Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора - Страница 169

— Я потурбуюся про це, — запевнив мене Геміш.

Решта документів на столі були розкладені по трьох конвертах. На двох була печатка Метью. Третій, обв’язаний сріблясто-чорною стрічкою, був запечатаний сургучем; зі стрічки звисав великий, як десертне блюдце, товстий чорний диск із відбитком великої печатки ордену лицарів Лазаря.

— І насамкінець нам треба розібратися з братством. Коли батько Метью заснував орден лицарів Лазаря, брати мали репутацію захисників тих, хто не може захистити себе сам. Хоча більшість створінь вже забули про нас, ми й досі існуємо. І мусимо продовжити наше існування навіть коли Метью не буде. Завтра, перед тим як Маркус покине цей будинок, Метью офіційно зречеться своєї посади, щоб призначити свого сина великим магістром.

Геміш подав Метью два конверти з його особистою печаткою. А конверт із великою печаткою ордену передав Натаніелю. Міріам ошелешено витріщила очі.

— Як тільки Маркус заступить на нову посаду, а він зробить це негайно, — сказав Геміш із притиском, кинувши на Маркуса суворий погляд, — він зателефонує Натаніелю, який погодився приєднатися до справи як один із восьми провінційних магістрів. Коли Натаніель зламає печатку на цьому призначенні, він стане лицарем Лазаря.

— Хіба можна робити демонів на кшталт Геміша та Натаніеля членами братства?! І перетворювати це на традицію? Як Натаніель воюватиме? — з жахом вигукнула Міріам.

— Як? А ось як! — відповів Натаніель, помахавши у повітрі пальцями. — Я добре знаюся на комп’ютерах і виконуватиму свою частину роботи. — Він суворо й рішуче поглянув на Софі й так само суворо й рішуче заявив: — Я нікому не дозволю зробити з моєю дружиною те, що вони зробили з Діаною!

Усі ошелешено замовкли.

— Це ще не все. — Геміш підтягнув до себе стілець і сів, сплівши поперед себе пальці. — Міріам впевнена, що буде війна. Я незгоден — ця війна вже почалася.

Усі присутні в кімнаті поглянули на Геміша, бо нарешті зрозуміли, чому багато хто хотів бачити його в уряді й чому Метью призначив його своїм заступником: Геміш був природженим лідером.

— Усі, хто є в цій кімнаті, розуміють причини цієї війни. Причина — в Діані та в тих жахливих кроках, на які готова піти Конгрегація, щоби зрозуміти успадковану нею силу. Причина також у тому, що Діана наново відкрила манускрипт «Ешмол сімсот вісімдесят другий», а ще в нашому побоюванні, що таємниці цієї книги можуть бути втрачені назавжди, якщо вона потрапить до рук відьом і відьмаків. Іще одна причина війни криється в нашому переконанні, що ніхто не має права забороняти одному створінню кохати інше, навіть якщо вони належать до різних видів.

Геміш окинув поглядом кімнату, щоб переконатися, що всі його уважно слухають.

— Мине не багато часу, і про цей конфлікт дізнаються звичайні люди. Їм доведеться визнати, що між ними живуть демони, вампіри та відьми. І коли це станеться, нам знадобиться не абстрактний, а цілком реальний конвентикль, про який нам нагадала Софі. Будуть жертви, істерика та сум’яття. І від нас залежатиме — від конвентикля та лицарів Лазаря, — щоб ці втрати і руйнація були мінімальними.

— Ізабо чекає на вас у маєтку «Сім веж», — тихим та рішучим голосом мовив Метью. — Територія цього замку може стати єдиною межею, яку вампіри не наважаться перетнути. Сара та Емілі спробують стримати відьом. Тут знамените прізвище Бішоп стане їм у пригоді. А лицарі Лазаря захищатимуть Софі та її дитину.

— Отже, ми розпорошимося, — завважила Сара, кивнувши Метью. — А потім знову зберемося в замку де Клермонів. А тоді вирішимо, що робити далі. Разом.

— І під керівництвом Маркуса, — додав Метью, піднімаючи наполовину повний келих вина. — За Маркуса, Натаніеля та Геміша. Слави вам і довголіття!

— Давно я не чула цього тосту, — тихо мовила Міріам.

Маркус та Натаніель намагалися уникнути загальної уваги. Їм було ніяково і некомфортно при своїх нових обов’язках. А на обличчі Геміша не відбилося нічого, окрім втоми.

Ми випили за здоров’я трьох чоловіків, кожен із яких був іще надто молодим, щоб піклуватися про довголіття, і Ем повела всіх нас до кухні на обід. Там, на кухонному «острівці», вона влаштувала нам трапезу. Опісля всі довго тинялися в сімейній кімнаті, відтягуючи момент прощання.

