Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 36

— Я щойно бачився з батьком. Ми вирушаємо негайно.

Я не відповіла, а тільки міцніше огорнула пальцями чашку з вином. У вині плавали набухлі апельсинові скоринки, які робили його схожим на фруктовий напій.

Метью сторожко окинув поглядом кімнату.

— Не треба було нам сюди приходити.

— І куди ж ми тепер поїдемо? На вулиці сніжить. У Вудстоці селяни вже готові потягнути мене до судді за звинуваченнями у відьомському чаклунстві. А тут, у замку, ми хоча й спимо поодинці і змушені коритися твоєму батьку, але він, можливо, знайде якусь відьму, згідну мені допомогти, — сказала я, усвідомлюючи, що досі похапливі рішення, які приймав Метью, ні до чого доброго не привели.

— Філіп любить пхати носа у чужі справи. А щодо знаходження відьми-наставниці, то можу запевнити тебе, що він любить їх не більше, аніж моя маман. Метью пильно придивився до подряпаної поверхні столу й пошкрябав пальцем цівочку свічкового воску, що затік до однієї з тріщин. — Можемо поїхати до мого будинку в Мілані. І провести там Різдво. Італійські відьми відомі своєю солідною репутацією чаклунок та безстрашними пророцтвами майбутнього.

— Тільки не Мілан. — Філіп з’явився перед нами зі швидкістю урагану й ковзнув поруч зі мною на лаву. Метью ретельно уповільнював свою швидкість та стримував силу, роблячи шанобливу поправку на мої нерви теплокровної істоти. Так само чинили й Марта, Міріам, Маркус та Ізабо. Його ж батько такої завбачливості та поваги не виявляв.

— Я вже здійснив свій акт синівського послуху й вірності, Філіпе, — стримано мовив Метью. Тому причини подальшого перебування тут я не бачу, а в Мілані нам буде добре. До того ж, Діана володіє тосканським діалектом.

Якщо він мав на увазі італійську мову, то мої знання в її царині обмежувалися хіба що здатністю замовити страву в ресторані або книгу в бібліотеці. Чомусь я мала сумнів, що цього буде достатньо для повноцінного спілкування.

— Сподіваюся, що це стане їй у великій пригоді. У такому разі, шкода, що ви не їдете до Флоренції. Утім, після останніх витівок у тому місті ти іще довго будеш там персоною нон-грата, — спокійно відповів Філіп. — Parlez-vous francais, madame (Розмовляєте французькою, мадам)?

— Oui, — обережно відповіла я, побоюючись, що розмова недарма — і не на добре — набуває багатомовного характеру.

— Гм-м-м, — нахмурився Філіп. — Dicunt mihi vos es philologus (Мені казали, що ви філолог).

— Діана науковець, — роздратовано втрутився Метью у розмову. — Якщо хочеш перевірити її фаховий рівень, то я можу надати тобі таку можливість після сніданку, в приватній атмосфері.

— Loquerisne latine (Розмовляєте латиною)? — поцікавився Філіп так, наче й не почув свого сина. — Millas ellinika (Розмовляєте грецькою)?

— Mea lingua latina est mala (Я погано розмовляю латиною), — відповіла я, поставивши на стіл чашку зі своїм вином. Філіп витріщився на мене, явно ошелешений моєю жахливою відповіддю в стилі школярки-трієчниці, і вираз його обличчя живо нагадав мені жахи екзамену з латині. Покладіть переді мною латинський алхімічний текст, і я зможу його прочитати. Але до дискусії я була неготова. Сподіваючись, що я попала в точку, вирахувавши, що друге його запитання стосувалося знання грецької, я хоробро бовкнула:

— Tamen mea lingua graeca est peior (А моя грецька мова іще гірша).

— Тоді й цією мовою говорити не будемо, — пробурмотів Філіп із явним незадоволенням у голосі. А потім повернувся до Метью й обурено спитав:

— Den tha ekpaidefsoun gynaikes sto mellon?

— Батьку, в добу Діани жінки отримують набагато глибшу й ширшу освіту, аніж, як на твою думку, потрібно, — відповів Метью. — Але не грецькою мовою.

— А що, в майбутньому потреба в Аристотелі відпала? Якийсь він дивний, цей світ майбутнього. Я радий, що мені до нього іще довго жити. — Філіп підозріло принюхався до глека з вином і визнав за краще не куштувати його. — Діані доведеться підігнати свої знання французької та латини, щоб мати змогу більш-менш вільно розмовляти цими мовами. Лише декілька наших слуг розмовляють англійською, а з тих, хто на нижніх поверхах, — узагалі ніхто. — Він кинув через стіл важку зв’язку ключів. Механічно розчепіривши пальці, я спіймала їх.

