіяни, володіли енергією, яка, напевне, довго ще зберігатиметься в таємниці від інших держав і народів. У сьогоднішньому світі недовіри й суперництва інакше і не може бути. Я проклинаю кожного фізика, котрий погодиться навчити хвилю гравіталу військовому ремеслу. За вас я спокійний, Павле, тому довіряю вам моє відкриття, що, можливо, не здивує вас, бо ви й самі на порозі його пізнання. Якщо я не повернуся, то прошу передати його таємниці моїй державі, бо я американець, сер, а в Америці, окрім мене, ніхто не займався хвилею гравіталу.

Зараз мені здається, що цей лист я спалю у каміні під час нашої зустрічі і ми посміємося над моїми дещо категоричними думками, але, як кажуть, мертві не свідчать, тому я, про всяк випадок, звертаюся до вас з своїми клопотами.

Я міг би сказати це містеру Вундстону, але він далекий від моєї проблеми і навряд чи зуміє переконати вас у тому, що в останню хвилину я думаю не про Мері, не про спасіння своєї душі, а про долю свого відкриття.

Не знаю, чи довіриться вам моя держава (листа цього прочитають, навіть не розконвертовуючи його), але якщо моє послання дійде до вас, прошу виконати останню мою волю і передати розшифровані коди моїх робіт в Інститут енергії. Я вірю вам, містер Острожний, і певен, що наші великі держави ніколи не здіймуть над океанами високі гребені штучних цунамі, здатних пожерти цілі континенти. Я передчуваю, містер Кукудзі може піти далі нас і відкриє закон гравіталового збурення твердих тіл. Тоді цивілізація, напевне, збагне, що війна неможлива, бо енергія Кукудзі перекреслить усі стратегічні плани вояків, і на планеті не залишиться ні переможців, ні переможених — Земля перетвориться на чорну цятку, де перестане існувати час і простір, а отже і пощезне вся інформація, якою ми не зуміли скористатися, бо не вбили на своїй планеті інформацію людиноненависництва, заздрощів, багатства, нерівності, попівства, не вбили генів хижацтва.

У чомусь я був перед вами нещирий, але я справді хочу добути енергію, якої ми ще не знаємо, але віримо, що нею володіють інопланетяни, про яких так багато говорять останнім часом. Я не бачив представників інших цивілізацій, не мав щастя дивуватися з їхнього, бодай штучного, інтелекту, але я переконаний: інші світи існують і розвиваються високоорганізовані цивілізації, але наші очі настільки короткозорі, що ми не бачимо не тільки їх, а й не можемо розпізнати закодованої інформації реального світу матерії, в якому живемо.

Хочеться вірити, що згусток моєї енергії не вмирає разом з тілом, яке живить її, і я зможу існувати в біополях чиєїсь думки і таким чином доживу до тієї пори, коли матеріальні ресурси землян ітимуть на забезпечення життя і розвиток науки, а люди забудуть ту чорну прірву горя, де кане не тільки зброя, а навіть пов’язані з нею поняття.

Ще раз прошу вас передати моє відкриття не Президенту і не відомству нашої оборони, що займається енергетичними аномаліями, а Інституту енергії, де працюють справжні прибічники миру.

До зустрічі, містер Павел… Нехай цей лист ніколи не потрапить до ваших рук: хочу побачитися з вами у своєму затишному котеджі.

— Привітайте від мене свою любу Кет і не поминайте лихом надто практичного Макларена, який спробував одночасно зловити два щастя — багатство і відкриття. Але інакше я й не міг: я — американець, сер».

— Павло опустив руку з листом на стіл. Щось неприродно заглибленим у сутність життя з елементами містики і надто відвертим видався лист Макларена. Та Острожний відніс це на рахунок виняткової ситуації, коли Малькольн хотів висповідатися.

— «Нещастя сталося давно, і вони намагалися обійтися без моєї допомоги, — думав Павло. — Отже, в Америці нікому продовжити справу Макларена. Можливо, це пробував зробити Гаррелсон, якого несподівано забрали з Ранчо Доута? Але чи встиг Гаррелсон щось довідатися у моїй лабораторії? А можливо, і Гаррелсон загинув на полігоні Макларена, але мені про це ніхто не сказав? Я знаю лише одне: Вундстону нема до кого звернутися, серед фізиків лише ми з Маклареном займалися гравіталами. Макларена немає. Залишився лише Острожний. Тільки я, — розмірковував Павло, поглядаючи на рівні стоси паперів, передрукованих Лілі Стауфер. Зверху лежав невеличкий фотоапарат з двома об’єктивами: дубляж ішов на мікроплівку. — Але чому саме на мікроплівку? — запитав себе Павло. І тут пригадав слова дивакуватого лаборанта Френка Гаррелсона: „Крастимуть вас, містер Острожний“. — Ні-ні, вони заберуть не мене, а те, що зафіксує на плівці пунктуальна в роботі Лілі Стауфер. Невже я не бачу, що вони обкрадають мене в моїй же хаті, а коли вкрадуть, то припишуть усе Малькольну, який і вважатиметься автором ефекту гравіталу. Тоді я навіть не зможу довести, що відкрив цей закон самотужки в лабораторії Ранчо Доута. Як я раніше не подумав, що під виглядом технічного сервісу для вченого; який запропонувала Лілі Стауфер, готується грабунок», — картав себе Павло, розпалюючи камін. Потім згріб чернетки, акуратно передруковані оригінали й схеми, поніс їх до вогню. У камін полетіла й фотоплівка, висмикнута з об’ємних котушок спеціального фотоапарата. Ще шукав речових доказів свого відкриття… Пульсуючий пристрій, виготовлений з Кукудзі, був лише пристроєм і годився хіба для того, щоб зупинити збурену хвилю гравіталу. Але код імпульсів був лише в голові Острожного.