Нарешті настав час для Софі та Натаніеля вирушати в дорогу. Маркус поскладав речі подружжя до багажника свого спортивного авто. Він стояв із Натаніелем, схиливши русяву голову в тихій розмові, а тим часом Софі прощалася з Сарою та Ем. Потім обернулася до мене. Через щеплення віспи мені заборонили покидати межі гостьової кімнати, щоби ніхто випадково мене не торкнувся.

— Насправді ми прощаємося ненадовго, — сказала вона мені через кімнату.

Моє третє око розкрилося, і я побачила, як на залитому сонцем ґанку мене несамовито стискає в обіймах Софі.

— Звісно, ненадовго, — відповіла я, здивована і втішена цим видінням.

Софі кивнула так, наче вона теж краєчком ока зазирнула в майбутнє.

— От бачите, я ж вам казала. Може, коли ви повернетеся, моя дитинка буде тут. Не забудьте, ви станете її хрещеною матір’ю.

Поки Софі та Натаніель прощалися, Метью та Міріам розставили гарбузи вздовж під’їзної алеї. Клацнувши пальцями і пробурмотівши кілька слів, Сара запалила в них свічки. До сутінків було ще кілька годин, але так Софі могла скласти уявлення про те, якими її витвори будуть проти ночі Геловіну. Вона заплескала від захвату в долоні й злетіла з ґанку, щоби обійняти Метью та Міріам. Завершальні обійми вона приберегла для Маркуса, який обмінявся з нею кількома словами, а потім усадовив на низьке пасажирське сидіння свого спортивного авто.

— Дякуємо тобі за автомобіль! — вигукнула Софі, захоплено роздивляючись витіювату дерев’яну панель приладів. — Колись Натаніель любив швидку їзду, але тепер він повзає, як равлик, через наше дитинчатко.

— Не жени, — суворо наказав Метью батьківським голосом. — Коли доберетеся додому, зателефонуйте.

Ми помахали їм на прощання. Авто щезло з виду, і Сара загасила гарбузи. Тоді Метью обійняв мене за плечі, й решта родини поволі рушила до будинку.

— Я тебе чекаю, Діано, — сказав Геміш, виходячи на ґанок. Він вже вдягнув куртку, збираючись вирушити до Нью-Йорка, щоб звідти повернутися до Лондона.

Я підписала два примірники заповіту, а Сара з Емілі їх завірили. Геміш скрутив один примірник і засунув його до металевого циліндра. А потім з’єднав кінці трубки сріблясто-чорною ниткою, запечатав воском і поставив на ньому відбиток особистої печатки Метью.

Метью чекав біля чорного орендованого автомобіля, а Геміш тим часом галантно попрощався з Міріам і поцілував Сару та Ем, запросивши їх до себе в гості, коли вони добиратимуться до «Семи веж».

— Зателефонуйте мені в разі необхідності, — сказав він Сарі, легенько стискуючи її руку. — Мій номер телефону ви маєте. — Він обернувся до мене.

— До побачення, Геміше, — сказала я і поцілувала його спочатку в одну, а потім в другу щоку. — Дякую тобі за все, що ти зробив, щоб вгамувати розум Метью і заспокоїти його.

— Я просто виконував свою роботу, — відповів Геміш із напускною бадьорістю. І додав приглушеним голосом: — Пам’ятай про те, що я тобі казав. Коли знадобиться допомога, ти вже ніяк не зможеш покликати її.

— Вона мені не знадобиться, — відказала я.

Через кілька хвилин завівся двигун і Геміш поїхав, блимнувши червоними підфарниками в густих сутінках.

Будинку не сподобалася раптово виникла порожнеча, і він відреагував на неї, гучно гепаючи дверима та тихо стогнучи щоразу, коли хтось заходив чи виходив із кімнати.

— Я за ними скучатиму, — зізналася Емілі, готуючи вечерю. Будинок співчутливо зітхнув.

— Іди займися ділом, — сказала мені Сара, забираючи ніж із руки Емілі. — Поки ми готуємо салат, звози Метью до «Семи веж» і назад.

Після тривалої дискусії ми вирішили, що повернемося в часі у той вечір, коли я знайшла його примірник «Походження видів».

Але перенесення Метью до «Семи веж» виявилося значно важчим, аніж я сподівалася. Мої руки були так зайняті предметами, що скеровували мій рух, — я тримала ручку та дві книжки з його бібліотеки, — що Метью довелося триматися за мою талію. А потім ми застрягли.