— Це їй абсолютно не потрібно, — відказав Метью, простягаючи руку, щоб взяти у мене ключі. — Діана не буде тут настільки довго, що їй доведеться спілкуватися з усією челяддю.

— Вона — найвища за рангом жінка у Сеп-Турі, тому це її обов’язок. Вам слід, на мою думку, розпочати з кухарки, — сказав Філіп, показавши на найбільший з ключів. — Оцим відмикають харчові комори. Решта відмикають пекарню, пивоварню, усі спальні кімнати, окрім моєї, а також льохи.

— А яким відмикається бібліотека? — спиталася я, з цікавістю обмацуючи потерті залізні поверхні ключів.

— У цьому домі книги ні від кого не замикають, — відповів Філіп, — лише харчі, ель та вино. Читання Геродота або Томи Аквінського не спонукає до поганої поведінки.

— Головне — почати, — стиха мовила я. — А як, до речі, звуть кухаря?

— Шеф-кухар.

— Та ні, яке він має ім’я?

Філіп знизав плечима.

— Він — старший на кухні, а значить — шеф-кухар. Я ніколи інакше його й не називав. А ти, Маттеусе? — Батько з сином обмінялися такими поглядами, що я занепокоїлася долею столу на хрестоподібних ніжках, що їх розділяв.

— А я гадала, що старший — ви. Якщо я зватиму кухаря «шеф», то як же тоді я зватиму вас? — Мій гострий дотеп на мить відволік увагу Метью, який вже був готовий учепитися своїми довгими пальцями у батькову горлянку.

— Усі тутешні звуть мене «сір» або «батько». Яке з цих двох подобається вам більше? — питання, що його поставив мені Філіп, було улесливе, але небезпечне.

— Зви його «Філіп», от і все, — пробурчав Метью. — Він має багато титулів, але поки ти їх вимовлятимеш, у тебе язик розпухне.

Філіп люто вишкірився на сина.

— Бачу, ти втратив розум, але не втратив свого нахабства. Залиш хатнє господарство своїй жінці й поїхали зі мною верхи. Ти якийсь охлялий, тобі треба прогулятися й освіжитися. — І Філіп задоволено потер руки, передчуваючи задоволення.

— Я не залишу Діану саму, — відказав Метью, знервовано крутячи пальцями величезну срібну сільничку — попередницю скромної череп’яної посудинки, яка стояла у мене біля плити в Нью-Гейвені.

— А чом би й ні? — пирхнув Філіп. — Ален буде їй нянькою.

Метью відкрив було рота, щоб відповісти, але я перервала його.

— Батьку, — звернулася я до Філіпа милим голосочком, встряючи в перепалку. — Можна мені поговорити наодинці з чоловіком, перш ніж він зустрінеться з вами у конюшні?

Філіп зіщулив очі. А потім підвівся й повільно вклонився у мій бік. Уперше цей вампір зробив рух із більш-менш нормальною швидкістю.

— Ясна річ, мадам. Я пошлю за Аленом, щоб він вам прислуговував. Насолоджуйтеся можливістю побути наодинці, поки ви її маєте.

Метью почекав, не зводячи з мене очей, поки його батько пішов з кімнати.

— Що ти замислила, Діано? — тихо спитав він, коли я підвелася і повільно рушила до нього навколо столу.

— А чому це Ізабо у Трірі? — поцікавилася я.

— А яка різниця? — ухильно відповів Метью.

І тут я заматюкалася, як простолюдинка, від чого вираз невимушеності враз злетів з обличчя Метью. Минулої ночі, лежачи в пропахлій трояндами спальні Луїзи, я мала вдосталь часу, щоб вибудувати низку подій минулого тижня й узгодити їх із тим, що я знала про цей історичний період.

— Велика різниця, бо в Трірі їй більше нема чого робити, окрім як на відьом полювати! Один із слуг перелякано кинувся геть з кімнати, попрямувавши до парадних дверей. Однак біля каміна залишалося іще двоє чоловіків, тому я стишила голос. — Тут не місце й не час обговорювати роль твого батька в геополітиці ранньої доби новітньої історії, трагічну загибель батька Гелоугласа чи те, як кардинал дозволив тобі помикати ним так, наче Сен-Мішель — це твій приватний острів. Ти сам мені про це розповіси. А іще нам конче необхідний додатковий час та конфіденційна обстановка, щоб ти докладніше розповів мені про аспекти вампірського парування.